Серед
кіровоградського люду з давніх-давен побутує байка про те, чому
кіровоградські жінки вродилися такими вродливими: а тому, що котрась
там з імператриць (чи-то Єлизавета, чи-то Катерина) розпорядилася
назбирати по всій імперії найгарніших жінок і поселити їх біля Фортеці
св. Єлизавети, щоб місцевому вояцтву не довелося шукати наречених світ
за очі.
Ну, скажімо, з жінками все зрозуміло, а от про
яке вояцтво іде мова? Яких-небудь уланів, кірасирів, драгунів чи, може,
кавалергардів? Ні. Мова про чоловіків, що ніколи не брали гроші відомо
за що – про гусарів.
Так, ви не помилилися, у Кіровограді
базувався один із перших гусарських полків Російської імперії. Серед
інших українських міст таким «привілеєм» користувалися ще наша сусідка
Олександрія, а також Ізюм, Лубни, Маріуполь, Ольвіополь, Охтирка,
Павлоград (де стоїть пам'ятник чи не найвідомішому павлоградцю –
поручику Ржевському), Суми. Додайте сюди столичних гвардійців, два
білоруські й один сибірський гусарський полки – от вам і вся первісна
географія російської гусарії: 8 українських міст проти двох білоруських
і двох російських! Повна офіційна назва полку звучала наступним чином: 3-ій гусарський Єлизаветградський Його Імператорської Високості Великої Княжни Ольги Миколаївни полк
Враховуючи,
що це число журналу лютневе (День св. Валентина), а наступне буде
березневим (Міжнародний жіночий день) сьогодні із велетенського
діапазону тем, пов'язаних із нашими гусарами, ми зупинимося на його
жінках-покровителях. Недарма одним із прізвиськ полку земляків було
«Ольжині гусари».
Цікаво,
що насправді мова йде аж про дві Ольги Миколаївни, і обидві з них –
Романови. Ім'я Великої Княжни єлизаветградський кавалерійський гарнізон
отримав згідно Вищого наказу від 1 січня 1845 р. Ольга Миколаївна
Романова (1822 – 1892), донька Миколи І, лишалася шефинею місцевих
гусарів ледве чи не до своєї смерті, по якій естафету в своєї
двоюрідної прабабусі перейняла інша Ольга Миколаївна Романова (1895 –
1918), донька Миколи ІІ. На жаль, в обох доля склалася не найкращим
чином. Перша Ольга Миколаївна дуже довго як на той час і вінценосний
статус батьків ходила в дівках. Шлюбні махінації старших повсякчас
ламалися, наче непіддатлива головоломка, і вродлива розумна дівчина без
натяку на вередливість та перебірливість лишалася без своєї другої
половинки. Аж у 24 роки (!) їй нарешті підібрали в наречені Карла,
короля Вюртемберґа, але нащадків у цієї в усьому іншому щасливої пари
не було. Друга Ольга Миколаївна особливого сліду по собі також лишити
не встигла. Адже офіційно вона – страстотерпець, простіше кажучи
православна мучениця (див. рік її смерті), а такого титулу від доброго
життя не наживають. Разом із батьком її розстріляли в єкатеринбурзькому
Будинку Іпатьєва у ніч із 16 на 17 липня першого року Жовтневого
перевороту.
…У ті часи існувала традиція зображувати армійських
покровителів (навіть жінок) в одностроях відповідних частин, що ми,
власне, вам і пропонуємо. Акварельний портрет 1-ої Ольги Миколаївни
пензля Володимира Ґау (1845) і рідкісний фотокадр із зображенням 2-ої
Ольги Миколаївни. Обидві роботи були віднайдені трудами військового
історика Олександра Воронова, якому ми висловлюємо заочну подяку за
цікаві кіровоградському краєзнавству матеріали.
