Виконавчий комітет Кіровоградської міської ради звертається до усіх власників тварин, похованих на території Меморіального комплексу «Фортечні вали» у термін до 25 квітня здійснити перепоховання своїх домашніх улюбленців на місце, визначене рішенням міськвиконкому для поховання домашніх тварин.

  Таким місцем є виїзд з Кіровограда у напрямку на Кривий Ріг по вулиці Генерала Родимцева. Начальник спецінспекції міської ради Віктор Іванов попереджає, що всі місця захоронень тварин на Фортечних валах після 25 квітня будуть демонтовані.

  Гуманітарний зсув і в «собачому питанні» , здається, непомітно стався в Кіровограді. Дії та події, що час від часу, а можливо навіть циклічно чи регулярно відбуваються у місті інакше і кваліфікувати важко. Одним з таких з «зсувів» є розташування собачого цвинтаря поруч з меморіальним комплексом визволителям міста та алеєю слави.

  Про стихійне поховання… майже у центрі міста та про неприпустимість такого сусідства з меморіальним комплексом заговорили в місті  ще у листопаді 2008 року і лише нині у влади «визріло» рішення . Досі влада міста удавала, що не знає про існування собачого цвинтаря майже на території меморіального комплексу. А невже насправді не знала ? Здається, що ні… Поруч на меморіальному комплексі є «сторожова споруда», а при ній завжди один –два чергових. Їх «поставлено», ще у 2002 році слідкувати за порядком на меморіальному цвинтарі. Спонукала до цього інші події з серіалу «гуманітарних зсувів». З меморіального цвинтарю з участю місцевих бомжів букети квітів з могил… повторно потрапляли на продаж. Для вирішення проблеми цих «гуманітарних крадіжок» і встановили пост № N, з залученням працівників окремого підрозділу народної дружини при міськвиконкомі. Для тих хто працює за схемою «сіно-солома», якщо сказали слово «квіти», то значить «квіти», і тому слово «мертва собака» ніякого значення не відіграє. І так було цілих 5-6 років, поки не зашкалило у свідомості тих, кому згадану схему «не вмонтовували». А в цей час будуються пам’ятники сумнівним особам, таким як колишній дореволюційний міський голова Пашутін та  «стрілам амура», здіймається гала про повернення «історичної» імперської колоніальної назви місту.

Люди, які мешкають у будинках поблизу фортечних валів розповідають, що інколи на «цвинтар» привозять тварин навіть людськими катафалками, а поховання проходить під звуки траурних мелодій. Тут усе як у людей: могилки з пілписами, мармурові пам’ятники. Весною на «цвинтарі» багато квітів, насаджені тюльпани та інші квіти. Люди приходять сюди, як на екскурсію, подивитися на собачий цвинтар. Власники чотирилапих стверджують, що їхні друзі заслужили на вічну пам’ять… А хіба на рівноцінну з справжніми героями ? Невже, якщо не натягнути червону стрічку, то не існує межі в тому, що припустимо робити, а що за межею здорового глузду та елементарної людської порядності?

Гучна проблема «собачого цвинтаря» вже давно  вийшла  за межі міста. Були відповідні повідомлення на каналах «1+1» та в «Надзвичайних новинах» каналу ІСТV. Саме там зачепили таку проблему, як не надання дозволу на споруду пам’ятника жертвам голодомору 1932-1933 років, певна частина жертв якого, за свідченнями очевидців, без ознак особистості похована неподалік. Але поруч з меморіальним комплексом є пам’ятний освячений хрест жертвам тоталітарного режиму та голодомору 1932-1933 років. Він не єдиний в межах фортечних валів. Є ще один встановлений УПЦ МП на місці, де колись стояла дерев’яна фортечна церква. І тут вимальовується дивна картина, коли є вирогідність, що другий хрест згадана УПЦ МП має намір замінити на капличку чи навіть храм, то над другим нависла небезпека таємного нічного зникнення(знесення). На користь цієї версії та дикої небезпеки говорить факт заборони побудови на його місці меморіального комплексу жертвам голодомору 1932-1933 років…

Тему дивного поховання поруч з алеєю героїв днями підняв з розмові з одним з їх нащадків героїв Олексієм Єгоровим, онуком Героя Радянського Союзу та національним героєм Чехослаччини Олексія Єгорова. Глибину болю цієї людини важко передати власними словами. Залишається окрім особистого враження лише зацитувати кілька речень.

« Мені, як людині, яку особисто глибоко ображає подібне дике сусідство двох поховань вражають і дії, і бездіяльність місцевої влади. А ця влада у нас якась «унікальна» з знаком мінус. Крім цієї дикості з похованнями, нещодавно з місцевих газет дізнався про розроблену трьома особами, яких я навіть не знаю як вірно назвати, висунувши ідею перейменування вулиці, що носить ім’я мого діда. До всього цього роками висить проблема відмови повернення родині сімейних реліквій – нагород мого діда після експозиції з місцевого краєзнавчого музею, що навіть не вирішується в судах… Мені здається, великих зусиль потребує не лише вчинення героїзму, але і пережиття його наслідків. Глумління над пам’яттю аморальне, але глумління над пам’яттю героїв дике і аморальне подвійно. А подвійна дикість дотична участь у цьому діями та бездіяльностю діючої влади. Кіровоград на рахунок цього, мені здається, унікальне місце, яке безупинно «плодить та акамулює» якихось моральних покручів...» - з болем говорив Олексій Єгоров, згадуючи свого діда, непересічну особистість, що працювала заступником голови облвиконкому. Пригадалися і ялинки біля нинішньої мерії, які дід пана Олексія за зв’язками «добував» в садових шкілках Москви, а нинішні «специ»  пустити їх під  корчування та подальшу загибель у вигляді пересадки для відмазки…

  В Кіровограді також ще не врегульовані місця вигулу собак, а те що вони залишають після себе на тротуарах, клумбах та алеях скверів зовсім не прикрашає місто.  В місті багато бродячих собак, одна з яких днями сконала від сказу… у сквері поруч «резиденцією» мвської влади. Але це для влади лишається непомітним через темне скло автомобілів. Гуманні люди ж ведуть зараз мову про притулки для тварин,а в місті ніхто не хоче тим часом подивитися на проблему тих, хто волею лихої долі став бомжем. Зовнішньо в  питанні притулку для тварин немає нічого поганого, але у неординарному місті є і інші сторони «собачаго життя». Інформація, що для цвинтаря для тварин виділять ділянку за містом, що  цвинтар у згаданому місці зникне.  Але подальшої вістки від влади чекали цілих півтора року. А чому  той собачий цвинтар виник і розширювався у такому місці? На це питання чиновники та інші носії «гуманітарного зсуву» у свідомості відповіді не дають, бо здається, неспроможні…

Гуманітарний зсув, що непомітно стався в Кіровограді у свідомості та діях представників влади, на жаль, як інше стихійне лихо ліквідовується повільно. Цей зсув різнобічний та має багато, можливо,  і досі ще непомічених неозброєним оком ознак та проблем.

Довге відлуння собачого виття, за свіжими запевненнями представників влади, здається, добігає до логічного  кінця, але проблема тих хто до цього припустив, сидячи у владних кріслах, може залишатися і надалі.

Анатолій Авдєєв