Одна авторка в одній кіровоградській газеті (за парламентською традицією не називаю прізвища) написала таке:

«Стверджую – без перебільшення і політичної заангажованості – різнобій в мовній політиці нашої освіти не на користь дітям. Ми закрили перед нашою молоддю кордони України, яку називаємо незалежною. Лікар, агроном чи інженер, який отримав освіту в наших навчальних закладах, навряд чи зможе працювати в Європі, Росії, Білорусії, Казахстані за спеціальністю. Тобто в Старому Світі нашу молодь не працевлаштовують, бо не знає вона як слід англійської чи німецької, і на Сході – бо так само не знає російської. Підкреслюю – спеціальної, тобто у науковій чи виробничій сфері. Між тим прихильники тотальної українізації повторюють і повторюють: хто вам забороняє розмовляти російською чи будь-якою іншою мовою? Та розмовляти в побуті й користуватися на роботі – різні речі. З цим теж щось потрібно робити…»

Ну, з «політичною незаангажованістю» вийшла «неув’язочка»: як може «політично незаангажовано» говорити про мову в Україні очільник обласної організації «Русский блок» – партії, стратегічною метою якої є «объединение восточных славян» і «поворот украинских оглобель на Москву»?

Що ж до лікарів, агрономів чи інженерів, то нам (треба розуміти, разом із вищеозначеною авторкою) дуже шкода тих поляків, у яких з англійською ненабагато краще, ніж у нас, а російську вони вже поступово забувають, болгар, румунів, македонців, албанців і так далі, які позакінчували виші у своїх країнах, своєю рідною мовою і тепер ніяк не можуть влаштуватися у Старому Світі чи, ба, в Росії. Отож, без «Русскава мира» – хоч сторчма в ополонку.

.

Коли ж серйозно, то нагадаю вищеозначеній авторці, що у світовій практиці мовою медицини повсюдно залишається латинь (лікар вам ніколи не напише в епікризі ненаукове «запалення легень», а поставить діагноз «пневмонія»), мовою технарів є англійська і німецька, мовою науки (конференцій, симпозиумів, публікацій) – та ж таки англійська (російська тут посідає тільки якийсь незначний відсоток, залишаючись хіба що «для внутрішнього вжитку»). Мовою бізнесу теж є англійська, оскільки у цій сфері вона виступає продуцентом терміносистеми світової економіки. І здобуття спеціальності будь-якою національною мовою аж ніяк не стоїть на заваді для роботи в будь-якій країні: був би розум (чого, очевидно, не передбачає все та ж авторка, маючи мешканців України, незалежно від національності, за дурнів).

А от чого українській і справді бракує порівняно з російською, то це матюків і «фєні». Чи не в цьому причина такого наполегливого просування закону про «второй государственный», або хоча б «региональный» нинішньою владою і контуженими «идеей Русскаво мира»? Бо нормальні росіяни, котрі проживають в Україні, є її громадянами і визнають себе такими не тільки згідно з паспортом, говорять про те, що ніякого мовного дискомфорту, тим більше дискримінації вони не відчувають. І так само, як і нормальні українці, вважають роздмухування мовного протистояння звичайнісінькою провокацією – багатоходовою, але навряд чи перспективною. Навіть, якщо закон КіКо і буде прийнятий Верховною Радою у другому читанні.