В біографії Михайла Кутузова є білі плями. Беззаперечним є те, що народився він в 1745 році та був генеральським синком, тобто сином генерал-поручика Іларіона Кутузова. Здавалося цей факт міг прислужитися його успішній кар’єрі, але успішною воно була лише умовно. Закінчивши військову школу в 14 років наш герой офіцером не став, а одержав перший офіцерський чин прапорщика разом з ротою солдат лише в… 16 років.

Коли і як вчора і сьогодні після яких навчальних закладів отримують військові звання є багато прикладів. Так от генерал-майором Михайло Кутузов став лише в … 39 років. І чи треба було бути генеральським синком? І як треба було служити, щоб отримати його так запізно? Для прикладу, інший генеральський синок і турок за національністю Олександр Кутайсов став генералом в 22 роки.

У віці 23-29 років Михайло Кутузов перебував виключно при штабах(мабуть тато допомогали), іноді потрапляючи на місця боїв, але не для того щоб командувати.. Серед боїв називають Кагул, Ларга та низку інших. Саме в один з таких виїздів і був поранений та втратив око.

В наступній російсько-турецькій війні 1787-1791 років Кутузов брав участь вже в чині генерала, але першу скрипку у війні, як і раніше грав Олександр Суворов. Кутузов помітно відзначився при взятті Ізмаїла. Після закінчення війни в 1792-1794 роках очолював російське посольство в Константинополі, де два довгих роки вів торги за російські вигоди на півдні.

Далі зайшла зірка Суворова, а вірніше він просто помер в опалі. «Слава Учня Суворова» поставила Михайла Кутузова на чолі російського війська. Але слава і суть речі різні, і битви під Аустерліцем, звідки росіяни вдало накивали п’ятами, дали збагнути таланти Кутузова. За цим постала закономірна семирічна опала з відхиленням розробленого ним плану оборони від Наполеона.

До цього часу належить і певна «біла пляма» в біографії. За одними джерелами Кутузов був військовим губернатором київським, а потім литовським, а за другими главнокомандувачем Молдавської армії, що мала дві перемоги під Слободзеєю та Рущуком.

Згадали про Кутузова знову лише в 1812 році, коли Наполеон вдерся в межі Росії та добряче потріпав всіх наявних молодих генералів, бо Кутузову було вже 67 років. Згадавши невдалий досвід Кутузова в бою проти Наполеоном під Аустерліцем, вирішили використати, як останню надію Росію.

Давши бій під Бородіно Кутузов лише наніс великих втрат французам, але стримувати їх «залишки» не зміг і вдало знайшов собі союзника – російський мороз. Він і розбив французів насправді. За звільнення території Росії від французів Михайло Кутузов

отримав титул князя Смоленського та віськове звання фельд-маршала. Через кілька місяців під час боїв на території Німеччини Михайло Кутузов захворів і помер.

Полководцем він без сумніву на схилі літ став, але не видатним. Поруч з ним на початку ХІХ століття тимчасово не було рівноцінної альтернативи. Росіяни, як і до Суворова воювали традиційно великим числом і навалою.

Перечитав уважно не одну біографію Кутузова, але в жодну з них забули вписати слово Єлисаветград, завдяки якому нам в Україну везуть пам’ятник Кутузову. А чи запропонують такий пам’ятник туркам чи ще комусь ? Але здається їм , як і українцям він теж не потрібен…

Анатолій Авдєєв, журнал "Сурма"