П`ятниця, 23.06.2017, 20:15
Український Новокозачин
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
Меню сайту
Категорії розділу
Мої статті [1131]
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 180
Статистика
Форма входу
 Каталог статей
Головна » Статті » Мої статті

УПА на Кіровоградщині, або наші батьки теж були бандерівцями
 В 1992 році на Кіровоградщині було засноване обласне відділення Всеукраїнського братства воїнів УПА імені генерала Романа Шухевича (Тараса Чупринки), яке складалося з двохчастин6 комбатантів та братчиків. До перших належать безпосередні учасники руху опору у складі Української Повстанської Армії, що діяла в 1941-1945 році на терені степової Кіровоградської області. Крім загонів УПА в лісах Кіровоградщини, в населених пунктах Кіровоградщини діяла широка глибоко законспірована мережа підпільних організацій, що мала тісний зв’язок з тими, хто перебував у лісі. Підпільники в містах і селах, ризикуючи життям вели боротьбу з ворогом: здійснювали диверсії, викрадали зброю та медикаменти, розповсюджували листівки, піднімали українські національні прапори, заважали відправляти молодь на роботу в Німеччину, пошкоджували лінії зв’язку
.
 
Довгий час на інформацію про діяльність УПА в роки другої було накладено табу партійними та іншими репресивними органами, але і без того мало було охочих наражатися на небезпеку та розповідати про свою причетність до ОУН та УПА.

Учасники підпілля ОУН, такого, як було в Краснодоні на Луганщині, яке потім у ОУН «відібрали і приватизували» комуністи, назвавши «Молодою гвардією», часом не розуміли ідеологічної розбіжності. Вони її збагнули лише потім, через відсутність у загонах та організаціях комісарів та пафосних розмов про товариша Сталіна. За Бандеру ніхто ніколи нічого не казав, бо святим було лише Ненька Україна та боротьба за її волю та визволення від ворога.

Найбільшою несподіванкою особисто для мене стала розмова моїх власних батьків, років десять - дванадцять тому, коли вони були ще живі та бадьорі. Тато розповідав матері про те, що зустрів товариша по партизанському загонові, який розповів йому про те, що «ніхто з наших не отримав медаль партизана Великої Вітчизняної війни». Новина мене здивувала, бо я вважав, що про свого рідного батька, я знав майже все. Правда іноді дивувався тому, що він не бажав носити радянські ордени та медалі, чому сам особисто знаходив певні пояснення.

З подальших розмов з батьком, який був у Радянській армії з січня 1944 по грудень 1950 року, я дізнався про те, що в партизани його направило підпілля, коли перебування в місті для нього стало небезпечним. Батько виявився не лише воїном Радянської армії та партизаном, а ще й підпільником, що стало для мене ще однією новиною. З розповідей про загін дізнався про місце його дислокації у лісі під Федваром (нині Підлісним), ім’я командира ( лише ім’я) та про відсутність у загоні комісара. Дві останні обставини, а це підтвердили і товариші по братству воїнів УПА, говорили лише про одне загін не був радянським. От чому ні батька ні товаришів по зброї не признали за партизанів. В «радянських реєстрах» загін не значився, а його існування було заселеним КДБ. З зрозумілих причин про цю сторінку своєї біографії тато ніколи не розповідав до 1991 року. Це був захист від небезпеки і лише, бо від членства в КПРС він багато років вперто відмовлявся. А потім пригадалося, що він ніколи не засуджував і не відмовляв мене він участі в політичному житті за умов членства в НРУ до 1991 року.

Так в серпні 1991 року мій батько став двічі переможцем, бо за те що він боровся з 1941по1944 рік, і що для мене було таємницею, стало довершеним фактом, якому він дуже радів.

В архівах КДБ, вивчаючи документи 40-х років, члени братства воїнів УПА імені генерала Романа Шухевича (Тараса Чупринки) на Кіровоградщині встановили місце останнього бою, загибелі та поховання командира загону друга В’ячеслава, саме того загону в якому мій батько воював за незалежну Україну. Пошуки ці поки, що не мають логічного завершення, бо місцева влада не погоджується на місце достойного перепоховання командира УПА. Не розуміють люди без Бога в душі, що героїв не ховають на звичайних цвинтарях…

Ця тема має і інші подібні сумні продовження. Пошуковцями Всеукраїнського братства воїнів УПА імені генерала Романа Шухевича (Тараса Чупринки) на Кіровоградщині встановили місце розстрілу гітлерівцями, за два дні до приходу радянських військ в Кіровоград, 6 січня 1944 року 50 мешканців села Лозуватка, Компаніївського району за приналежність до УПА та симпатії до українських патріотів. Акція знищення відбулася на території госпіталю по вулиці Биковій, 1. Тіла розстріляних воїнів УПА та селян німці скинули на дно колодязя, що був на території шпиталю. Ніні колодязь вже зрівняно з землею, але місце його знаходженнвідоме

Встановлені майже всі імена загиблих, шестеро з яких були членами Української Повстанської Армії, що діяла в 1941-1945 році на терені області. До числа шістьох безстрашних воїнів УПА лозуватчан належать і сільський староста Григор’єв, директор МТС Данов та завідуюча сільським млином Високолян. Викрив українських патріотів та віддав на поталу ворогові, колишній комуніст, а за часів окупації німецький прислужник, поліцай на призвіще Пікаш. Серед розстріляних жертв зрадника була навіть його власна дружина Параска Пікаш.

Крайова управа Всеукраїнського братства воїнів УПА імені генерала Романа Шухевича (Тараса Чупринки) ще в жовтні минулого року звернулася з відповідними листами до заступника голови Кіровоградського ОДА Анатолія Ревенка, голови обласної ради Миколи Сухомлина та кіровоградського міського голови Володимира Пузакова з проханням надати дозвіл на встановлення меморіального хреста на місці загибелі хоробрих патріотів України, але і досі не отримала взагалі ніякої відповіді.

Встановлені факти та свідчення очевидців з села Лозуватки та інших вщент спростовують брехливі байки комуністів про співпрацю УПА з німецькими фашистами. Комуністи, на жаль, не каються і не визнають українських героїв та не відповідають за свої вчинки та антиукраїнську діяльність.

Останні бої загонів УПА на Кіровоградщині відбувалися в 1945 році. Вивчення цієї сторінки історії тільки розпочато. А в народі, на жаль, ще й досі побутують вигадані та розповсюджені комуністами «жахливі факти» з діяльності українських повстанців, а демократам навішуються ярлики «бандерівців», які насправді є почесними для патріотів, про що червоним і «нєвдомьок». Для "переляканої” репресіями радянських часів Кіровоградщини говорити про своє УПА якось ще незвично, хоча вже признали своїх отаманів Холодного Яру, батька Махна, отамана Григорьєва та інших менш засекречених наводивших жах на червоних українських героїв.

Анатолій Авдєєв

Категорія: Мої статті | Додав: graf (25.01.2010)
Переглядів: 507 | Коментарі: 2 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 2
2  
Cлава Україні! Шановний Анатолій! Я маю свідчення щодо брехливої інформації про керівника партизанського (радянського)ім.Ворошилова І.Д. Діброву.За адресою http://www.region.in.ua/elisavet/book/uts/uts36_u.html Якщо вас зацікавить моє повідомлення? Я надам більш розгорнуті дані.

1  
Слава Україні! Друже Анатолій! Хотілося б щоб Ви мені надали фактичні документальні та інщі дані, щодо вашого батька, інших патріотів, що воювали в загоні Вячеслава, і особливо час і місце його загибелі, або координати (адресу, телефони братства ОУН). Я серйозно досліджую цю тему. Нещодавно вийшла моя книга "Таємниця Холодного Яру. Невідома війна: національний рух опору в 40-50-х рр." Готую друге видання доповнене і доопрацьоване. Є матеріали про "Вячеслава" (звідки він, звідки прийшов і де був раніше). І бажано світлини учасників. До співпраці. Слава героям!

Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2017
Пошук
Друзі сайту
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz