Вівторок, 12.12.2017, 03:28
Український Новокозачин
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
Меню сайту
Категорії розділу
Мої статті [1131]
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 180
Статистика
Форма входу
 Каталог статей
Головна » Статті » Мої статті

«Центральний регіон-419» і раніше

 

Сьогодні так занадто багато мовиться про «Центральний регіон-2015», що, здається, й життя не було в інші часи. Але так можуть думати люди, котрі живуть тільки сьогоднішнім днем. Люди-кочівники, люди-гості. Однак, люди приходять і відходять, а ця земля залишається. Ось і спробуємо прослідкувати, чим вона повнилася, ну, хоча б, півтори тисячі років тому.   

Далекі наші пращури, швидше за все вірили у загальну вічність та безконечне існування свого етносу, бо чим же тоді пояснити їхню повну байдужість до свого минулого. Ось і ми, сучасні українці, не дуже переймаємося тим, що траплялося колись, хоча у глибинах віків заховано багато уроків, які слід би пам’ятати. Сабатинівку Ульяновського, Жакчик і Березівку Гайворонського, Володимирівка Новоархангельського районів уже освоїли найдавніші в Европі землероби.

Ще у творах древньогрецьких літераторів Гесіода, Софокла, Еврипіда епізодично фігурують якісь венеди, що живуть північніше Понту Евксинського (Чорного моря). «Батько історії» Геродот також вів мову про скитів-орачів та скитів-землеробів по обидва боки Бористена (Дніпра). Якраз утверджується залізний вік. До Різдва Христового ще треба прожити понад півтисячі років. А на південному сході Европи люд уже ладнає залізного плуга до пари волів, піднімаючи важкий придніпровський чорнозем, сіє пшеницю. Уже гасають по світах вершники на прудконогих конях, і в руках у них, мов блискавки миготять залізні мечі-акінаки. «У кого залізо – у того і сила», – переконані хети – найперші відкривачі цього міцного металу.

Епоха заліза знаменує виникнення перших державних утворень. Тоді ж формується приватна власність, завершується розпад родової общини і відбувається заміна її територіально-землеробською.

Перші кроки до створення власної державності робляться і на обширах сучасної України в період розквіту Великої Скитії. Циклопічні залишки «Змієвих валів» свідчення тому. Адже такі вражаючі об’єкти неможливо спорудити без залучених силою державного примусу величезних мас людей. Об’єднанню агафірсів, неврів, гелонів, меланхленів та інших народів, що заселяли теперішні наші терени, доводилося рахуватися з могутніми скитськими царями. Можна припустити, що оборонні споруди з’явилися саме тоді. А із загибеллю Скитської держави Середнім Придніпров’ям  опанувала нова держава. Тяглість традицій українства сягають таких часових глибин, що іншим націям і не снилися – аж до епохи Трипільської культури. А це, як-не-як, вісім тисяч років!  

Ранньому виходу праукраїнців на якісно новий виток розвитку сприяли й інші чинники. Зручні водні шляхи дали вихід місцевому експорту і притоку імпорту з басейнів Чорного, Середземного, Балтійського і Каспійського морів. Давній хронікер Полібій згадує про економічні зв’язки наших

попередників з древньою Грецією. На рубежі Старої і Нової ери встановлюється торгівля з Римом,  що засвідчено знахідками скарбів римських монет у межах теперішньої Кіровоградщини. А якщо є    торгівля, то є і місця зосередження торгів. Можна припустити, що назва міста Торговиці з’явилася  саме з таких міркувань. Плінію, наприклад, були відомі Бусовград, Любенч, Чернігів. У «Географії» (161-182 р.р.) Клавдія Птоломея згадуються вже дванадцять міст, і між ними Метрополіс – столиця в межах сучасного Києва. Отже, відсвяткувавши нещодавно півторатисячолітній ювілей «матері городів руських», ми, у світлі найновіших досліджень, цьогоріч можемо відзначати 1850 років нашої столиці.

Відомий науковець Григорій Василенко вважав, що детальніше ознайомлення з творами стародавніх авторів Юлія Цезаря, Птоломея, Діона Касія та із життєписами римських імператорів принесе нові відкриття в нашій історії на рубежі нової ери. На його думку, ще недостатньо простудійовані вітчизняною наукою джерела пізньої антики і раннього середньовіччя. Це роботи Аміана Марцеліна, Йордана, Прокопія Кесарійського та інших. Василенко пропонував піддати порівняльному аналізу суміжні з історією науки, такі, як економіка, статистика, математика, топографія, фольклористика, етнографія, військова справа, наука землеобробітку.

Найбільші надії Василенко покладав на фольклор германських народів, особливо їх скандинавської гілки. Річ у тім, що германці називали корінних мешканців Придніпров’я гунами, а сучасна історична думка, навпаки, пов’язує із цим визначенням зайшлі тюркські народи. І хоча в скандинавських квидах і сагах наводяться свідчення про явно слов’янські звичаї, культуру, побут, їх все одно називають азійськими вихідцями. Але дивно, що широковідомі венеди, анти, склавини стародавнього світу враз зникають у «чорній дірці» Йорданової «Гетики», щоб з’явитися на історичну арену в період становлення нової держави – Київської Русі. Але і Йордан повідомляє  про якихось підступних росоманів на Дніпрі.

Свої думки й висновки Григорій Василенко виклав у рукописі «Ранні слов’яни», який за життя автора ні після його смерті (1994) не був надрукований. Короткі нотатки знайшли місце в невеликій брошурі «Велика Скіфія».

Ось чому є настійна потреба в перевиданні українською мовою «Історії Риму» Аміана Марцеліна, «Гетики» Іордана, «Воєн з готами» Прокопія Кесарійського, що прояснили б багато чого з нашої ранньої історії.

Та й без цього можна вважати, що на рубежі нової ери на теренах обабіч Дніпра існувала потужна держава, яку за теоретичною традицією називали Скитією, впродовж ще тисячі років після падіння справжньої Скитії. Які ж події вписалися в такий тривалий період?

Праукраїнській державі довелося витримати спустошливі напади номадського Степу. Залишки скитів уже не лякали місцевий люд. Прийшли сармати, але швидко розчинилися в тутешній масі, не заподіявши помітної шкоди. «Змієві вали» оборонили наші території від кочовиків, але не впоралися з наступом лісових північних племен. У другому столітті нової ери від берегів Балтійського моря до Чорного посунули германські племена готів та гепідів. Йшли вони через Польщу і Волинь, винищуючи слов’янську людність. Археологи простежили зникнення зарубинецьких пам’яток на Волині в другій половині ІІ століття. А ця ж культура була відповідником венедського періоду. У цей час її шари були перекриті шарами вельбарської культури готів. Волинські слов’яни тікають на схід до Подніпов’я та на південь у Подністров’я. Таким чином венедійський масив розчленовано на антів дніпровського басейну та склавинів дністровських теренів, пізніших полян і тиверців. Готський історик Іордан у своїй «Гетиці» описує тяжку мандрівку через безкраї болота Полісся та про виснажливу війну з місцевими жителями.

Контакти з римлянами обумовили поширення християнства серед готів. З’являється переклад Біблії, виконаний готським неофітом Ільфілою. І наприкінці ІІІ століття досягає свого піку величезна держава короля Германаріха, що простяглася від Балтики до Чорного моря. На заході охоплювала німецькі землі, а на сході впиралася в Ітиль (Волгу). Ці, як вважають слов’янські історики, перебільшені Йорданом межі готської держави стали у ХХ столітті фундаментом гітлерівських планів «дранг нах остен».

Ішов 375 рік по Різдву Христовім. Германаріх досяг стодесятилітнього віку, і старечі немочі добре прикрутили колись могутнього короля. Відбувся розкол готського моноліту і кілька дрібніших племен відчахнулися від головного стовбура.

Готська експансія направлялася не тільки на захід і південь проти Риму й Візантії, а й на схід проти кочових болгар кубанського степу і забирала там скот та людей. Пізніше болгари, потіснені зі сходу азійськими масами, відплатили готам тією ж монетою. Дали себе знати нові шукачі воєнного щастя – гуни – клубок племен, народностей і народів, що прикотився до північного Причорномор’я. Постійно були загострені стосунки з донедавна принишклими антами, які швидко перетворилися у найбільшу небезпеку. У Марцеліна сказано: «Германаріх впродовж тривалого часу чинив їм рішучий опір, але поголос все більше посилював жах лиха і король поклав край страхові перед небезпекою, прийнявши добровільну смерть». Так само, як і після смерті Олександра Македонського, розпалася грандіозна держава, витвір великого германського завойовника.

Отже в 376 році впало більш ніж двохсотлітнє панування готів у Пропонтиді, хоча наступник Германаріха Вінітар ще робив відчайдушні спроби відновити статус давнього «рейху». Антський князь Велемир, котрого багато хроністів ототожнюють з гунським ватажком Баламбером, завдав першої нищівної поразки готам. Неспокійний Вінітарій вдався до підступу. Запросивши велику групу антської знаті на чолі з князем Божем на бенкет, вирізав їх і розіп’яв на хрестах 70 осіб. Велемир повторно прийшов гамувати німоту і нарешті, знищивши 382 року Вінітарія, вигнав готів за Дунай. Учорашнім противникам, що залишилися на Центральній Україні, наставлено нового конунга, від маківки до п’ят залежного від антів.

Через якийсь час прийшлі гуни, вирішуючи локальні питання співжиття в регіоні Центральної України, створили життєздатний симбіоз із місцевими племенами, який найгучніше проявив себе у далеких походах на Древній Рим. У пізніших істориків навіть виникало питання: а чи не був це один народ? Відвідання візантійським посольством столиці гунського вождя Атили, описане Пріском Панійським, підтверджує таку точку зору. Записки дипломата дають багато навіть сьогоднішньому читачеві в плані політології, соціології, психоаналізу, не кажучи вже про історію і географію. Міркування, чому занепав Рим, хоч зараз вписуй до аналітичних розробок про Україну другого десятиліття ХХІ століття. А за географічним описом вояжу Пріска прослідковується місцезнаходження антсько-гунської столиці у Придніпров’ї. Не виключено, що у межах теперішньої Кіровоградщини, оскільки в тутешньому лісостепу було багато давніх поселень. Та й сам Атила виглядає дуже по-тутешньому і одягом, і побутом, і звичками. Зокрема, під час подорожі спостережливий дипломат помітив, що для переправи через річки місцеві жителі використовують човни-однодеревки, будують оселі із дерева, ніде не видно на випасах овечих отар, а люд пригощає подорожніх продуктами землеробства та м’ясом биків свининою, явно не з кочового раціону. Сама церемонія застільних учт ніби списана з бенкетів Володимира Ясного Сонечка. Але ж у далекому Атилиному V столітті не те, що Володимира Великого, а й прадідів його ще й у проекті не було! А деякі науковці ототожнюють Атилу з легендарним Києм.

Ось так описує гунів, називаючи їх скитами, Пріск Панійський, хоча тих скитів ще в ІІІ столітті під корінь винищили готи.

Тому й можна припустити, що на початку І тисячоліття у Середньому Подніпров’ї існувала проукраїнська держава землеробського способу виробництва, яка «Змієвими валами» намагалася, подібно давнім китайцям, відгородитися від кочових орд. Грандіозні ті вали, як і Велику Китайську стіну, неможливо спорудити без потужної організаційної сили, уособленої державою. Пройшовши через віки випробувань, через ейфорію розквіту і трагедію занепаду, вона знову гордо підняла голову в епоху Київської Русі.

Сучасний український мислитель Микола Чмихов твердить, що цивілізаційна епоха триває 1596 років і включає три періоди по 532 роки кожний. В українському випадку ця сама епоха почалася в 419 році нової ери і завершиться у 2015-му. Отже, рубежі трьох періодів припадали на 419, 951, 1483 роки. Усі злами-переходи мали свої світоглядні різновиди, вписані в певні державні утворення. Це анти (держава Атили), русичі (Київська Русь), українці (козацька держава) торували нам шлях.

Отже, перебуваючи в руслі новітніх теорій, ми, сповнені енергії, сил і надій, достойно вступимо через кілька років у нову епоху нашого етносу, коли відбудеться так званий четвертий перехід.

 

Леонід БАГАЦЬКИЙ                                                                            

Категорія: Мої статті | Додав: graf (16.11.2011)
Переглядів: 119 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2017
Пошук
Друзі сайту
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz