В оприлюднених в офіційному віснику міськради "Вечірній газеті” передвиборчих програмах 2006 року ні майбутній міський голова В. Пузаков, ні бютівці, ні нашоукраїнці, ні їхні нинішні колеги по міськраді не обіцяли перейменувати Кіровоград. Хоча тоді місто, область, країна та світ і жили в умовах відносної стабільності. Після того ж, коли партії більшості в міській раді програли президентські вибори і державна й обласна влада почали говорити про катастрофічне фінансово-економічне становище, міські депутати й виконком намагаються терміново, в авральному порядку, без організації ґрунтовного вивчення й залучення фахівців, перейменувати місто. При цьому створено робочу групу, головою й заступником якої міськвиконком призначив політиків, котрі заздалегідь у засобах масової інформації повідомили, що виступають за назву "Єлисаветград”. Дано лише кілька тижнів трудовим колективам і громадським об’єднанням, щоб вони визначилися з відношенням до топонімічної проблеми. При цьому влада не надала пересічним мешканцям кваліфікованої інформації щодо того, як же місто називалося з 1754 по 1774 рік? Не оприлюднено тексту указу Катерини ІІ про увічнення в назві міста імені Єлисавети 1775 року. У контрольованих "єлисаветградцями” засобах масової інформації та на засіданнях робочої групи головними "експертами” з фінансових аспектів та історії міста чомусь виступають переважно дипломовані юристи, інженери, вчителі російської мови й літератури (не всі з яких, до речі, працюють за фахом). За великим рахунком нинішня влада повторює сталінський досвід, коли політична доцільність за кілька тижнів мала довести потребу заміни імені "ворога народу” Зінов’єва на користь Кірова. Тепер змінилися імена. Замість "ворога народу” Кірова кіровоградці мають терміново закохатися у Єлисавету.

При цьому треба повірити у велику релігійність більшості депутатів. А ще в те, що місто, яке хоче продати (віддати?) будинок Шимановських іноземній державі, безболісно знайде гроші на перейменування. Не виключаємо, що для закупівлі снігозбиральних машин чи посипного матеріалу для зимових тротуарів прийдеться ще що-небудь продати. Дивись не лише на штампи–печатки–вивіски–знаки–карти (до Євро – 2010), посвідчення, перереєстрації вистачить, а й на ремонт дахів, усіх доріг міста. Але при цьому не хотілося б, щоб бува будинок з колонами прийшлось для пошуку коштів продавати. Бо де тоді свої планетарні, вкрай потрібні кожному кіровоградцю  квітня–2010, рішення буде приймати робоча група з перейменування? Хіба що у відремонтованому за рахунок Польщі будинку Шимановського. Там уже ніщо не заважатиме повернути першу назву не лише місту, а й раді (дума), виконкому (управа), вулицям Преображенській (Купецька), Пашутінській (Невська), бібліотеці ім. Чижевського (Крупської), університету ім. Винниченка (Пушкіна), проспекту Комуністичному (Сталіна). З першоназвами Болотяна, Брудна, Вигінна наші дороги стануть рівними, сквери – зеленими, тротуари – пішохідними. І досвід наших топонімічних Нью-Васюків місцева влада з берегів Інгулу може експортувати Донецьку (Юзівка), Олександрії (Вусівка), Новій Празі (Петриківка), Новому Стародубу (Михайлівка). Його вивчать у світі. Калінінград негайно захоче стати Кенігсбергом, Волгоград – Царициним, Вроцлав – Бреслау.

І останнє. Якщо депутати перед виборами хотіли найнятися на службу кіровоградцям, а тепер хочуть їх геть усіх перейменувати в єлисаветградців, то логічно, щоб міська рада оголосила про саморозпуск і на позачергових виборах усі бажаючі служити міським головою чи депутатами місту з новою назвою, повинні це вказати у своїх передвиборчих програмах. Цікаво, чи пройде хто-небудь із такою обіцянкою до колонного дому?