Найвідоміший із роду Аркасів, у якому традиційним іменем було Микола, офіцер, український громадський діяч, не маючи історичної освіти написав популярну "Історію України”, не маючи музичної освіти створив оперу "Катерина” до твору Тараса Шевченка. Її клавір надіслав знайомому по Одесі М. Кропивницькому, з легкої руки якого вона йде на сценах уже понад 100 років. Хрестив Микола Миколайович доньку Марка Лукича Марію, народжену в Єлисаветграді. Як виявляється, у нашому місті навчався його старший син, звісно, теж Микола.

Народився Микола-молодший 21 серпня 1880 року в Миколаєві. Навчався у Морському та Миколаївському кадетському корпусах (не закінчив). Наприкінці 1890-х років вступає до Єлисаветградського кавалерійського юнкерського училища, яке тоді очолював Василь Самсонов. 24 вересня 1901 року Микола його закінчує за другим розрядом, вийшовши юнкером. Зауважимо, що викладачі й юнкери училища, серед яких були й такі вихідці з інтелігентних, високоосвічених (батько Миколи мав гімназійну та університетську освіту), як Аркас-молодший, сприяли в останні десятиріччя ХІХ – на початку ХХ століть певному піднесенню культурного рівня колишнього військового міста Єлисаветграда і військовослужбовців регіону в цілому. Адже, як писала донька викладача історії та географії цього кавалерійського навчального закладу, ініціатора створення першого в Росії безкоштовного ремісничо-грамотного училища, постановки "Вечорниць” у нашому місті Миколи Федоровського, до цього її батько служив у "Єлисаветградському Ольвіопольському полку, де панувало жорстоке ставлення до солдат, карти, пияцтво; та для всього цього необхідні були гроші, а тому офіцери продавали казенний овес та привласнювали кошти, а також часто забирали собі гроші, які рідні присилали солдатам”.

Через кілька місяців служби Микола стає корнетом 46-го драгунського Переяславського полку. У 1906 році став особистим ад’ютантом командувача російських військ на Далекому Сході, уродженця Єлисаветграда генерала Гродекова. З початком Першої світової війни Аркас мобілізується із запасу до діючої армії у званні поручика. Влітку 1917 року він очолює ескадрон, який у грудні був українізований, а згодом перетворений на Полтавську партизанську кінну сотню. На її чолі в складі Запорізької бригади військ Центральної Ради бере участь у боях під Києвом проти більшовиків у лютому 1918 року. У квітні сотню реорганізували в Окремий Сердюцький кінний дивізіон Армії УНР, який серед перших підтримав П. Скоропадського. Цей підрозділ у якості Кінно-Гонецького полку штабу Дієвої Армії УНР увійшов згодом до військ Директорії. З ним Аркас брав участь у боях на Чернігівщині, під Києвом на рубежі 1918 – 1919 років. Був комендантом мосту на Дністрі, через який українські війська переходили до Румунії, командував 2-м кінним полком ім. М. Залізняка (згодом – 2-й кінний Переяславський полк). Але потім відмовився йти в Перший зимовий похід в Наддніпрянську Україну, приєднавшись із полком до Української Галицької армії, котра перебувала в союзі зі Збройними силами Півдня Росії.

У еміграції Аркас мешкав у Станіславі (тепер – Івано-Франківськ), який входив до Польщі, був режисером і актором театру в Ужгороді (Чехословаччина), для якого написав кілька п’єс. Цікаво, що Миколою звали і його рідного брата, філолога-еллініста та педагога, чия "Історія Північної Чорноморщини” (т. І), видана 1969 року в серії "Бібліотека видавництва "Гомін України” в канадському Торонто зі вступним словом Євгена Маланюка, зберігається в обласній науковій бібліотеці ім. Д. Чижевського.