Замість однієї колоніальної назви нам сьогодні намагаються нав’язати іншу!

Століттями нам доводилося жити на своїй землі, але в чужій державі!

Через це існування українців тут завжди було напівлегальним, а свою діяльність доводилося проводити майже підпільно. Навіть писати і думати українською було офіційно заборонено! Тому корифеї першого професійного українського театру, перш ніж поставити щось зі свого репертуару, мусили обов’язково перед цим відіграти п’єсу на стільки ж актів російською мовою. І таких прикладів багато. Навряд чи Софія Русова пораділа б Єлизаветі, як запевняє нас один із дописувачів популярного кіровоградського сайту.

Нам писали нашу історію чужі держави і називали її своїми іменами. Хто протидіяв цьому – був знищений! Саме тому українці в географії займають значно більше місця, ніж в історії! Нас не запитували, якими іменами назвати міста чи вулиці, ніхто не враховував інтереси людей, що мешкали тут споконвічно, а просто присилали з Петербурга або Москви нову цидулку і питання не обговорювалося.

Сьогодні повернення до старої назви аргументують тим, що так склалося історично. Але ж історію складають люди! І так складатиметься завжди, поки ми самі не почнемо формувати себе і вписувати в історію свою – українську сторінку! Та я забув, що ми, українці, дуже добрі і толерантні, аж занадто, тому боїмося в ній наслідити. І через це завжди упосліджені…

Яким вогнем спокутувати мушу

Хронічну українську доброту?

(Ліна Костенко).

Що це мана, фатум? Чи назавжди це з нами?!

Скоро уже мине два десятиліття, як ми маємо свою державу. Такого з нами ще ніколи не було! Ми були Єлисаветградом в одній імперії, Кіровоградом – в іншій! Але ж тепер ми вільні! Воріженьки-окупанти справді згинули, як і пророкував Павло Чубинський, як роса на сонці! Тож запануймо (!) і ми браття у своїй сторонці! Час починати нову історію – українську! І почати її варто із нашої нової української назви!

Пора довести, що прийшов наш час визначатися і стверджуватися!

Щоб жить – ні в кого права не питаюсь.

Щоб жить – я всі кайдани розірву,

Я стверджуюсь, я утверждаюсь,

бо я живу!                    (Павло Тичина).

Досить міняти шило на мило! Український клуб пропонує патріотичним силам міста зібратися на своє попереднє громадське слухання, щоб обговорити і затвердити наш єдиний і остаточний варіант української назви міста, який ми будемо висувати і відстоювати на загальноміських громадських слуханнях.

Попередні громадські слухання в

Українському Клубі відбудуться

21 квітня 2010 року о 16.00

в міському будинку Учителя.

Запрошуються усі небайдужі, ті, хто вже звільнився від внутрішнього імперського мислення, і ті, хто лише збирається це зробити.