Четвер, 28.03.2024, 14:20
Український Новокозачин
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
Меню сайту
Категорії розділу
Мої статті [1131]
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 181
Статистика
Форма входу
 Каталог статей
Головна » Статті » Мої статті

1948-й: на Хутір, до Андрія Юрійовича

Переглядаючи "Кіровоградську правду" за осінь 1948 року, випадково натрапив на дві цікаві інформації, пов'язані з пам'яттю про творців нашого національного театру.
Перша публікація "Екскурсія на Хутір Надія" висвітлювала відвідини садиби, де жив і творив І.Тобілевич, учнями третього - четвертого класів Новоолександрівської початкової школи Великовисківського району. Юних екскурсантів гостинно зустрів внук драматурга А. Тобілевич, провів до саду, де вони, розмістившись під деревами, посадженими засновником Хутора, прослухали розповідь про його життя і діяльність. Потім юні гості відвідали могилу І. Карпенка-Карого "і визначні місця заповідника" - як йшлося в інформації. Прощаючись з Андрієм Юрійовичем, школярі подарували насіння квітів, які любив його дід, та пообіцяли відвідати садибу навесні, щоб допомогти в її упорядкуванні, розбивці та засадженні клумб. Цей невеликий матеріал підписали два автори - Г. Корнієнко та Г. Хлівнюк, вірогідно - новоолександрівські вчителі. Тоді вони повезли дітлахів, виховуваних у сталінські та окупаційні роки, за десятки кілометрів через всю Великовисківщину у Кіровоградський район до святого місця в історико-культурній спадщині нації. А нащадок корифеїв А. Тобілевич, виконуючи заповіт батька Юрія Івановича зі збереження родової садиби (зокрема дерев від вирубок) та, як Дон Кіхот, воюючи (тоді ще безуспішно) з тоталітарним чиновництвом у справі відкриття тут меморіального заповідника, підозрюваний у "націоналізмі", знайшов час для спілкування з десятками представників покоління, яке молоду енергію згодом вкладе в справи хрущовсько-шелестівської відлиги. Принаймні за вісім років до офіційного створення державного заповідника-музею І.К. Карпенка-Карого у якості обласного краєзнавчого музею (1956) Андрій Юрійович уже сіяв тут зерна нашої культурної спадщини в юні українські душі, щоб зійшли вони в майбутні десятиріччя.
У другому матеріалі в "КП" "За оновленою експозицією" наукового працівника обласного історико-краєзнавчого музею В.Потіхи зазначалося, що того року цей заклад у восьми добре відремонтованих кімнатах розмістив нові виставки. Значна частина придбаних матеріалів дала можливість глибше розкрити теми з природи та історії краю, у т. ч. "Кіровоград - батьківщина реалістично-побутового театру". Отже, після років визволення міста, області й України (1944), закінчення війни (1945), голоду (1946 - 1947) в сталінську добу влада знайшла кошти на ремонт експозиційних залів, придбання предметів, влаштування нових експозицій, у т. ч. й для пропаганди головного історико-культурного символу обласного центру - українського театру корифеїв. У 2006 - 2010 роках, слава Богу, не було й немає бойових дій з післявоєнною відбудовою. Знаходилося й знаходиться бажання й кошти у влади, підприємців, меценатів, архітекторів, скульпторів для увічнення пам'яті Пашутіна, Раєвських, Кутузова, Ушакова, Троцького, Єлисавети І, Пугачова, для забудови тротуарів і газонів, облаштування офісами підвалів і мансард, щорічного багаторазового ремонту доріг, захоплення зелених куточків з винищенням дерев. Але приміщення обласних театру корифеїв та краєзнавчого музею не працюють. Напевне, не зашкодив би ремонт і музеям Кропивницького й Тобілевича. Немає в містах краю пам'ятника І. Тобілевичу. В Кіровограді відсутні вулиці Садовської-Барілотті та М. Садовського, групового пам'ятника корифеям театру, рішення про який ухвалили міська, обласна та республіканська влада ще 20 років тому.

Сергій ШЕВЧЕНКО,
доцент КДПУ ім. В.Винниченка

http://www.n-slovo.com.ua/arhiv/25_03_2010_10.html


Категорія: Мої статті | Додав: graf (27.03.2010)
Переглядів: 430 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2024
Пошук
Друзі сайту
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz