П`ятниця, 23.06.2017, 20:13
Український Новокозачин
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
Меню сайту
Категорії розділу
Мої статті [1131]
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 180
Статистика
Форма входу
 Каталог статей
Головна » Статті » Мої статті

Від великої помпи до великих проблем


Нещодавно, завітавши в обласний художній музей, щоб ознайомитися з експозицією чергової виставки, я був неприємно вражений: у виставковому залі на стелі брунатно виділялася велика пляма. Не міг не поцікавитися у працівників музею, що ж трапилося. Адже у приміщенні, де зібрано унікальні живописні, графічні та інші роботи, має суворо дотримуватися температурно-вологий режим, це одна з головних умов збереження колекції. А тут - мокра стеля і, не виключено, "рясний дощик" під час весняного танення снігу чи літньої зливи через діряву покрівлю, котра, як мені повідомили, ремонтувалася ще за царя Гороха.

Я підкреслено написав "унікальні роботи". Не "шедеври", хоч ряд експонатів обласного художнього музею можна безпомилково віднести й до них. Але наголошую саме на унікальності, бо кожен художній твір є неповторним, у разі втрати його не можна поновити. Ось чому всі художні музеї світу прагнуть до створення таких умов, які б нічим не загрожували експонатам. І ось чому як трагедії сприймаються не тільки події на зразок пошкодження Рембрандтової "Данаї" в Ермітажі, викрадення полотна Караваджо в Одесі чи затоплення частини зібрання під час повені у Венеції, а й банальна незахищеність багатьох вітчизняних музеїв. На жаль, кіровоградський художній - не виняток.
Його доля від самого початку складалася не дуже сприятливо. Створений на основі колекції картинної галереї, розташованої у приміщенні Свято-Преображенської церкви, він після повернення її віруючим оселився у так званому будинку Шполянського, яскравому зразку провінційного модерну рубежу ХІХ-ХХ століть. Це відбулося згідно з розпорядженням представника президента України у січні 1993 року. Але для відвідувачів музей відкрив свої двері лише у травні 2001-го. Увесь цей час тривали пошуки можливостей для приведення приміщення у "божеський вигляд". Відкриття відремонтованого (як тоді говорили - реставрованого) музею пройшло з великою помпою: із запрошенням ветеранів (відкриття відбулося у дні святкування Дня Перемоги), з благословенням священика, речистою промовою тодішнього губернатора - все це дійсно справляло враження. Музей і справді виглядав чудово: євроремонт, сучасне освітлення, прекрасна експозиція. Насторожувало тільки те, що все це було виконано за якийсь місяць, або, як сказав тоді губернатор, "у рекордні строки". Тому я ще тоді поцікавився у працівників музею: "А як щодо забезпечення температурно-вологого режиму?". І почув у відповідь приголомшливе: "Ніяк".
Втім, це була далеко не повна інформація. З часом вона доповнювалася все новими й новими подробицями. А саме: що під час ремонтних робіт підвали будинку засипали будівельним сміттям і залили бетоном, а це створило ряд додаткових проблем, що грибок, який на час ремонту тільки "піднімався" з нульового рівня до першого поверху, почав вражати приміщення вже на другому поверсі (нині він добрався й до четвертого), що у цегляній кладці утворилися й продовжують утворюватися тріщини, що температура в експозиційних залах коливається залежно від пори року й погоди від плюс трьох до сорока градусів тепла за Цельсієм і так далі. Щоправда, у 2008 році в музеї встановили кондиціонери. Але толку від них через застарілість електромереж небагато, добре, що хоч відтоді захищені від різких коливань температури фонди. А ще - та ж таки покрівля, на яку "реставратори" 2001 року, образно кажучи, й не піднімалися.
Не можна сказати, що влада, в тому числі й безпосередня - управління культури і туризму облдержадміністрації, не допомагала, зокрема й фінансово. Однак, цього недостатньо. Директор музею Тетяна Ткаченко, з якою я мав на днях розмову, не заперечує, що музею час від часу надається якась допомога, але найбільш вдячна колишньому голові облдержадміністрації Василю Компанійцю. Саме він, вислухавши її одного разу і вивчивши через своїх помічників стан, у якому перебуває заклад, підписав розпорядження "Про створення належних умов функціонування обласного художнього музею". Ним, зокрема, передбачено передати приміщення музею з балансу регіональної служби охорони та реставрації пам'яток містобудування й архітектури на його баланс; вирішити питання виготовлення технічного паспорта і свідоцтва про право власності, а також Державного акта на право постійного користування землею і порушити клопотання перед Кіровоградською міською радою про передачу ряду прилеглих приміщень до спільної власності територіальних громад (що дозволило б розширити робочу площу музею); розробити програму розвитку обласного художнього музею та подати її на розгляд обласної ради. На жаль, невдовзі влада помінялася, і з передбачених розпорядженням заходів було виконано практично лиш один - про передачу приміщення на баланс. Решта до сьогодні зависла у повітрі. Хоча саме розпорядження і досі перебуває на контролі.
Тоді ж, у 2004 році, програму розвитку музею (не тільки поліпшення стану приміщення, а й питання належного фінансування, встановлення оптимальної кількості працівників тощо) розглядали депутати обласної ради. Але вони не знайшли за потрібне затвердити її, пославшись на те, що вже існує загальна програма розвитку культури в області. Беру на себе сміливість сказати, що це рішення було щонайменше формальним, а то й узагалі некомпетентним. Тому що вичленення окремої програми розвитку художнього музею аж ніяк не суперечило загальній з розвитку культури, воно тільки уточнювало і деталізувало її положення, в чому була пряма необхідність. Адже при всій стурбованості за стан того чи іншого функціонуючого закладу культури маємо пам'ятати, що йдеться, повторюю, про унікальні речі, які в разі втрати відновити просто неможливо. Я ні в якому разі не протиставляю одне одному, я просто говорю про першочергові пріоритети. Що ж до згадуваної сесії обласної ради, то, думаю, тут варто закинути докір і самим культпрацівникам: потрібно було б тісніше спілкуватися з депутатами і переконувати їх у доцільності прийняття потрібного рішення.
Така нагода може з'явитися в недалекому майбутньому. Десь із тиждень тому відбулося засідання відділу розвитку музейної справи, туризму та кадрової роботи управління культури і туризму ОДА за участі начальника управління, заступників начальника управління з питання ходу виконання згадуваного вище розпорядження "Про створення належних умов функціонування обласного художнього музею", в ухвалі засідання значиться: "ініціювати проведення в квітні 2010 року колегії облдержадміністрації з музейної справи, в рішенні колегії облдержадміністрації визначити окремий пункт щодо ініціювання прийняття програми розвитку обласного художнього музею на сесії обласної ради".
Як заведено писати нині в засобах масової інформації, "з компетентних джерел" стало відомо, що на цьому засіданні розійшлися оцінки начальника управління Наталії Овчаренко і директора обласного художнього музею щодо фінансування музею. На думку Тетяни Олександрівни воно здійснюється за залишковим принципом. Наталія Юріївна з цим не згодна. Не мені розбиратися в тому, хто кого і як фінансує. Кожен керівник має свою програму і свої підходи до цього. Але при тому слід виходити з реалій. Зібрання музею потребує все ж першочергової уваги, навіть якщо щось "дуже болить" там, де можна ще деякий час почекати. Бо тут втрати необоротні.
Стосовно суперечки на засіданні відділу Тетяна Олександрівна дипломатично відійшла від відповіді. Натомість назвала прийняті на ньому рішення, які за умови підтримки обласної і міської влади можуть стати доленосними для музею. Це і програма розвитку музею, і здійснення робіт з водовідведення та водопониження (щоб не втомлювати читача, я не зупинявся на висновках експертів, на перипетіях з виготовленням відповідних проектів і таке інше). Усім нам потрібно уяснити просту істину: якщо найближчим часом на обласний художній музей не буде звернуто щонайсерйознішу увагу влади, чимало творів з його колекції просто загине. Досить сказати, що полотно видатного польського живописця Войцеха Коссака "Кривава неділя" нині руйнується не щодня, а щогодини.

Броніслав КУМАНСЬКИЙ.



http://www.n-slovo.com.ua/arhiv/30_03_2010_1.html
Категорія: Мої статті | Додав: graf (30.03.2010)
Переглядів: 230 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2017
Пошук
Друзі сайту
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz