П`ятниця, 15.12.2017, 11:29
Український Новокозачин
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
Меню сайту
Категорії розділу
Мої статті [1131]
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 180
Статистика
Форма входу
 Каталог статей
Головна » Статті » Мої статті

Лев Троцький Не демон, не герой?..

Лев 
Троцький
Лев Троцький



«Якби мене і Леніна не було в Санкт-Петербурзі, то й революції не було б!»

Так доволі самовпевнено визначив свою роль у російській більшовицькій революції 1917 року Лев Троцький. Ця фраза звучить у новому документальному фільмі про Троцького, знятого нещодавно в Німеччині. Його мали можливість переглянути завсідники «Українського клубу», який не перший рік діє в Кіровограді. Інтерес до цього фільму (переклад українською здійснили студенти факультету іноземних мов Кіровоградського педуніверситету) виник не тому, що Лев Давидович Бронштейн (Троцький) — наш земляк. Про це відомо давно. А тому, що наприкінці минулого року Бобринецька міська рада (в селі Янівка (нині Береславка) цього району й народився демон російської революції) ухвалила рішення про увічнення його пам’яті, що, звісно, викликало неоднозначну реакцію.

«Без українського вугілля, залізної руди, хліба (…) Росія існувати не може»

Походження революційного псевдоніма Бронштейна — Троцький — пов’язують із прізвищем тюремного наглядача, яке Лев Давидович якимось чином собі присвоїв. Кіровоградський краєзнавець Володимир Босько стверджує, що це прізвище було знайоме майбутньому революціонерові ще з дитинства — його батько орендував землю в місцевої землевласниці Троцької, котра бувала в них удома.

Взагалі, підкреслює Володимир Босько, сьогодні мало хто знає, що перший революційний псевдонім Троцького — Яновський походив від назви села, де він народився. В 1905 році саме під цим прізвищем він був відомий як голова Петербурзької ради робітничих депутатів. Рідну Янівку і тодішній Єлисаветград Троцький увічнив у книжці спогадів «Моє життя. Спроба автобіографії».

Усе це сьогодні можна було б сприймати з наївним замилуванням: мовляв, ось як усесвітньо відомий революціонер любив свій край, як прихильно до нього ставився. Та ця «прихильність» вилізла нам боком. Саме Троцький, добре знаючи українську ментальність, убивчо точно інструктував російських агітаторів: «Комуну, чрезвычайку, продовольственные отряды, комиссаро-евреев возненавидел украинский крестьянин до глубины души. В нем проснулся спавший сотни лет вольный дух запорожского казачества и гайдамаков… Это тот самый дух вольности, который давал украинцам нечеловеческую силу в течение сотни лет воевать против своих угнетателей… Только безграничная доверчивость и уступчивость, а также отсутствие сознания необходимости постоянной крепкой спайки всех членов государства не только во время войны — каждый раз губили все завоевания украинцев».

Саме тоді Троцький і застерігав агітаторів, що без українських вугілля, залізної руди, хліба Росія існувати не може, а з нею, звісно, й радянська влада. Саме Троцький став організатором і натхненником створення Червоної армії, яка й утвердила радянську владу — в тому числі й на теренах України. Навіть Ленін не вірив у таке швидке постання регулярної армії. Як слушно зауважив під час обговорення в кіровоградському «Українському клубі» вчитель історії Юрій Митрофаненко, на жаль, такого Троцького не було в Українській Народній Республіці, керівники якої, навіть маючи в розпорядженні цілі полки, готові присягнути Україні, розпустили їх, вважаючи, що військова потуга Україні не потрібна.

Цілком можна зрозуміти тих, хто, пам’ятаючи ці історичні реалії, виступає категорично проти увічнення пам’яті Троцького на його малій батьківщині. Але, на жаль, забуваючи при цьому застереження того ж таки Троцького про українську роз’єднаність і неусвідомлення необхідності підтримувати один одного. Більшовицька категоричність і нетерпимість, яка характерна для цієї позиції, певною мірою дисонує з тим, що Троцький, як стверджує експерт і консультант німецького фільму — професор філології, відомий культуролог Володимир Панченко, був-таки людиною західного мислення, яке перейняв у Відні та Парижі, куди втікав із Сибірських заслань.

«Єдина, вільна й незалежна робітничо-селянська радянська Україна»

Звісно, Лев Троцький належав до лідерів російської революції, яка знищила українські надії початку ХХ століття на національний розвиток і незалежність, спричинивши величезні жертви та одне з найстрашніших явищ в історії людства — сталінізм. Хоч як парадоксально, але Троцький фактично був одним з перших критиків сталінізму. І хоча багато хто вважає, що та критика була насамперед свідченням непримиренності двох опонентів, через 20 років після сумнозвісного інструктражу російських агітаторів Лев Давидович приходить до усвідомлення того, що Україна має стати незалежною державою. Цю думку він висловив у своїй статті «Про українське питання», вперше опублікованій улітку 1939 року в Парижі в «Бюлетені опозиції». У 1991 році її надрукував журнал «Пам’ятки України» (в додатку «Старожитності»).

Зрозуміло, незалежна Україна бачилася нашому землякові, який не відійшов від соціалістичного світогляду, радянською і робітничо-селянською. Та все ж, на той час це була досить несподівана і навіть парадоксальна думка. Статтю Троцького потім брали на озброєння українські націоналісти, передруковуючи її у своїх виданнях. Хай там як, але те, що Троцький дійшов такого висновку, свідчить, як слушно зауважив голова Кіровоградської обласної організації Спілки письменників України Василь Бондар, про силу українського чинника, його тривалість і перспективність.

Власне, і в питанні про увічнення пам’яті Троцького на його малій батьківщині варто проявити силу і впевненість, а не традиційний комплекс меншовартості.

* * *

Міський голова Бобринця Леонід Кравченко називає проект, пов’язаний із Троцьким, історико-бізнесовим. Адже для його реалізації не залучатимуться кошти місцевого бюджету — тільки спонсорські. Йдеться про реставрацію старого приміщення (у Бобринці збереглися будинки, які належали батькові Троцького, а в Береславці — тільки підмурівок його хати) заїжджого двору, частину якого займає нині райвійськкомат. Будинок належав колись такому собі Чичеїну, як зараз сказали б, — колезі Давида Бронштейна по бізнесу. Нині будинок руйнується, а міська влада, звісно, не має на ремонт коштів.

Ідеться й про пам’ятник Троцькому, який має постати в міському парку. І тут уже українська громада краю повинна проявити свою небайдужість. Адже пам’ятник — не обов’язково кам’яний ідол, до якого носять квіти. Це має бути насамперед цікавий мистецький витвір, символ суперечностей і трагізму минулої епохи, на хід якої наш земляк справив фатальний вплив. У проекті — і модернізація місцевого краєзнавчого музею, який цього вкрай потребує.

Наскільки все це реально, поки що говорити зарано, бо досі не йдеться про якісь конкретні кошти, які можна було б використовувати. Але вже сам намір показав, наскільки складно нам адаптовувати історичну спадщину Російської імперії, частиною якої ми були, до українського мислення, як легко святі національні почуття трансформуються у загумінковість і маргінальність.

Автор: Світлана ОРЕЛ (Кіровоград) "Дзеркало тижня"
Категорія: Мої статті | Додав: graf (29.04.2010)
Переглядів: 202 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2017
Пошук
Друзі сайту
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz