Понеділок, 25.09.2017, 12:52
Український Новокозачин
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
Меню сайту
Категорії розділу
Мої статті [1131]
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 180
Статистика
Форма входу
 Каталог статей
Головна » Статті » Мої статті

Чи бути бурому вугіллю на Кіровоградщині?
Взаємний глухий газовий кут, який створювали впродовж двох десятиліть цілі покоління українських та російських політиків, то захоплено братаючись, то б’ючи у конфліктах всі горшки на друзки, виявився зрештою вже не глухим, а зовсім непроникним. Ну, з Росією зрозуміло – вона творить власну політику, то нехай там у себе за неї і відповідає. Але чому в нас, без огляду на партійні кольори – помаранчеві, сині, червоні, рожеві, – Україна до цих пір все одно залишається заручницею штучно створених енергетичних труднощів? Ніби ж усіх попередників-винуватців розшифрували, всі провини класифіковано й розкладено по поличках. І що?

  Президент України, здається, вже зрозумів ситуацію. На найвищих державних щаблях залунали заклики застосовувати енергозберігаючі технології та використовувати місцеву паливну сировину замість «золотого» блакитного палива. Але як на цьому тлі зрозуміти розпорядження Кабміну від 11 січня №5-р про ліквідацію ДП «Бурвугілля»?

Випадково потрапило до рук «Вільне слово» за 4.12.2009 із статтею в ньому «Партія регіонів знає, як відродити буровугільну промисловість», де висвітлювалися відвідини шахтарського міста народними депутатами України від ПР Сергієм Тулубом та Сергієм Ларіним з кількома профільними науковцями. Гості Олександрійщини  згадували, як прем’єр-міністр Віктор Янукович ще в 2004 році доручив фахівцям розробити програму повернення до життя олександрійського буровугільного комплексу. Напружена робота тривала аж до 2009 року. За той час члени робочої групи встигли відвідати Італію, Німеччину, Францію, Грецію, де набиралися досвіду, спілкувалися з потенційними інвесторами, пробуджували зацікавлення до розробки відновлених родовищ. Дійшло навіть до намірів спроектувати електростанцію, що працювала б, спалюючи буре вугілля. За розрахунками, добута на ній електроенергія була б дешевшою за вироблену на інших ТЕЦ та АЕС.

  До початку реалізації цієї програми, зазначив тоді Сергій Ларін, залишається 50 днів. Він мав на увазі 17 січня 2010 року, коли Янукович перебирав на себе права й обов’язки  Президента України. Що ж змінилося тепер, коли вже минуло не 50, а 793 дні? Як бачимо, з правами у Віктора Федоровича все склалося, а от з обов’язками…     

Уже в сьогоднішніх реаліях Президент на останньому засіданні Уряду, присвяченому «газовій голці», поставив перед владою на місцях завдання якнайшвидше забезпечити в областях практичне енергозбереження з використанням палива вітчизняного виробництва, альтернативного дорогому російському газу. Адже, за словами посадовців, найвища в світі ціна на цей енергоносій, яку платить Україна, непосильна для нашої економіки. Щомісяця держава втрачає до 500 мільйонів доларів, а за рік ця сума становитиме 6 мільярдів.

  Одночасно Президентом поставлена вимога, щоб газові тривоги не відбилися на добробуті громадян. Підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги неприпустиме. Виконуючи київські директиви, заметушилися підлеглі, полетіли в нижчі ешелони влади цінні вказівки, уже прозвучали перші рапорти про виконану роботу, яка, звісно ж, не затихала ні на мить.

  Знову, як і два роки та два місяці тому, говорить Сергій Ларін. Правда, тепер не в якості народного депутата, а як голова ОДА.

  – Ми вже взяли курс на використання альтернативних джерел енергії – збудовано цехи з виробництва пілетів і котельні, що працюють на трісках. Під час інвестиційного форуму, який відбувся восени, ми визначили головним напрямком у залученні інвестицій якраз галузь енергозбереження. Досягнуто обнадійливих результатів у переговорах із керівництвом Міністерства палива та енергетики щодо роботи Новокостянтинівського родовища уранових руд. Затверджено план дій щодо вирішення проблем ДП «Трест Олександріярозрізобуд». Підписано меморандум про наміри щодо участі у видобутку бурого вугілля із китайською компанією «Чайна Коул Текнолоджі Корпорейшн» тощо.

Йому вторять заступники Андрій Ніколаєнко та Сергій Яременко. Мовляв, в області зосереджено найбільші поклади бурого вугілля, якого за оцінками науковців має вистачити на 300 років. До 2015 року опалення об’єктів соціальної сфери у районах області повністю стане на альтернативну основу.

  Одним з найперспективніших напрямків буде поступове переобладнання та переведення газових котелень ТЕЦ чи то на водно-вугільну, чи на воднево-вугільну суміш (у різних виданнях пан Яременко по-різному й говорить), яка у порівнянні зі звичайним вугіллям є екологічно безпечним паливом. Використання його дозволить утричі зменшити споживання імпортного газу для обігріву житлових будинків та об’єктів соціальної сфери. Адже досвід з використання такого палива вже мають Японія, Китай, країни Євросоюзу. Китайські промисловці виявили інтерес до наших енергетичних потуг. Вони готові взятися за будівництво заводу з переробки бурого вугілля на рідке паливо для опалення будинків і для автотранспорту, інвестувавши в реалізацію проекту близько 50 мільйонів доларів під державні гарантії. Особливо їх цікавить Новомиргородська шахта, вугілля якої має високу енергетичну ємність.

  Такі перспективи постають перед Кіровоградщиною в теперішній інтерпретації обласних очільників. Превалює термінологія: «досягнуто результатів у переговорах», «є домовленості», «визначено  напрямки», «затверджено план дій», «підписано меморандум про наміри». А ми вже звикли, що коли з чиїхось вуст пролунали такі знеособлені словосполучення, то нічого не відбудеться, не зробиться, не виросте, не народиться. 

І справді, ні словом ніде не пояснюється, що ж сталося з минулими планами спорудження тієї самої електростанції на бурому вугіллі, про яку так яскраво мовилося в 2009 році. Повна мовчанка панує і про зовсім недавні переговори обласного керівництва з естонськими гостями щодо розробки горючих сланців в Олександрівському районі. Уже не зустрічається й згадки про широко розрекламоване співробітництво з німецькими фахівцями, аби на базі того ж таки олександрійського вугілля взятися за виробництво дуже перспективного водневого палива. Що трапилося, чому такий чіткий технічний ексклюзив раптом виявився ніби й непотрібним у нашому креативному керівному середовищі?

   Хотілося б ще почути про об’єми виробництва пілетів, де і скільки котлів для їх спалювання встановлено в області і яка кількість цього альтернативного палива вже продана нашим краянам для зимових потреб і за якою ціною? Яку частку між іншими теплоносіями вони мають на  Кіровоградщині?

Китайці готові співпрацювати, але, як вони кажуть, робитимуть тільки під державні гарантії. Очевидно розкусили, що не все деклароване у нас, втілюється в життя. Та й наші посадовці, ледь зачувши навіть натяк про якусь відповідальність, руками й ногами відбиватимуться від неї. А отже видається, що й ці доленосні задуми про альтернативне паливо стечуть у пісок, як стікали інші.

  Але є один цікавий момент для нашого чиновництва. Досвід з використання такого палива, як згадувалося, вже мають Японія, Китай, країни Євросоюзу. Очевидно, треба буде знайомитися там з чужими набутками й нашим спецам. То й чому б не поїздити й не побачити світи за державний кошт? А матимуть продовження домашні рухи щодо «рідкого вугілля» чи ні, – то вже річ вторинна.

 

Ярослав ГОРОДИНСЬКИЙ 

Категорія: Мої статті | Додав: graf (12.02.2012)
Переглядів: 114 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2017
Пошук
Друзі сайту
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz