|
|
 |
Каталог статей |
 |
Останній дзвоник на Петрівській
У дні, коли пишеться ця стаття, двері різноманітних шкіл, гімназій,
ліцеїв та колегіумів саме вивергають у широкий світ юрмиська
новоспечених грамотних українців та українок, чим неабияк сприяють
майбутній славі Неньки та й усієї планети. І щоб у вас не закралося
жодного сумніву з приводу цих слів, ми вирішили нагадати вам, яких
гігантів мислі свого часу випускав один із наших найкращих навчальних
закладів.
Мова йде про Єлизаветградську чоловічу
8-класну гімназію, що проіснувала в місті з 1885 по 1920 роки і
знаходилася на вул. Петрівській – нині це вул. Шевченка – в споруді,
яку зараз експлуатує військова частина МНС. Розхвалювати заклад ми не
станемо, тут цікавим більше зарадить книга «Єлисаветградська гімназія»,
колись випущена зусиллями Віктора Громового. Просто замисліться над
діапазоном її випускників…
Про двох із них ми вже писали – це
Ланґемак та Івашкевич, тому сьогодні обійдемося без них. А от гріх було
б не почати цієї розповіді з такого світила як нобелівський лауреат
1958 р., фізик, підкорювач ефекту Вавилова – Черенкова Ігор Тамм (роки
навчання 1905 – 1913), чий батько цивілізував електричну сторону життя
старорежимного Єлисаветграда. У нашій гімназії він навчався і
товаришував із іншим фізиком та своїм одноліткою – Борисом Гессеном.
Цей до нобелів не дотягнув, можливо через те, що в неурочний час (1936
р.) вирішив стати «терористом», чим і спровокував пильних чекістів із
летальним для себе кінцем. В стінах рідної гімназії гострили зуби на
підвалини природничих дисциплін майбутні хіміки: «наш» Давид Талмуд
(1911 – 1919) й емігрант-американець Мойсей Ґомберґ (1877 – 1884) –
обидва знані органіки, причому останнього ще й називають «батьком хімії
радикалів». Інші науки також мали своїх резидентів на Петрівській:
математику тут ушановував прийдешній «реакційний професор» Казанського
університету Микола Чеботарьов (1904 – 1908), фізіологію
дарвіністичного штибу – академік Борис Завадовський (1905 – 1913),
генетику і кроликознавство – Фауст Нікітін (1905 – 1913).
Це все
– реверанс у бік так званих «фізиків», проте Єлизаветградська гімназія
славилася ще й «ліриками». Найвідомішим із них (дарма що не поет)
залишається Володимир Винниченко (1889 – 1897), котрий не вимагає
представлення. Ще одне ім'я, що не сходить із язиків юних музикантів
Міста – автор першої туркменської (!) опери єврей Юлій Мейтус (1911 –
1919). Поруч із ними вишиковується цілий шерег гуманітаріїв: публіцист
Діонео (Ісаак Шкловський), сатирики Арґо (Абрам Гольденберґ, 1906 –
1914) і Дон Амінадо (Амінодав Шполянський, 1899 – 1907). До речі
останньому належить цікаве спостереження минулого про те, що старий
Єлизаветград тримався на 3 китах: Вокзалі, В'язниці і Жіночій гімназії…
Ось так… А ще б не забути про знаменитого баритона із древнього
грузинського роду Володимира Канделакі (1909 – 1917), музичного критика
Георгія Поляновського (1905 – 1913), польського поета Міхала
Хороманьського, видатного українського юриста Ростислава Лащенка
(випуск 1896 р.), адвоката, діяча української еміграції Олександра
Семененка (1907 – 1915)… А ви кажете, провінція!
Читаючи ці
списки, розумієш, що не завжди на периферії так сутужно і провінційно,
як про це полюбляють розмірковувати столичні мешканці. Та й де були б
ті метрополії (Київ, Харків, Львів тощо), якби їх не підживлювали МИ –
сіль землі вкраїнської, багатої на інтернаціональні врожаї маленьких та
великих геніїв свого часу?!
Богдан Стасюк, журнал "Ланруж"
|
| Категорія: Мої статті | Додав: graf (16.02.2010)
|
| Переглядів: 837
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
 |
Copyright MyCorp © 2024 |
 |
|
|
