Середа, 18.10.2017, 10:32
Український Новокозачин
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
Меню сайту
Категорії розділу
Мої статті [1131]
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 180
Статистика
Форма входу
 Каталог статей
Головна » Статті » Мої статті

Малопарижська туфта
Проросійські кола в нинішньому Кіровограді, отримавши по носі на власному референдумі, що вони організували в 2000 році в підтримку ідеї повернення місту імені російської цариці Єлізавети, загарбавшої і покріпачившої землі центральної України не заспокоїлись. З вуст парочки краєзнавців колись зійшла байка про те нібито за часів російської колонізації місто було до того гарним, що його назвали маленьким Парижем. Потім красивий вислів підхопили інші. Вимислилась ретро-романтика минулих часів. Зачаровувати почали не козацькими подвигами та звитягами, чарівним містом збудованим на загарбаних землях колонізаторами, що нібито принесли разом з кріпатсвом і неволею… «парижську і світову цивілізацію». Все цю туфту, вибачте за різкість у визначеннях, почали щоденно вдовбувати у свідомість городян. Навіть почали цю байку розповідати дітям у школі. Прибігає одного разу на роботу мій колега, вмикає комп’ютер і починає в мережі шукати правду про те хто обізвав місто малим Парижем. На початку другої доби він знітився здався і почали ми шукати цей Париж удвох. Було важко, бо того мало, що ніколи не був Лютецією немає ні на якій мапі.

З мережі Інтернет було цікаво дізнатися, що так називали Одесу, Чернівці, Бердичев і ще з добрий десяток міст України. А от «єлізаветрадський Париж» знайшовся лише на третю добу у вигадках одного з колишніх кіровоградців. Він потім навіть книжечку з такою назвою на потіху собі подібним зробив. Але та писанина датована ХХІ сторіччям не може з історичної точки зору вважатися першоджерелом чи базою для справжніх історичних наукових гіпотез. Коли він послався на лист всім відомого письменника Добролюбова, то всі місцеві краєзнавці, хто дуже засумнівався в тому, Добролюбов міг таке написати у листі до своєї сестри, перекопали все його листування. На жаль, для співців «російської старовини» в Україні, вони знайшли правду, що насправді то… брехня. Лист знайшовся датований 1851 роком, але ні слова про Париж в центральній Україні. Переїзд з Італії в Одесу, а далі через Єлісаветград до Харкова було стрімким. Заїхав Добролюбов до доброго знайомого генерала Новікова, а його не було дома. Коли повинен був знайомий повернутися додому не було відомо, а місто мало, мабуть, такий вигляд, що зупинятися в ньому на кілька днів не приваблювало. А значить то був зовсім не Париж…

Думаючи про Париж, починаєш аналізувати деякі параметри його буття, та порівнювати з Єлісаветградом. Станом навіть на 1917 рік, в місті не було жодного монументального пам’ятника, жодної картинної галереї, та і про вежу теж всім все відомо. Ейфелеву вежу, мабуть, замість Єлізаветграда за чиїмось злим умислом збудували саме в Парижі. На час приїзду Добролюбова до міста, в його центрі були дерев’яні будинки під солом’яними стріхами… Це призводило до частих пожеж та вигоряння значної частини містаю Всі пристойні міські будинки в два-три поверхи в Єлісаветрграді побудували вже після візиту Добролюбова, мабуть, йому нічого не повідомивши, наприкінці минулого століття. Про убогість місцевої архітектури того часу свідчить і головний архітектор міста Михайло Достоєвський, молодший брат всім відомого великого Федора Достоєвського.

Вклад у розвіювання цих міфів доклали кіровоградські краєзнавці Юрій Матівос, Сергій Шевченко та ряд інших. Вони зробили ряд переконливих публікацій, з посиланням на конкретні документи та факти. Але слід визнати, що на сторінках місцевих газет та на екрані кіровоградських телеканалів йдуть перманентні бої проти українофобів з п’ятої колони, що везуть свої вигадки та яких смикають за мотузки ляльководи з «Руського блока» та інших подібних організацій. Ці добродії, з дипломами російських філологів звуть себе істориками та з захопленням пишуть про руйнування Січі вояками з місцевого гарнізону. І все це діється в наш час в незалежній Україні…

А тим часом широко розгорнутий галас навколо прямих та умовних єлісаветградців – Пашутіна, Кутузова, Раєвського та Тарковського. Замислено майже кожного відзначити персональним пам’ятником. Створені фонди, обдираються на ці цілі місцеві підприємці, під їх заходи здаються кращі зали та робиться широкий та надокучливий PR. Тим часом випилюються дерева і нищаться пам’ятки архітектури «малопарижської доби», до речі на багатьох з яких були шестикутні зірки не французського, не українського і не російського походження. Це до того, що місто було заселене не французами, і не українцями, а більше 40% його населення, домінуючи в національній складовій складали євреї. Сліди цього ще залишилися в архітектурі. Але то був і не Єрусалим. Приємний шарм та привабливість до міста прийшли , але після 1870-80 року. Крім євреїв в місті було багато поляків, росіян, німців, молдован, греків і звичайно українців. Нічого французького ні в культурі, ні архітектурі, ні в іншому, але місто дало світові багато свого і великого: український театр, всесвітньовідомих митців, політиків, вчених.

Анатолій Авдєєв

Категорія: Мої статті | Додав: graf (24.01.2010)
Переглядів: 536 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2017
Пошук
Друзі сайту
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz