«Хто ж його посадить? Він же пам’ятник…» - всім відома крилата фраза. Але стосується вона і того, які пам’ятники, де і за які гроші з’являються? Що діється навколо них, і хто може погріти на цьому руки, не сівши до буцегарні.

Ще на початку року прийшла новина, що заради пам’ятника російського мера колоніальних часів Пашутіна, знайшовся автор проекту благоустрою, що запропонував попиляти реліктові голубі ялини під міськвиконкомом. Тоді в це мало вірилося, але зараз це реальний намір, який влада не заперечує та каже що вони вже дуже постаріли і пора їх на дрова. Потім формулювання пом’якшили і розповіли байку про «перенесення ялин у розплідник» (нове застосування напівдров)? Отакий майже екологічний жарт посадовців, що підтримали автора проекту. Для цивілізованої людини подібні вибрики виглядають не те що дивно, а просто дико.

На сьогодні площу навколо виконкому вже огороджено, орудують екскаватори та інша техніка, Вартість браконьєрського дива засекречена. Міський голова навіть засекретив вартість бронзової фігури, що планують встановити під міськвиконкомом, говорячи утаємничено, що це подарунок меценатів. Але колективні журналістські розслідування виявили і вартість бронзового «дядьки зі стільцем» та списки меценатів, що дали гроші не неукраїнську справу. Трьома благодійниками Пашутіна виявилися за інформацією газети «Україна-центр» керівники «провідних кіровоградських підприємств» Євген Бахмач, Андрій Райкович та Павло Штурман. Кожний з перелічених вклав у «справу неукраїнського обличчя міста» по 40 000 гривень. За розрахунками мерії та висловів з вуст Володимира Пузакова треба зібрати ще півтора мільйони. Чому зібрати ? А тому щоб не було закидів про зловживання з бюджетними коштами, що завжди перебувають під контролем КРУ та інших органів. Доступ до «вільно зібраних» коштів з підприємців спрощений і не контрольований. Хто спитає за те, що в нього «виманили під переконливим тиском з обіцянками всілякого сприяння»?

Цікавим є те хто , як і куди збирав ті гроші. Метод рукавички на пікніку не діє вже більше семи років, у Пашутіна немає власного фонду, як у «великого єлісаветрадця столичного походження Михайла Кутузова». І тут в уяві журналістів постав «общак у вигляді таємничої кошолки у руках таємничої людини». Хто той сірий фінансовий кардинал? Хто переконує від імені мера та імені «сильних кіровоградського, пардон, єлісаветградського, світу»? На цю номінацію журналісти висунули кілька кандидатур. По-перше подумали про те кому це вигідно у фінансовому та ідеологічному плані, та про тих хто за вкладені гроші зміг щось отримати чи повинен відшкодувати, щось матеріальне, але надане у не грошовому вигляді. Про ідеологію вкладників говорити зайве, хоча і тут з’ясувалися цікаві деталі. Журналістам, як і духівникам слід берегти «таємницю сповіді», яка полягає в тому, що декого брутально обдурили з Пашутіним, сказавши, що потрібні гроші на пам’ятник жертвам голодомору. Отакі вони москалі з п’ятої колони в Україні. Брехня на кожному кроці: і Єлизавета не дуже цариця, але дуже світа, і гроші не Пашутіну, і живуть українці на своїй землі, але ніби когось в приймах… Такі от таємниці «мадрідського двору» в степах України. Все краще росіянам? І місця для пам’ятників, і гроші на них і терміни встановлення. Від цього у місті часом виникають казусні та анекдотичні ситуації. В місцевому педагогічному університеті, що носить ім’я земляка Володимира Винниченка, якому, до речі пам’ятник так і не спромоглися встановити, студентів вузу запитали про місце його поховання. На це один з студентів впевнено відповів: «Коло нашого університету!» Бідолаха прийняв за місце поховання камінь, встановлений шість років тому на місці, де планували, планують, і мабуть довго будуть планувати встановлення пам’ятника голові Центральної Ради.

З Пашутіним в Кіровограді все по іншому, все по змові, як і в часі його правління містом. Гроші для пам’ятника «на бочку» і швидко, місце перед міськвиконкомом на місці зруйнованого храму, розташування «задом до народу»…

Повертаючись до теми «комірника з кошолкою», то на його посаду таємна сходка місцевих журналістів, користуючись виключно місцевими плітками, висунула кілька осіб. Серед них зацікавлений автор проекту та доглядач за «будівництвом», пенсіонер за сумісництвом і не архітектор за дипломом Віталій Кривенко, « божа людина» і прихильник Пашутіна, почесний громадяни міста від 2008 року отець Петро та низка підприємців з тих що давали гроші на спорудження пам’ятника.

Чіпляти «жучки», встановлювати приховані камери та «чіпляти хвости» до домінантів, щоб встановити істину у журналістів немає змоги. Тож поки що справа пробуксовує. Теж треба шукати спонсорів, най мати людей або самим працювати понад нормовано.

Серед інших доброчинців заходу преса назва прізвища підприємців Сухого, Олійника, Чередників,Ляхова, Крившенка, Тюпу (батька та сина) та фірми ТММ, «Тойота-центр», «Авто-шанс».

А ще міський голова Володимир Пузаков вважає, що біля будівлі міськвиконкому не повинно бути асфальту.«Я давно говорил, что на площади должно быть так, как возле зданий Кабинета Министров и Верховной Рады» - підсумував екснардеп. Прса написала, що це лише мрія міського голови, бо в проект заклали лише сіру та червону тротуарну плитку. Але місто наздогнала інша звістка, згаданий вище меценат Євген Бахмач дарує місту поліровані кам’яні плити власного виробництва. «Дорого та щедро» - сказали журналісти та долучили пана Євгена до претендентів на «тримача кошолки»є

А тим часом на таємній раді журналістів народилася ідея альтернативного Пашутіну пам’ятника. Уявіть собі, під ялинами стоїть великий овальний стіл з горілкою варениками та салом, а за ним сидять великі кіровоградці: Винниченко, Зінов’єв, Троцький, Шульгін, Тамм, Нейгауз, Шимановський, Яновський, Карпенко-Карий, Тарковський, Мейтус, Кропівницький, Лангемак, Садовський, Маланюк, Дон Амінадо, Демян Бєдний, Олеша, Микитенко, Осмьоркін та інші. А на чолі столу небіж кардинала Рішельє. Одразу зародилося і попередження події, що будуть спроби подовшити стіл та сісти і собі за певний меценатський внесок. Нарешті і у журналістів з’явилася вдала фінансова ідея… Вміють в Кіровограді знаходити та збирати гроші. В тому і полягає місцева «таємниця мадрідського двору».

Жарти жартами, але всі перелічені викрутаси мають не лише сумнівно-фінансову, але і ідеологічну і антиекологічну спрямованість антукраїнського благоустрою площі за українські гроші.

Анатолій Авдєєв. "Хайвей"