Вівторок, 23.05.2017, 22:01
Український Новокозачин
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
Меню сайту
Категорії розділу
Мої статті [1131]
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 180
Статистика
Форма входу
 Каталог статей
Головна » Статті » Мої статті

Привиди забутого музею

Туризм та бізнес на чиїй пам’яті?


  Нещодавно в Кіровограді відбулася міжнародна науково-практична конференція «Сім’я Раєвських в історико-культурному просторі слов’янського світу», присвячена 240-й річниці з дня народження російського генерала Миколи Раєвського. Учасниками її були представники Сербії, Києва, Москви. Не треба бути провидцем чи мудрецем, щоб здогадатися, де народилася ініціатива проведення конференції з такою несподіваною темою. В усякому випадку не серед мальовничих Балканських гір чи в степах України. Вона носила заздалегідь сплановану політичну мету, загорнуту в історико-культурну оболонку. Якби форум відбувся хоча б місяць-другий тому, рівень учасників був би значно вищий, а результати предметнішими і конкретнішими. А так… Посиділи, погомоніли… Давні римляни казали: in vino veritas – істина у вині, що у перекладі на мову сьогоднішніх українсько-російських відносин значить – у газі.

 

***

  Чомусь найбільше запам’яталися слова, що лунали на конференції не з одних вуст: музей-усипальня генерала Раєвського стане трохи не центром міжнародного туризму на Кіровоградщині. Нескінченними потоками попливуть у Розумівку туристи чи не з усього світу. Українською Меккою стане тепер це село. З різних причин, гадаю, не всі учасники конференції знали, що подібні зусилля для вшанування пам’яті генерала-героя вже робилися, музей відкривали і він короткий час діяв. Нагадаю про події сорокарічної давнини.

…Один київський архітектор, член секції пам’яток архітектури Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, захоплювався декабристами і відвідував місця, пов’язані з їхньою діяльністю. Так потрапив у Розумівку Олександрівського району, де побачив занедбані церкву та усипальницю генерала Раєвського. Як справжній патріот та ще учасник Другої світової війни, чоловік пройнявся турботою про увічнення подвигу свого далекого предка. Добре орієнтуючись у владних коридорах столиці, ветеран добився створення на руїнах церкви меморіалу Раєвського – осередку модного у радянські часи військово-патріотичного виховання молоді. Питання фінансування нікого не цікавили: для того існував колгосп і його голова – комуніст. Хай спробує не виконати вказівку райкому.

  Словом, до двохсотліття від дня народження героя Бородіна (25 вересня 1971 р.) музей у Розумівці урочисто відкрили. Скільки було словесної тріскотні, фанфарних гудінь і грому барабанів! Того дня Розумівка зустрічала таку кількість гостей, яку не збирав у себе два століття тому генерал на весілля своїх синів і дочок. Далі за справу взялися журналісти. Заспів зробила головна газета країни – орган ЦК КПРС «Правда». 13 жовтня у публікації «І оживають сторінки історії» власкор так натхненно описав музей-усипальню, ніби справді кращого не існувало на терені усього СРСР. «Деяким реліквіям, зібраним у музеї, можуть позаздрити навіть столичні сховища», - патетично співав оду музею автор.

   Слідом за флагманом радянської преси за справу взялися республіканські, обласні видання, радіо, телебачення. «Приїздіть у Розумівку, - гордо запрошує молодий київський журналіст читачів. – Може, вам пощастить потрапити в екскурсію, яку веде голова місцевого колгоспу «Червоний прапор»… Він один із ентузіастів створення музею. Знає безліч записів із щоденників декабристів, вірші Пушкіна, Некрасова, Жуковського. Прочитає листи, які приходять на адресу музею. Він обов’язково розповість вам про військові успіхи генерала, про його бойову дружбу з Багратіоном, про…» і т.д. у тому дусі. Не менш хвилюючі рядки видає обласна газета. «На честь двохсотлітнього ювілею героя війни 1812 року місцевий художник… створив подарунковий скульптурний портрет М.М.Раєвського. Непогано було б його розмножити з тим, щоб цей сувенір міг придбати кожен відвідувач музею».

  Однак, до розмноження справа не дійшла. Дуже швидко «безперервний потік» шанувальників героя-генерала спав, голові колгоспу нікому було цитувати декабристів і читати вірші Пушкіна, він все глибше переймався турботами – на яку статтю списати витрати на будівництво музею, а журналісти тим часом забули дорогу до Розумівки. На музей повісили амбарний замок і короткочасна діяльність закладу припинилася. Пізніше лише у місцевій пресі періодично з’являлися публікації протилежного змісту. Процитую одну з них, розміщену у газеті «Кіровоградська правда» 3 вересня 1987 року. Автор – я, Юрій Матівос. Свого часу я теж захоплювався рухом декабристів, особливо його Південним товариством, що діяло в Україні, писав про учасників Вітчизняної війни 1812 року – наших земляків: нескореного члена Товариства об’єднаних слов’ян І.Сухинова (Сухині), мужнього ватажка партизанів Ф.Самуся – уродженця Єлисаветграда, звичайно ж, керівника Кам’янської управи декабристів, зятя генерала Раєвського Сергія Волконського.

  Публікацію я назвав «Вітчизна його не забула». Наводжу її останній абзац. «На превеликий жаль, занедбано місця, пов’язані з життям генерала-патріота у нашій області, зокрема в Розумівці. Ще півтора десятка років тому тут у приміщенні колишньої церкви працював меморіальний музей. Тепер він стоїть закритий. Потребує реставрації сама церква-усипальня, про що «Кіровоградська правда» писала не раз. Та складається враження, що доля історичної пам’ятки не хвилює нікого: ні керівників обласного управління культури, ні партійні та радянські органи Олександрівського району. Невже вони такі байдужі до історії своєї країни?»

  Виходить, на критику відреагували аж… через два десятиліття. Чиновники практично ті самі, хоч працюють в іншій державі. А пісню співають стару: створимо музей, розвинемо туризм… Дивно, їй Богу, слухати подібні ретро. А ще дивніше бачити, якими засобами його відновлюють. У суверенній державі, виявляється, чекають ініціативи з-за кордону, щоб увічнити пам’ять героя сусідньої держави під личиною дружніх стосунків.

   Довгий час нам нав’язували думку, що той, хто ставить пам’ятники чи відкриває музеї на території іншої країни, їх і оплачує. Так запевняли, наприклад, прихильники відкриття картинної галереї у Кіровограді московського художника Петра Оссовського. Він, мовляв, наш земляк, сягнув вершин у мистецтві, став народним художником СРСР. Тож повинні пишатися, що маємо у нашому місті шедеври світового рівня. Та спершу земляка везуть у Малу Виску, звідки теперішній москвич родом, пропонують там відкрити його будинок-музей, як це прийнято у всьому світі. Та бонзу це не влаштовує: йому давай Кіровоград і не десь на околиці, а в центрі міста. А що він зробив, власне, для цього міста, як і для області? «Заслуга» його лиш у тому, що він народився на нашій землі, залишив її у дитячому віці, все життя провів у Росії, описав цю країну у своїх полотнах. Жодного бодай ескізу на українську тематику не виконав. Однак галерею свою одіозно назвав «Вітчизна і світ». Яка Вітчизна мається на увазі? Таке прозаїчне питання задавалося не раз прихильникам Оссовського, але ті сором’язливо відводять очі. Не наважуються вони зізнатися, що замість шедеврів одержали копії, які справжній цінитель художнього мистецтва не виставить у своїй збірні. Розповсюджувалися чутки, що галерея принесе обласному бюджету чималі прибутки, а керівництво художнього музею доповідало владі про наплив відвідувачів у галерею. Забули уточнити, що той «наплив» складається із учнів, навіть молодших класів, та студентів, а на утримання галереї витрачаються кошти із обласного бюджету.

  Та повернімося до питання фінансування пам’яток сусідів на нашій землі. Ясність, чи то випадково, чи спрямовано, вніс з екрана телевізора Віктор Петраков – гість конференції. Пан Петраков, до речі, уродженець Київщини, але вважає себе нашим земляком, частенько навідується у Кіровоград, а в Москві створив Кіровоградське земляцтво, яке чомусь називається Єлисаветградським.

  Так ось, В.Петраков публічно пояснив: Росія не фінансує ніяких об’єктів, розташованих на територіях інших держав, якщо земля під ними не російська. Шукайте, каже, спонсорів, меценатів, просіть їх фінансувати… наші пам’ятки. І у нас шукають. Створюють різні фонди, блоки, асоціації. Діють вони далеко не інтелігентними методами. Як, приміром, той же «фонд Раєвського». Сумно дивитися на прикріплені біля віконечок на поштамті, де люди похилого віку одержують копійчані пенсії, яскраві плакати з портретом одягненого в золото генерала, який запрошує скинутися хто скільки зможе на увічнення його пам’яті у Розумівці.

   Ще один надто прозорий натяк прозвучав з вуст московського гостя українського походження. Непогано було б, каже він, - прокласти туристський маршрут від Розумівки до Кам’янки, з якою пов’язані сторінки біографії Чайковського, Пушкіна, декабристів. А також підключати й Олександрівку – батьківщину російського літуна Л.Мацієвича. (Пан Петраков забув, певне, що Левко Мацієвич був свідомим українцем і проявляв своє походження відкрито і постійно, хоча у ті часи це було небезпечно). Дивно, але пропагандист туризму чомусь не згадував, що поряд розташовані Холодний Яр та Суботів – святі місця для кожного українця. І Чорний ліс – колиска гайдамацького руху – трохи не до самої Розумівки прилягає. А якби там відтворити пасіку Івана Сірка та пропонувати туристам покуштувати чи придбати меду з козацького вулика: туризм бо є бізнесом. А звідти до Знам’янки три кроки ступнути, - а там парк з трьохсотлітніми дубами, оригінальним музеєм Тараса Шевченка і Чорним озером, у якому водяться сріблясті земні карасі. А там… Господи! «А ви претеся на чужину. Шукати доброго добра».

  Мене дивує й таке. Міжнародна конференція проводилася на базі державного педагогічного університету ім.В.Винниченка із залученням науковців, краєзнавців, організаторів туристської галузі. Вона мала значну попередню рекламу, до неї готувалися. Та чомусь на конференції ні слова не прозвучало про засновника Розумівки – гетьмана України К.Розумовського, який, між іншим, подарував село генералу Раєвському, з яким був у родинних зв’язках. Старшу дочку сина Олексія, свою улюбленицю – онуку Варвару, дідусь видав заміж за князя Миколу Волконського-Рєпніна. (Того самого Рєпніна, дочка якого, теж Варвара, дружила з Тарасом Шевченком). Князь Рєпнін був рідним братом Сергія Волконського – зятя Раєвського. По материнській лінії рід Раєвських був тісно пов’язаний з Наришкіними, з яких вийшла цариця Єлизавета. А гетьман Кирило Розумовський був одружений на внучатій сестрі цариці – Катерині Наришкіній.

  Така тема, повторю, на конференції не прозвучала. Судячи із виступів представників Росії, вони налаштовують нас і сербських колег відзначити не ювілей Раєвського (та й який це ювілей?), а наступне 200-ліття війни 1812 року. Яке відношення до тієї війни маємо ми, якщо держави України на той час не існувало і вона ніякої участі і у війні не брала і армія Наполеона через нашу територію навіть не проходила. Про сербів і казати нічого. Вони мають таке відношення до Розумівки, як Україна до Аляски (був же колись цей штат теперішніх США територією Російської імперії). Дійсно, внук Раєвського, теж Микола, брав участь у національно-визвольній боротьбі сербів проти турків у 1875-1876 роках, навіть нагороджений вищим сербським командирським орденом. До того ж, на місці загибелі Раєвського – внука у Сербії споруджено храм святої Трійці, яким увічнено російських добровольців за участь у визвольній для Сербії війні. А що з того нам? Які заслуги перед Кіровоградщиною мають Раєвські? У нашій землі поховано багатьох командирів армії УНР, отаманів визвольних змагань 1918-1922 років, хто їх увічнює?

Отож, сама конференція з надто одіозною назвою, була спробою втягнути Україну «в історико-культурний простір слов’янського світу». Це щось на зразок союзу Росія-Білорусія-Казахстан. У обох випадках мета одна: добитися бажаного єднання «братніх народів» під орудою «старшого брата», ясна річ. Мета одна, засоби різні: там газ, тут – національна демагогія. Та окремі висновки, хоча й не всі, у складних відносинах з північним сусідом ми навчилися робити. Певен, зробимо й тепер.

 

Юрій Матівос, заслужений журналіст України

 

P.S. Вже коли цей матеріал був написаний, прочитав у газеті публікацію «Експозицію оновили. Для гостей». Дуже вдалий і точний заголовок. Музей у Розумівці нарекли народним, «чудовим об’єктом показу туристичної Кіровоградщини». Невже й справді є ще наївні люди, які вірять у «туристичну привабливість» цього об’єкту? Поживемо – побачимо. Дай-то Бог! Пропоную редакції повернутися до теми десь наприкінці року. Коли охолонуть пристрасті, пов’язані з міжнародною конференцією. І коли експозицію оглядатимуть не тільки учасники конференції та журналісти, а й туристи, хоча б місцеві.

Категорія: Мої статті | Додав: graf (25.11.2011)
Переглядів: 183 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2017
Пошук
Друзі сайту
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz