Субота, 18.11.2017, 17:05
Український Новокозачин
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
Меню сайту
Категорії розділу
Мої статті [1131]
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 180
Статистика
Форма входу
 Каталог статей
Головна » Статті » Мої статті

Опозицію об’єднав театр
Актори Кіровоградського обласного академічного музично-драматичного театру імені Марка Кропивницького цьогорічних зимових свят уже кілька разів виходили на центральну площу, що перед приміщенням облдержадміністрації та обласної ради. І не для того, аби веселити малечу або виступити з різдвяним вертепом. А для того, аби апелювати до влади, домагатися, щоб вона їх почула. Але поки що це розмова глухого з німим.

Наприкінці минулого року закінчився контракт із директором і головним режисером театру, заслуженим діячем мистецтв Михайлом Ілляшенком. Михай­ло Васильович пропрацював у театрі дев’ять років. Прийняв його у скрутному становищі, з великими боргами, зі слабеньким репертуаром, старіючою трупою та практично аварійним приміщенням. За ці роки Ілляшенку вдалося багато зробити. В театр прийшло чимало молодих акторів, — керівник зумів добитися від влади виділення для них кількох квартир. Значно оновлено й осучаснено репертуар. Наш театр тепер — учасник багатьох театральних фестивалів, кілька років тому він отримав звання академічного. Поступово вдалося розрахуватися з боргами, люди відчули себе впевненіше. Фінансовий план, поставлений перед колективом обласним управлінням культури, за минулий рік перевиконано більш ніж удвічі. І це при тому, що театр не має свого постійного приміщення. Адже буквально всі ці роки триває перманентний ремонт старого, зведеного ще в середині позаминулого століття. У 70-х роках його недолуго перебудували, що спричинило чимало бід. Тепер же триває масштабна реконструкція.

Але творчий рівень театру постійно зростав. Річ у тому, що після прямих послідовників корифеїв — талановитих режисерів Михайла Донця та Івана Казна­дія, уже покійних, кілька десятків років театр очолювали випадкові люди (були серед них і військовий, і директор цегельного заводу), зорієнтовані на отримання миттєвого ефекту та дешевої популярності, що й призвело до занепаду театру і втрати ним авторитету. Тепер же (це визнають не лише в наших краях) утвердився керівник і режисер справжнього українського театру — з глибоким національним мистецьким баченням, з авторитетом у громадських та мистецьких колах області і всієї України. Але обласна влада… хоче бачити керівником іншого.

Регіонали, з властивою їм організаційною хваткою, налагодили фінансування реконструкції приміщення театру, яку мають завершити до осені: саме тоді відзначатиметься 130-річчя створення українського професійного реалістичного театру. Оскільки вони вкладають гроші, то, мабуть, хочуть мати якусь віддачу для себе. Чи хочуть перетворити нову сучасну сцену на постійно діючий майданчик для свого набридлого піару? Інакше пояснити абсурдні дії влади неможливо.

Ні управління культури, ні керівництво обласної ради не попередили Михайла Ілляшенка, що не мають наміру продовжити з ним контракт. Михайло Васильович дізнався про це з Інтернету. Врешті, якби були серйозні претензії до його роботи, годилося їх висловити, оголосити й провести конкурс на заміщення посади, визначити і запросити іншого професіонала. Так роблять, коли хочуть удосконалити справу, поліпшити її. Натомість нового директора якимось невідомим способом визначали в кулуарах обласної влади. Вибір упав на керівника хореографічного ансамблю «Конвалія» Ігоря Спінула. Із очевидних переваг молодий чоловік має єдину — він член Партії регіонів. Чи не найпримітніша риса для очільника театру?!

З огляду на конкурентність кандидатури, цього питання не виносили навіть на обговорення профільної комісії обласної ради. Нового директора рекомендувала комісія з питань власності, члени якої, мабуть, так само розбираються в мистецтві, як і їхній протеже. Знову ж — призначення не затверджувалося сесією обласної ради, яка відбулася 28 грудня, вона взагалі не розглядала цього питання, хоча працівники театру роздали депутатам протокол загальних зборів колективу, на яких висловили одностайну підтримку своєму керівникові Михайлу Ілляшенку. Правда, перший заступник голови обласної ради Олександр Шаталов вийшов на площу до представників колективу і обіцяв передати їхні вимоги голові облдержадміністрації Сергію Ларіну.

До речі, ніхто з керівників області, що звикли піаритися виключно з позитивних приводів, не знайшов часу для предметної розмови з колективом, який неодноразово просив такої зустрічі, розраховуючи на здоровий глузд керманичів, на те, що вони здатні чути й розуміти аргументи. Та дарма. Колектив не лише не почули. Начальник управління у справах преси та інформації Євгенія Шустер назвала їх «театром алкоголіків, який треба розігнати». Що мала на увазі чиновниця (вона трактує свої слова інакше, підкреслюючи, що мала на увазі окремих людей), їй видніше, але актори мають намір подати до суду за образу честі та гідності.

Наступного після проведення сесії обласної ради дня її голова Микола Ковальчук ні з того ні з сього привів у театр представляти нового керівника, наказ про призначення якого вже підписав. На якій підставі? Ігор Спінул відразу заявив, що в театрі жодного разу не був, української драматургії ніколи не читав, але з усім розбереться буквально… за тиждень-два. До того ж він демонстративно говорив російською мовою, зауваживши, що державну мову знає, проте розмовляти нею принципово не буде. На таке представлення колектив просто встав і вийшов. Правда, перед тим актори намагалися з’ясувати у голови обласної ради, які ж претензії до їхнього керівника Михайла Ілля­шенка. Микола Михайлович змушений був публічно заявити, що жодних претезій до Ілляшенка немає. Але таке, мовляв, життя. Новий директор тим часом заявив, що цензуруватиме різдвяний вертеп, із яким театр виступає вже шість років…

Вже в перші дні 2012-го в Кіровограді відбулися збори громадськості, ініційовані місцевою організацією ВУТ «Просвіта» (театр із нею тісно співпрацював), на яких було озвучено найпекучіші проблеми в гуманітарній сфері області і заявлено про відновлення широкого громадського об’єднання «Перевесло». Кіровоградці середнього та старшого віку пам’ятають, яку значну роль у згуртуванні земляків відіграло це об’єднання наприкінці 80-х—на початку 90-х, у часи становлення державної незалежності.

Першим документом, що його прийняло новостворене, чи то пак — нововідроджене об’єднання, стало звернення до обласної влади з вимогою поновити контракт із Михайлом Ілля­шенком. Якщо раніше представники громадськості волали, що театр корифеїв у небезпеці, маючи на увазі аварійний стан приміщення, — то тепер, коли воно активно реставрується, говорять про те, що приміщення відбудують, але театру не буде. Залишити його разом із Михайлом Ілляшен­ком уже зголосилося кілька провідних акторів, а головний художник (до речі, професор Оклендського університету, який, власне, й погодився працювати в Кіровограді завдяки авторитетові Михайла Васильовича) Павло Босий написав заяву на розрахунок…

Необхідність рятувати театр корифеїв об’єднала не лише громадськість, а й опозиційні політичні партії, зокрема «Батьків­щину», «Фронт змін», «Сво­бо­ду», УНП. Уперше за час новітньої історії їхні представники зібралися на спільну акцію протесту без партійних прапорів. І хоча саме на цей час Ігор Спінул призначив збори творчого складу театру, актори зуміли заявити свою позицію. Понад півтори сотні підписів, зібраних під час акції протесту, було передано голові обласної ради. Колективи театрів у різних містах України на знак солідарності вийшли цього дня на невеличкі мітинги. Деякі працівники театру — члени Партії регіонів (туди записували, як тепер з’ясувалося, часто навіть без згоди майбутнього партійця) мають намір публічно спалити свої партійні квитки, якщо влада й надалі вдаватиме глухонімого.

Досі кіровоградська влада з найменшого приводу вміла створювати собі позитивний піар. Тепер же, показавши своє справжнє обличчя, наштовхнулася на опір. Відступити? Це було б логічно, але чи під силу зарозумілим чиновникам? Продовжувати опиратися — означає розгойдувати хвилю протестів. Про свій можливий приїзд до Кіровограда на підтримку колективу театру вже заявили Лесь Танюк, Богдан Ступка, Ада Роговцева, Федір Стригун. Цікаво було б, якби їхній візит збігся з візитом президента, запланованим на другу половину січня.

Світлана Орел «Дзеркало тижня. Україна» №1,


 

zn.ua

http://dt.ua/POLITICS/opozitsiyu_obednav_teatr-95543.html

Категорія: Мої статті | Додав: graf (17.01.2012)
Переглядів: 123 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2017
Пошук
Друзі сайту
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz