"Розміри ураження сіл голодом і смертністю з кожним днем зростають”.
Цей
висновок належить начальнику Зінов’євського міськвідділу ДПУ Ходосу
керівництву
міськпарткому і міськради про продовольчий стан у Зінов’євському районі
на
початок літа 1933 року. Незважаючи на це, фонди продовольства селян
району у
червні склали до травневих лише 41%. Особливо кризовий стан склався у
Грузькому,
Аджамці, Лелеківці, Губівці, Високих Байраках, Клинцях, де нові норми
видачі
хліба (зокрема, на дитину – 70-80 г у день) могли призвести, на думку
ДПУ, до
масового вимирання колгоспників. Це ставило під загрозу зриву польові
роботи від
просапки до збору урожаю . Адже й до цього, за попередні чотири місяці, у районі
офіційно зафіксовано 1529 смертей, більша половина яких – серед колгоспників. У
Лелеківці за цей час померло 147 осіб, у т. ч. до 16 років – 33, від 16 до 50 –
61. Причому щомісяця смерть косила все більше лелеківчан (у лютому – 10, березні
–26, квітні – 42, травні – 69). Але ДПУ встановило, що насправді число смертей
було більше, ніж подали сільради. Адже в особливо вражених голодом селах, до
яких належала Лелеківка, не всіх померлих реєстрували.
Неможливість села допомогти місту впливала на високий рівень смертності в
Зінов’євську. У квітні тут померло 666 осіб, у травні – 567. Перевищення
смертності за п’ять місяців 1933 року, порівняно з таким же періодом 1932-го, на
1510 чоловік відбулося через голодування.
Більшість померлих відносно недавно перебралися до міста на роботу. Значними
були втрати і серед робітників, меншою мірою – службовців. Кустарів, які
намагалися себе забезпечити самі, смертність у цей період зачепила найменше. На
заводі "Червона зірка”, де порівняно з іншими підприємствами було краще
харчування, смертність значно зросла. Якщо за три місяці 1932 року на 8 тисяч
працівників померло 14 осіб, то за перші три місяці 1933 року – 125, а за
квітень-травень – 42 працівники і 83 їх утриманці. До цих даних не увійшли
смерті, пов’язані з ослабленням, знесиленням, невизначеними діагнозами.
На червень були знижені норми хлібних пайків для двірників, прибиральниць,
сторожів, кур’єрів та іншого обслуговуючого персоналу підприємств і установ,
табельників, експедиторів "Червоної зірки” з 500 до 300 грамів. Низької якості
обіди видавалися фабкухнею "Червоної зірки”, куди недо- поставлялися продукти, у
т. ч. такі екзотичні, як дельфінова ковбаса.
Заводчани критично реагували на ці факти. Інструментальник Одегналов у
розмові за обідом сказав, що до робітника доходить лише одна вода. Ударник
мехцеху там же звинуватив у самозабезпеченні "від Сталіна і закінчуючи нашою
фабкухнею”. Робітник місь- кої бійні під час поломки трамваю на Кущівці у
розпачі заявив: "Щоб уже в Москві у керівників зупинилися серця і життя, так як
вони зупинили наше життя”.
Шукаючи порятунку від голодної смерті, до Зінов’євська прибувало багато
безпритульних дітей із Знам’янського, Новоукраїнського і Новопразького районів.
Дитбудинки, до яких направляли затриманих дітей, були переповненими у кілька
разів. Харчування тут було незадовільним. У зв’язку з цим прийнято рішення
повертати дітей до батьків, колгоспи зобов’язали утримувати сиріт.
Голодний червень 1933 року забрав життя 572, липень – 535 зінов’євців. Смерть
продовжувала свою чорну справу. Сергій
ШЕВЧЕНКО
| 
