Кому заважають райони? - Мої статті - Каталог статей

Останнім часом в політичних колах нашого міста все частіше лунають думки про доцільність існування районного поділу міста Кіровограда. Після більш глибоко аналізу з’ясувалось, що більшість політичних гравців майже нічого не знають про «історію хвороби» цього питання. Однак, даний матеріал може стати цікавим не лише їм, а і кожному громадянину міста. Адже питання, що вирішуються депутатами міськради, дуже рідко не відбиваються на нашому житті.

22 грудня 1973 року Указом Президії Верховної Ради Української РСР у місті Кіровограді утворено два райони. Південно-східна частина міста отримала назву Ленінський район, а північно-західна відповідно Кіровський район. Протягом місяця у новоутворених адміністративних одиницях проведено вибори та обрано районні у місті ради. Пізніше було створено райвиконкоми та інші владні структури районного рівня, зокрема до сфери відання районів відносилась освіта, житлово-комунальне господарство, архітектура та деякі інші сфери. Необхідно звернути увагу, що такі соціально-важливі напрями в той час було передано ближче до людей. Нині важко встановити істинні причини такого рішення, однак необхідно зважати, що явище набуло всеохоплюючого масштабу, а тому райони у містах є невід’ємною частиною нашого життя.

Нещодавно районам виповнилося 35 років

Починаючи з 1991 року, коли в колишній «країні Рад» зникла провідна та направляюча роль однієї партії, між радами почалась боротьба за місце в новій системі управління, та поступово почало вибудовуватись місцеве самоврядування у сучасному його вигляді. Саме на початку буремних дев’яностих, в умовах законодавчого вакууму, відбулась перша спроба ліквідувати районні ради. Після цього керівники міста регулярно повертались до цієї теми. Однак для того, щоб впровадити в життя таке справді доленосне рішення, очевидно, не відчували за собою необхідної підтримки . Окрім того, в 1997 році набув чинності Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон), що закріпив певний статус-кво між радами різних рівнів, хоча і з безумовною перевагою міських рад.

У відповідності до рішення виконавчого комітету міської ради 28 квітня 2010 року о 14 годині в приміщенні Кібернетико-технічного коледжу (вул. Леніна, 41/26) відбудуться громадські слухання з питання неутворення районних у місті Кіровограді рад.

Шляхом проведення громадських слухань відбувається спроба легітимізувати рішення, що давно прийнято в кабінетах «будинку з колонами». Такі масштабні громадські слухання, як щодо перейменування міста та неутворення райрад у нас відбуваються вперше. Однак не всі мабуть знають, що майже будь-яке рішення, що має ознаки регуляторного акту як то тарифи на певні послуги чи правила поводження з чимось на території міста мають проходити та найчастіше проходили через процедуру громадських слухань. Точніше, мабуть, треба вжити слово «технологію». Адже зазвичай на таких заходах присутня мінімальна кількість людей, що, як правило, відвідують такі заходи не з власної волі, а з вказівки керівника підприємства на якому працюють. Окрім того, навіть якщо наївні городяни висловлюють своє обурення чи інші альтернативні думки, то вони ніколи не потраплять до протоколу слухань, що «старанно» ведеться чиновниками міськвиконкому.

У відповідності до прикінцевих та перехідних положень Закону, рішення про проведення референдуму територіальної громади міста з районним поділом щодо утворення (неутворення) районних у містах рад приймається на вимогу не менш як однієї десятої частини членів цієї громади, або половини від загального складу депутатів міської ради. Рішення міської ради з цього питання приймається з урахуванням думки районних у містах рад та членів територіальних громад цих міст. Рішення територіальної громади міста або міської ради із зазначеного питання повинно бути прийняте не пізніш як за шість місяців до дня проведення чергових виборів.

Як бачите з юридичного боку закон дає лише один метод прийняття рішення щодо не утворення районних у містах рад, а саме референдум. Однак, чиновники міськвиконкому в гонитві за бажаннями своїх керівників прочитали лише про шестимісячний термін забувши, що мова йде про проведення референдуму, а не рішення міської ради. Звичайно ж вони ніби вогню бояться йти на референдум і справа не втому, що громада підтримує існування районних рад, а скоріше в тому, що таким чином буде створено прецедент вирішення насправді важливих для громади питань шляхом референдуму. А ось це справді непокоїть міських депутатів.

Доктор економічних наук Григорій Давидов - голова робочої групи з проведення громадських слухань, людина досить порядна та віддалена від політики. Саме з цим я пов’язую те, що він на прес-конференції у міськвиконкомі, яка відбулася нещодавно, не зміг пов’язати питання

Григорій Давидов (ліворуч) та Олександр Макієнко (праворуч)

Іншим аргументом неутворення районних у містах рад слугує уявлення про максимальне спрощення системи управління в місті. Однак, не слід забувати, що навіть за самою логікою створення, районні структури розраховані на меншу кількість громадян ніж міські, а, відповідно, більш доступні для людей. Якщо хтось із читачів перейнявся темою статті та не довіряє логічних роздумам автора може спробувати звернутись із приблизно рівнозначним питанням до міських та районних виконавчих органів та відчути різницю.

Загальносвітова тенденція, в тому числі і європейських країн, свідчить, що містом простіше управляти маючи всередині нього певний адміністративний поділ. Так, наприклад, Варшава має 18 районів (приблизно 100 тис. мешканців у кожному), а Париж 20 муніципальних округів кожен зі своєю мерією (чисельність населення від 60 до 240 тис. чол.).

Крім того, слід пам’ятати, що на сьогодні відкладено на майбутнє, однак абсолютно не відмінено плани щодо здійснення адміністративно-територіальної реформи в Україні. Серед інших, напевно, буде стояти питання існування Кіровоградської області та відповідного обласного центру у нашому місті. Гадаю в такому разі райони у місті це додатковий «статусний елемент», який може втратити наше місто і бути гірше районних центрів, таких як Дніпродзержинськ чи Кременчук. До речі, саме проведення зазначеної реформи на державному рівні - чудовий шанс збудувати таку систему управління, що відповідатиме сучасним реаліям нашої країни. Неутворення районних у містах рад не вирішує глибинних проблем місцевого самоврядування, а слугує сьогоденним інтересам теперішніх керівників міст з районним поділом.

Лише неформальні бесіди з депутатами міської ради проливають деяке світло на справжні мотиви народних обранців у питанні неутворення районних рад. Для теперішньої більшості у міській раді немає нічого неможливого, вони можуть практично все: звільнити «надто принципового» чиновника, розділити між собою Парк Перемоги, чи навіть перейменувати те, що назвали їхні діди. Мабуть єдине чого вони не можуть зробити, так це прийняти рішення про обрання самих себе до міської ради наступного скликання. Але вони переконані, що прийняття деяких рішень все ж таки може дозволити їм, так би мовити, підвищити свої шанси на потрапляння до міської ради шостого скликання. Рішення щодо районів відноситься саме до такої категорії.

Кіровоградські депутати можуть прийняти будь-яке рішення, окрім, хіба що, про обрання себе до ради

Справа в тому, що у відповідності до закону про вибори до місцевих рад, вибори міської ради та міського голови у містах з районним поділом відбуваються із обов’язковим залученням територіальних виборчих комісій районних у місті рад. Абсолютно логічна норма від законодавця викликала гостру критику серед депутатів міської ради і не лише у Кіровограді. Намагання законодавця розділити процес підрахунку голосів за районним поділом з метою його пришвидшення та посилення контролю з боку громадськості не співпали з істинними устремліннями міських депутатів. Вони бажають мати тотальний контроль над перебігом виборів, підрахунком голосів та встановленням їх результатів.

Ідеально для цього підходить територіальна виборча комісія міської ради, що згідно закону формується радою на повний строк каденції депутатів наступного скликання. Гадаю читачі ще не встигли забути 2006-2007 роки, коли міська теркомісія знаходячись «в шпагаті» між інтересами найпотужніших бізнесових груп міста майже щодня приймала нові рішення, які суперечили попереднім, а заодно і чинному законодавству. Тоді ситуацією із ТВК міської ради зацікавились аж у Центральній виборчій комісії давши не самі приємні оцінки та зробивши невтішні висновки.

У нашому випадку «народні обранці» з міської ради на чолі з мером хочуть створити таку комісію, що забезпечила би їх обрання до депутатського корпусу наступного скликання, і саме з цим пов’язане бажання позбутись районних рад як ланки над якою вони на сьогодні не можуть забезпечити тотального контролю.