В Кіровограді активно обговорюється тема встановлення нестандартного пам'ятника. Нестандартний не в значенні «оригінальний», „незвичайний”, „нешаблонний”.Після падіння радянської імперії в мистецтві відбувся відхід від соцреалістичного шаблону, що не могло не позначитися і на пам'ятниках. Провідні тенденції в цьому виді мистецтва можна помітити такі:
1.Пам'ятники зійшли з постаментів. Сьогодні вони прогулюються площами та бульварами наших міст, сидять на лавках у парках та скверах, за столиками кав'ярень. Їх можна легко сплутати з перехожими. Вони стали ближчими до народу і контактнішими — з ними можна сфотографуватися в обнімку, сісти їм на коліна, потримати за руку (вухо, носа та інше). Вони посеред нас.
2.Цьому також сприяє друга тенденція — відхід від гігантоманії. Якщо в радянські часи будували за принципом чим вище, тим краще, то тепер — це пам'ятники з пропорціями, що, зазвичай, відповідають реальному людському зросту, тим параметрам, які за життя були притаманні увічненим людям. Пам'ятники швидше нагадують фігури з музею мадам Тюссо, але із бронзи, а не з воску. Це теж робить їх ближчими до нас.
3.Змінилася не лише форма — змінився зміст пам'ятників. Замість вождів — постали образи відомих (актори, письменники, музиканти та ін.) і невідомих (збірні образи двірників, ліхтарників, сажотрусів, водопровідників та ін.) людей і не тільки людей – відомі пам'тники галушкам, вареникам, молотку, салові тощо.
Кіровоград поки що в цьому пасе задніх. Не те, щоб зовсім — з'явилась бабка-прибулець біля салону художника О. Кадигроба, стріла Амура біля міськвиконкому, наробив галасу і зник москаль-двірник із заліза, але це події суто містечкового масштабу.
Який же пам'ятник потрібен, щоб він став водночас і окрасою міста, і заявив про нас далеко за межами області, ще й став брендовим?! Надзвичайно популярними в усьому світі сьогодні є пам'ятники літературним та кіно або мультгероям. Найперша вимога до такого пам'ятника — його впізнаваність за межами окремого міста (краю). Іншими словами — це читабельність (або глядацький рейтинг) того твору, з якого постав той чи інший герой, а також ім'я автора, який його створив (чи актора, що зіграв / озвучив роль і т.п.). Така впізнаваність забезпечить успіх пам'ятнику, коли гостям міста не доведеться нічого пояснювати, а достатньо буде просто підвести до нього і їм стане все зрозуміло!
Другою важливою вимогою до такого пам'ятника є презентація свого краю. Так, Полтавщина представлена пам'ятниками героям з творів Гоголя, Котляревського, Черкащина — героями із Шевченкового Кобзаря, прототипом яких є сам Тарас. Надзвичайно популярними у є пам’ятники героям із кіно екранізацій («За двома зайцями», «12 стільців» тощо).
Ще один критерій — такий пам'ятник повинен дарувати позитив. Адже це те, що ми повідомляємо про себе світові, те, що про нас пам'ятатимуть! Я до цих пір згадую Білого Біма з чорним вухом, що сидів прямо на тротуарі центральної вулиці Воронежа, або мультгероїв з „Кошеняти з вулиці Лізюкова” у цьому ж місті.
Пам’ятники Бременським музикам, Шерлоку Холмсу і доктору Ватсону, Дон Кіхоту і Санчо Пансі, Тому Сойєру і Гекльбері Фіну тощо. Ряд цих прикладів можна продовжувати нескінченно довго.

Федько-халамидник – Том Сойєр Української літератури
Але яких літературних героїв маємо ми, впізнаваних не лише в нашому місті чи області, але й за її межами?! Їх може бути декілька, але лідером тут безперечно є образ Федька-халамидника, благородного вуличного хулігана, створеного нашим відомим земляком Володимиром Винниченком, який ось уже 20 років підкоряє серця юних читачів всієї України своєю сміливістю, чесністю, безкомпромісністю, тим, що ніколи не зраджував і не видавав друзів. Він трішки задиркуватий, але справедливий! До того ж в його образ автор заклав деякі автобіографічні мотиви.
Федька-халамидника справедливо можна назвати Томом Сойєром української літератури! До того ж новелу Володимира Винниченка введено до шкільної програми у шостому класі, тож вона є обов’язковою для читання усіма школярами України. Цей факт також має забезпечити впізнаваність Федьку-халамиднику!
Яким я бачу цей пам’ятник? Це може бути плита посеред річки Інгул, схожа на пливучу крижину, по якій Федько перебігає на інший берег (це кульмінаційний епізод твору), або фігура бешкетника-хлопчака, що над річкою запускає повітряного змія. Пам’ятаймо про своє! Нам є чим пишатися!
Олександр Ратушняк, кандидат педагогічних наук