Вівторок, 19.09.2017, 14:37
Український Новокозачин
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
Меню сайту
Категорії розділу
Мої статті [1131]
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 180
Статистика
Форма входу
 Каталог статей
Головна » Статті » Мої статті

“СВЯТУЮ ВІРУ ВАМ НЕ ПОДОЛАТИ...”

"СВЯТУЮ ВІРУ ВАМ НЕ ПОДОЛАТИ...”
Про репресії радянської влади проти священиків у 30-40-х роках ХХ сторіччя


Історія – книга буття, написана авторами, що мали полярне світобачення. Тема функціонування релігії у суспільствах різних формацій була дискусійною протягом тривалого часу. Нинішній інтерес до дослідження сторінок вітчизняної історії після 1917 року зумовлений можливістю оцінити події, звільнившись від штампів.

З утвердженням влади більшовиків на просторі колишньої Російської імперії бере початок процес знищення церкви як суспільного інституту. Творці радянської ідеології відстоювали нові мораль та духовні цінності, нехтуючи біблейськими заповідями. Масштабність руйнації церкви, що викликала масові репресії служителів культу, стала відомою завдяки відкриттю доступу до архівних матеріалів, публікацій мемуарної та художньої літератури, авторами якої є колишні в’язні пекельного ГУЛАГу. Радянський уряд активно знищував церкву: при Наркоматі юстиції було створено відділ з промовистою назвою – ліквідаційний, який займався релігійними справами. Постанова РНК УРСР (1920р.) про відокремлення церкви від держави, постанова ВУЦВК про передачу церковних цінностей у фонд допомоги голодуючим (1922р.), постанова ВУЦВК і РНК УРСР (1926р.) про визнання території Києво-Печерської лаври державним історико-культурним заповідником і перетворення її на Всеукраїнське музейне містечко підвели законодавчу основу під грабунок, знищення церкви. Починаючи з 1929 р., країною прокотилися хвилі масових репресій стосовно тих, хто був віднесений молодою державою до контрреволюційного, антирадянського "елементу”, або, цитуючи документ архівно-слідчої справи – "різних бувших людей”.

Документи держархіву Кіровоградської області – архівно-слідчі справи 30-40 рр. минулого століття свідчать про масштабність розгорнутого "великого терору” в нашому краї.

10 травня 1931 року уповноважений Зінов’євського міського відділу оперативного сектора ДПУ УРСР доповідав, що у Зінов’євську (Кіровограді) викрито військово-бойову контрреволюційну офіцерську організацію, метою якої було повалення радянської влади та відновлення монархії. До складу вказаного угруповання входила також контрреволюційна політорганізація церковників м. Зінов’євська та інших районів, членами якої були Виноградов, Ковальов, п’ятеро священиків сільських парафій, псаломщик Петропавловської церкви Дєтковський. Для різноманітності складу контрреволюціонерів було вказано імена чотирьох мирян. Зінов’євська організація нібито мала зв’язок із центром у Ленінграді, звідкіля надходили листівки антирадянського характеру. Священики під прикриттям релігійної діяльності, як вказано в справі, проводили підривну антирадянську агітацію, виховували віруючих у дусі непримиренності до більшовицької влади. Хоча документ сповіщає, що "шляхом слідства не отримано достатньо матеріалів, які відкривають злочини обвинувачених”, їхні слідчі справи виділили в окреме провадження. Псаломщик Дєтковський після перебування протягом декількох місяців в ув’язненні постановою Особливої наради при колегії ДПУ УРСР за статтею 54-11 КК УРСР був висланий на Північ на три роки.

В 1934 році, після вбивства С.Кірова, місто отримало нову назву, а країна посилила боротьбу з внутрішніми ворогами. Новий закон передбачав скорочення до 10 днів терміну розгляду справ так званих терористів, можливість судового розгляду без присутності обвинувачених. Протягом 1937-1938 рр. було засуджено 1345000 осіб – 85,4 відсотка від усіх заарештованих.

Петлюрівцями, а значить – ворожим елементом, приреченим до страти, в архівних документах названі олександрівський священик Автоном Чучупака (який нібито зі зброєю в руках (!) проводив службу серед гайдамаків), гайворонський - Костянтин Чернієнко (з Румунії потрапив в Україну, маючи паспорт, виданий консулом УНР), маловисківський – Олександр Логодзинський (ще в 1918р. під час проведення молебню проголосив "многолетие” Директорії вільної України).

Провина священиків перед владою полягала в проведенні контрреволюційної агітації, підривній роботі, намаганні збереження церковного майна. Андріан Вожаков – священик Покровської церкви в Олександрії відстоював збереження церковної будівлі, продовжував здійснювати обряди вдома у віруючих, чим викликав невдоволення енкаведистів.

На допиті 50-літнього служителя культу слідчий по-більшовицьки безапеляційно визначив заарештованому його провину: "Церква закрита за постановою ВУЦВКа, ви вважаєте її неправильною – це антирадянський виступ”. 2 листопада 1937 р. "трійка” УНКВС по Миколаївській області постановила розстріляти благочинного Андріана Вожакова.

Бути непохитними у вірі закликав священик Василь Подольський, який 40 років ніс службу в с. Юзефівці Грушківського району. Рід священнослужителів Подольських (батько і син Василя Ілліча також несли людям слово Боже) був вірний обраному шляху. Звернення отця Василя до віруючих: "Моліться Богу та захищайте свою православну віру. Треба добиватися відкриття церкви, тільки тут людина знайде місце для свого спасіння” представники влади сприйняли як підривну діяльність. До того ж священик організував письмове звернення віруючих про відкриття церкви, яке було надіслано до Києва. Необхідно зазначити, що під час допиту в кінці липня 1937 р. отець Василь не заперечував, що не підтримує заходи, які проводить партія, не вірить у колгоспи, ставить під сумнів внутрішню політику держави, коли читає в пресі повідомлення про загибель Тухачевського, П’ятакова. 73-літній священик був мужнім у відстоюванні своїх переконань. Як свідчить довідка Центрального державного історичного архіву СРСР за 1958 рік, коли переглядалася справа священнослужителя, Подольський був членом Державної думи ІІІ скликання 1908-1912рр. і належав до "фракції правих”. Архів сповістив, що Подольським підписано прохання на ім’я директора департаменту поліції про полегшення долі трьох дітей священика Морозовського.

Архівно-слідча справа 1937р. повідомляє, що після 20-денного ув’язнення в тюрмі м. Кірового Василя Подольського було розстріляно. Менш ніж за місяць від арешту 2 листопада до винесення постанови "трійки” при УНКВС по Одеській області про розстріл від 30 листопада 1937 р. вирішилася доля священика с. Злинки Маловисківського району Матвія Добушева. Його звинуватили за статтею 54-10 КК УРСР, що означало проведення активної контрреволюційної агітації та участь у повстанні селян проти радянської влади. В документах участь священика відтворена по-різному: в постанові про арешт вказується, що Добушев підбурював народ, у звинувачувальному висновку він значиться організатором повстання. Провина священика полягала в тому, що "труддисципліна в колгоспі похитнулася. До 25-30% не виходили на роботу, мотивуючи, що треба йти до церкви”.

З початком Великої Вітчизняної війни відбулися зміни в церковно-релігійному житті на окупованій українській землі. Окупаційна німецька влада не забороняла діяльність православної церкви, хоча проводила свою політику відносно неї.

Після визволення від німецько-фашистських загарбників районів Кіровоградщини під приціл енкаведистів потрапила значна кількість тих, хто перебував на окупованій території. Серед представників різних соціальних груп, зрозуміло, були і служителі культу. В одній із постанов президії Кіровоградського обласного суду від 1989р. про реабілітацію священнослужителя вказується, що його діяльність не визначається як антидержавна, оскільки, це була "відповідна реакція на деформацію загальнолюдських цінностей та прав людини, притаманних реальному соціалізму”. Священик Іван Крамаренко був заарештований 2 листопада 1944р. за організацію в 1942р. в с. Красносілці Олександрівського району церкви і проведення антирадянської агітації протягом двох років. Ворожа діяльність Крамаренка проявлялася в тому, що він мав зустріч в Кіровограді з архієпископом Автокефальної церкви з приводу свого призначення та відслужив панахиду по С.Петлюрі. За вироком військового трибуналу військ НКВС Іван Крамаренко потрапив у ВТТ на 10 років з поразкою у правах на п’ять років без конфіскації майна "за відсутністю такого у засудженого”. Цей же вирок було винесено по справі священика Покровської церкви с. Комишуватого Павла Стояновського, заарештованого в квітні 1948 року. В період окупації в церкві, де правив Стояновський, за участі представника Червоного Хреста було організовано збір пожертвувань для військовополонених табору "Тернова Балка”. В документах справи ця подія відображена як допомога німецькій армії. Політичний підтекст (на думку слідчих) мали слова священика, сказані ним в 1946р. під час похорону української переселенки з Польщі: "Моліться богу, якщо судилося, ви повернетеся на батьківщину”.

Реабілітовано Павла Стояновського в 1992 році.

Розгалужений радянський репресивний апарат у 30-40-х роках завдав нищівного удару священництву, яке несло службу на українській землі. Боротьба з носіями релігійної ідеології має відчутні наслідки до цих пір. Та, як стверджував письменник, соловецький в’язень Б.Ширяєв, у своїй книзі "Неугасимая лампада: ”Ничтожны и бессильны вы, держащие нас в оковах ! Духа не закуете".

Лариса ПАСІЧНИК

"Вечірня газета"


Категорія: Мої статті | Додав: graf (12.03.2010)
Переглядів: 261 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2017
Пошук
Друзі сайту
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz