Не встигли кіровоградці виробити звичку дивитися тільки перед собою або під ноги, щоб зайвий раз не зустрітися з вичікувально застиглим поглядом Олександра Шаталова, який дивиться на них з кожного другого білборда, як його «свіже» обличчя окупувало й більш «приземлений» рекламний простір. Уже не перший тиждень  на впізнаваність «молодої регіональної надії» працюють і сіті-лайти (я вже мовчу про частоту мерехтіння її «парсуни» у вікнах громадського транспорту).

Щодо сіті-лайтів, то, напевно, для того, аби урізноманітнити напосідливу агітацію, в даному випадку її припіднесено, як рекламу «політичного глянцю» місцевого штибу. Так, продовжувачі справи поспішно народженого перед попередніми виборами і похороненого відразу після них журналу «ЦРУ» претензією на аналітичність, автори аналогічного чтива тільки з менш претензійною назвою, пропонують нам пофантазувати на тему майбутніх парламентських виборів – «Хто виграє Кіровоград?».

1

Оте «виграє» багато кому ріже око й змушує обурюватися, мовляв, «наче мова йде про гру в карти чи наперстки». Однак, зважаючи на те, в який спосіб провладна більшість у Верховній раді «виграла» мовний закон, запитання поставлено правильно. Щодо одкровень Чечетова – «Оцените красоту игры. Мы их развели как котят. Я не знаю, что они будут делать на выборах» – тут узагалі і до Фрейда не ходи… Зрозуміло, що попереду не стільки вибори, скільки велика гра.

Хто буде головним гравцем від влади на центральному електоральному полі, здається, очевидно. Які б там дешеві «качки» про президентського сина нам не підкидали… Фактично згадані вище сіті-лайти чітко і ясно дали зрозуміти навіть мало тямущим у політиці кіровоградцям, котрі ще наївно вірять, що білборди з обличчям Олександра Шаталова агітують за «гарячу лінію», – яка роль останньому відведена на майбутніх парламентських виборах.

Тож хотілося б знати, в чому заключатиметься «красота его игры». Адже всіх виборців соціальними картками не купиш, бо далеко не кожен сприймає їх за благо, одержавши яке відразу забудеш про омріяні достойні зарплати і пенсії, що дозволяли б не перейматися, в якому магазині продукти на гривню дешевші. Крім того, оскільки мова йде не про якийсь там конкурс на звання «Обличчя провінційного журналу», а хто наступні чотири роки покращуватиме нам життя, варто проаналізувати, чим Олександр Шаталов устиг відзначитися за час перебування на посаді першого заступника голови Кіровоградської обласної ради, щоб зрозуміти, чого від нього чекати в разі обрання народним депутатом. Враховуючи те, як креативний донецький дует у складі Олександра Шаталова та Сергія Ларіна грав проти неполітичних опонентів, то й політичним слід бути готовими  регулярно дізнаватися із засобів масової інформації, що вони нездари або корупціонери, які «прилаштували своїх беззубих родичів розжовувати їжу для вихованців будинку-інтернату». Словом, практично за мотивами повісті Марка Твена «Як я обирався губернатором». Через це свого часу пройшли колишні головред обласного комунального видання «Народне слово» Валерій М’ятович, головний лікар Знам’янської бальнеологічної лікарні Ганна Шандра, директор театру корифеїв Михайло Ілляшенко і, нарешті, головлікар обласної лікарні Микола Шевчук. Ми звісно не слідчі прокуратури і не судді, щоб оцінювати об’єктивність начебто викривальних заяв Олександра Шаталова і його партійного шефа Сергія Ларіна щодо цих людей та стверджувати, що вони ні в чому не винні або навпаки… Але свято вірячи в справедливість української Феміди, яка не могла не піддатися змінам на краще, рушієм яких є нинішня влада, і стати принциповою та неупередженою, просто не можемо взяти до тями, чому після оприлюднених у ЗМІ «мегашокуючих» і «мегапереконливих»  фактів, досі ніхто не сидить за гратами. Невже наша система аж на стільки гуманна до людей не наділених ні владою ні особливим статусом? Чи все ж дехто робив сенсації на порожньому місці?

Не зайве буде звернути увагу на ще одну особливість, що якнайкраще демонструє принциповість і послідовність Олександра Шаталова в боротьбі за покращення. Варто було спекатися тих, хто начебто тим покращенням заважав, як вони спускалися на гальмах. «Народне слово» так за два роки без М’ятовича й не стало народним і залишається з мізерним тиражем, не зважаючи на «зобов’язаловку» для бюджетників його передплачувати. Не перестало воно за ці два роки, судячи з бюджетних подачок-дотацій, і бути збитковим. Його ж працівники, як і раніше, одержують смішні навіть за провінційними мірками зарплати.

Покращення в Знам’янській бальнеологічній лікарні звелися до підвищення  вдвічі вартості путівок й придбання… нового посуду. Принаймні лише про такі «покращення» вдалося почути від голови облдержадміністрації в квітні під час тригодинного телемарафону «50 запитань Ларіну». Що й казати – феноменально: до обіцяного рівня Карлових Вар із такими темпами – практично рукою подати.

2

І нарешті театр: позбувшись усіх на прізвище Ілляшенко Сергій Ларін і Олександр Шаталов відразу перестали хвилюватися за храм Мельпомени.  Не зважаючи на те, що останнім часом він взагалі працює без керівника, бо охочі його очолити так і не подали свої кандидатури на конкурс, а виконуючий обов’язки Ігор Спінул більше перебуває на лікарняному ніж в театрі. До речі, ви щось чули від критиків Михайла Ілляшенка щодо його неплодотворного на прем’єри директорства, про нові постановки за нинішнього керівнитва? А вже, між іншим минуло півроку, коли ж нарешті відбудуться обіцяні прем’єри?

3

І останній штрих до картини покращень – винесення на обговорення виконкому Кіровоградської міської ради питання про нарахування  створенним під орудою Олександра Шаталова монополістом на водопостачання захмарних сум за спожиту мешканцями приватного сектору воду. За словами заступника міського голови з питань житлово-комунального господарства Миколи Вєщева, люди одержують рахунки з завищеними в рази цифрами. Чи не є це наслідком прийняття економічно необгрунтованого тарифу на воду? Як пам’ятаємо, в квітні для чотирьох міст області було прийнято єдиний тариф – 7,42 гривні, нижчий для Знам’янки, Олександрії, Світловодська, хоч і дещо вищий для Кіровограда. Населенню було заявлено, що такий тариф вдалося прийняти завдяки об’єднанню міськводоканалів та водогону «Дніпро-Кіровоград». Хоча економічно обгрунтованим є тариф 8,25 гривні, про це особисто заявляв Сергій Ларін. Як і про те, що компенсацію різниці область візьме на себе. В чому економічний ефект об’єднання при таких розкладах сказати важко, але в очах людей дії влади виглядали виправдано. Що останній і було потрібно. Тим часом економічні кроки щодо підприємства ставали все більш загадковими і зрозумілими тільки авторам перетворень. Так, обласна рада дозволила водогону взяти кредит, за умови погашення своїми силами. Де дотаційне підприємство братиме на це кошти – задача для кмітливих… Цікаво, що Віктор Федорович сказав би на все це? Невже «Данбас паражняк нє гоніт»?

Сергій Неборак

Фото: Артем Дубовик, Дмитро Савранський, Валерій Лебідь