Субота, 18.11.2017, 17:09
Український Новокозачин
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
Меню сайту
Категорії розділу
Мої статті [1131]
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 180
Статистика
Форма входу
 Каталог статей
Головна » Статті » Мої статті

Василь Шкляр: «Мій Чорний Ворон - це білий янгол волі».

Нещодавно письменник Василь Шкляр презентував новий твір - «Чорний Ворон», у якому відтворює одну з найдраматичніших і найбільш замовчуваних сторінок нашої історії - боротьбу українських повстанців проти окупаційної влади у 20-х роках минулого сторіччя. Роман здобув першу премію Ліги українських меценатів і вийшов одночасно у двох видавництвах: «Ярославів Вал» і «Клуб сімейного дозвілля». Письменник працював над книжкою 13 років. Пропонуємо Вам інтерв’ю з письменником .

- Пане Василю, Ваш новий роман «Чорний Ворон» набуває дедалі більшого розголосу. Яке «підґрунтя» вмотивувало Вас взятися за цю тему?

- Повстанський рух у двадцятих роках - несправедливо замовчувана трагічна сторінка нашої історії. Хоча назагал ми нібито знаємо, що була Холодноярська республіка - осередок волі між Чигирином і Кам'янкою. Чекісти писали: «Жовтоблакытный остров - кипящий казан, с которым нельзя справиться». Червона армія перемогла Антанту, Денікіна, Махна, поляків, але не могла впоратися з цими хлопцями. Донині ми боїмося про це говорити, такою мірою залякані. Я розумію свою бабусю: коли в неї запитував, де мій дідусь, вона скупо відповідала: «Знайшли вбитим під лісом, розпанаханого в грудях так, що видно було серце.» А сусіди казали: «Бандитом був». Тобто навіть родичі у своєму середовищі не визнавали: «Ні, це був герой, він воював за Україну». Боялися, оберігали нас. І так «оберегли», що коли нещодавно Президент Ющенко, виступаючи у Чигирині під час святкування 350-річчя Української козацької держави, говорив і про Конотоп, і про Крути, і про Батурин, та жодним словом не згадав головного: що він - у серці патріотичного Холодного Яру, не згадав повстанців. Невже така страшна тема?

Ми багато говоримо про УПА, і слава Богові, це правильно і справедливо. Але раніше така ж визвольна боротьба точилася в нас на Східній Україні, і не лише на Черкащині, а й на Криворіжжі, Запоріжжі, Миколаївщині, Херсонщині, Київщині... Усе палало повстанським рухом.

Після придушення Холодноярської республіки минуло лише двадцять років, і про це забули, ніби нічого не знали, не хотіли згадувати, бо так боялися червонозоряних звірів. У всіляких антинаціоналістичних писаннях, прокльонах-анафемах було заборонено згадувати повстанців, їхні імена, щоб не будити в пам'яті сірої упокореної маси згадок про те, за що вони боролися. Чекісти, які, описуючи свої «подвиги», називали когось з повстанців, були розстріляні.

Цей задум у мені жив давно, можливо, на генному рівні, живився згадуваннями про мого діда, балачками старих дядьків ще в п'ятдесятих роках. Пригадую, як дід Грицько казав комусь з родичів: «Пам'ятаєш, як зайшов отаман Трохим Голий у наше село? Та побачив, що два дроти вціліли на стовпах телеграфних, дістав револьвера, бах, бах - і дроти повисли». (То були більшовицькі комунікації). Або така красномовна річ: дядьки грають в карти, хтось з них каже: «Туз» (такий отаман у нас теж був, це не псевдо), потім на королів кажуть: «Голий, Босий...» - тобто називали імена отаманів. Тільки на такому рівні дещо зберігалося, більше ніяк.

Я не міг братися за цю тему, розкривати її на підставі легенди, якихось вигадок, фантазій. І раптом у 1996 році дізнався, що збереглися документи, причому в чекістських архівах простежується вся хроніка цього руху. В описах сексотів - портрети отаманів (деякі з них наведені в романі) причому це не суха інформація, іноді сексоти звітували дуже мальовничо-емоційно, у хвилини особливої відвертості писали «рыцари леса», а не «бандиты».
Збереглося також кілька документальних книжок безпосередніх учасників повстанського руху, насамперед «Холодний Яр» осавула Холодноярського полку гайдамаків Юрія Горліса-Горського. Вважаю, ця книжка повинна стояти поряд з «Кобзарем» у кожній хаті, її давно повинні вивчати в школі.

Звенигородському отаману Іванові Лютому-Лютенку теж вдалося вислизнути за кордон, він помер у 1986 році у США, залишивши книжку спогадів «Вогонь з Холодного Яру». Назву ще мемуари чорноліського підхорунжого Михайла Дорошенка і медвинського повстанця Миколи Василенка. Отже, чотири книжечки зі спогадами.

- Але якщо Горліс-Горський написав таку чудову книжку, то що після нього можна ще розповісти?


- Річ у тім, що він завершує свою оповідь двадцятим роком, коли повстанство було в розквіті, підтримувалося селянством, люди несли партизанам харчі, віддавали своїх синів, коней, усе, що мали. А от уже після НЕПу селянин відвернувся від лісовиків, бо йому дали погосподарювати, поторгувати, пожити з масною кісткою. Селяни казали повстанцям: «Доки ви будете тинятися лісом, ідіть уже щось робіть, ви ж бачите: живуть люди». Але найкращі розуміли, що це пастка диявола, передчували велику помсту і стояли до кінця.

Я описав період, коли вже не було надії і віри на визволення - 22-24-ті роки. Була неймовірна змора: ліс, холод, ночівля на снігу... У стані цілковитого виснаження дехто з повстанців зітхав: «Мені б переночувати одну ніч у сухій постелі і вмерти». І все ж не здавались. Сталінці обіцяли: «Ви - воїни, ми вам все пробачаємо, здавайтеся, ви підете червоними командирами, очолюватимете міліцію, у вас досвід, ви лицарі». Інакше не могли впоратися з цим рухом.
Дехто з повстанців заломлювався, йшов на амністію, потім був розстріляний. Кмітливіші підробляли документи і виїжджали в дальші краї, скажімо, на Донбас, влаштовувались на шахти, казали: «Під землею нас не шукатимуть, бо то вже тюрма». Дехто під чужим іменем від'їжджав до Криму або ще далі. Декому вдалося втекти за кордон, перескочити Збруч чи Дністер - до Румунії. А чимало лісовиків казало: «На моєму чорному бойовому прапорі написано: «Воля України або смерть». Я не здобув волі, обираю друге. Загину, але залишу по собі ідею. На моїй могилі проросте мета».

Даруйте, я трохи пафосно говорю, хоча взагалі не люблю пафосу, бо він часом відлякує, дехто подумає, що «Чорний Ворон» - це якийсь суперпатріотичний твір. Ні, це роман про кохання, драматичне, глибоке, це роман про любов.

- Пане Василю, в якій мірі Ви урівноважили документальну основу і художню фантазію? Як Ви визначаєте жанр "Чорного ворона”: це історична документалістика чи художній твір?

Василь Шкляр - Це художній твір, але написаний на глибокій документальній основі. Я не перевантажував мій текст документальними речами, хоча все писалося на основі факту, скажімо, сцени розпачу після краху Другого зимового (листопадового) походу, - все прив'язано і до дат, і до історичних фактів. Але, мені здається, я знайшов гарну форму: вкраплення документів у роман не стомлюють, а читаються так само цікаво, як і художня канва.

- Головний герой Чорний Ворон - це історичний чи збірний образ?

- Я довго шукав і вибирав прототип. Принаймні знаю чотирьох отаманів, які мали псевдо Чорний Ворон. Насамперед мене зацікавила постать Чорного Ворона родом із Жовтих Вод, бо його звали Миколою Шклярем, як мого батька. Але Микола Шкляр загинув у двадцятому році в нерівному бою під селом Розумівка на теперішній Кіровоградщині, тож як прототип він не міг стати в пригоді, хоча це надзвичайно цікава постать.
Ще був Чорний Ворон - Платон Черненко, але він діяв на Криворіжжі. Я шукав ближчих якщо не за родом своїм, то за місцем подій. Прототипом став Чорний Ворон - Іван Чорновус, про котрого в чекістських документах написано, що він родом з-під Товмача на тодішній Звенигородщині (нині це Шполянський район), тобто мій земляк. Очевидно, він народився десь на хуторі чи в лісництві. Про нього є багато згадок, про загибель і воскресіння. Містична глибока постать. Причому чекісти пишуть про нього як про поета, хоча він лише писав віршовані агітаційні заклики.

На жаль, і його біографія куца, неточна. До речі, сексоти дуже помилялись, визначаючи вік ватажків, наприклад, про знаменитого чорноліського отамана Дениса Гупала писали так: «Имеет полуаршинный оселедец. Возраст около тридцати пяти лет». Насправді йому було 24 роки. Тягар лісового життя накладав відбиток на цих людей. Ми говоримо «отамани», «отаман-батько», і нам здається, що це досвідчені козарлюги, старі дядьки. А це були хлопці від двадцяти до двадцяти п'яти років - освічені (це не була голота, яка побігла повоювати-захапати) переважно вчителі, які пройшли вишкіл у Першій світовій війні, майже всі без винятку були офіцерами: поручниками, штабс-капітанами...

Отже, життєві факти, риси характеру різних повстанських отаманів зливалися - і виник збірний образ, але це по суті реальна постать.
Чекіст із характерним прізвищем Какавішніков - це справжнє прізвище чи художня вигадка?


- Справжнє.

- Річка Ірдинь - це перегук з біблійною Йорданню?

- Ні, це наша річка на Черкащині. Але вона грандіозно асоціюється з Йорданню.

- У Вінграновського в романі є дуже гарний, розумний кінь - Куріпочка. А розумного, відданого коня Чорного Ворона теж звати характерно - Мудей. Звідки таке ім'я?

- Підхорунжий Чорноліського полку Михайло Дорошенко у мемуарах пише, зокрема, і про коней - найближчих товаришів повстанців, які рятували, виносили з бою. Згадує їхні імена, і серед них мені найбільше сподобалося - Мудей.

- А китаєць Ходя справжній чи видуманий? Я вгледів певний перегук з "Северином Наливайком” Вінграновського, у нього теж є китаєць у романі, події якого відбуваються на триста років раніше. Це випадковий збіг?

- Звісно, випадковий. Я дуже люблю свого героя Ходю.
Є чекістські документи про захоплення-арешт холодноярських отаманів, вони мають дуже цинічні назви: "Заповіт”, "Щырые”. Вам, певно, доводилося чути, що й досі москалі, покручі кажуть: "А что это ты на украинском языке говориш? Ты что, такой щырый?”. Ось і "справу” назвали "Щырые”. В переліку арештованих і розстріляних людей можна було, приміром, прочитати: Заєць Їжак Іванович... Як хочеш, так і думай. У цьому списку є Ходя, тобто китаєць. Китайці воювали в лавах червоноармійців. Якось наші хлопці захопили їх в полон - і голови одразу на колоду під шаблі... А один прибрав косичку з потилиці, щоб не заляпати кров'ю (у китайців, взагалі, зачіска - культова недоторканна річ). І Чорний Ворон пощадив китайця, взяв його в загін, той був з ним до останнього.

- Не секрет, що більшість книжок в Україні не прибуткові або просто збиткові. Сподіваюсь, "Чорний ворон” буде рідкісним винятком. Як швидко, на ваш погляд, ця книжка стане прибутковою? Чи були вже якісь розмови про переклади на якусь іноземну мову?


- Про переклади ще зарано домовлятись, книжка ще не прохолола. А рукописів я ніколи не пропоную перекладачам.

- З роману можна зрозуміти, що Чорний Ворон вижив і, мабуть, перетнувся-зустрівся згодом з коханою Тіною. Якщо б Ви взялися за продовження твору, то в які б умови поставили своїх героїв в подальшому?


- Як казали римляни: "Dixi” - "Я все сказав”, і фантазувати на тему, де б я їх бачив, не буду. Здається, я повністю виклався, все що в мені жило на цю тему, я сказав.

- Пане Василю, чи плануєте Ви остаточно перейти на стежину історичного роману, чи повернетеся до детективних творів, які Вам зробили ім'я?

- Якщо Бог дасть сили, я хотів би написати роман-відкриття. Я маю на увазі історичне, а не художнє відкриття.

У Суботові в Іллінській церкві на плиті вибито: «Тут поховано Богдана Хмельницького». Насправді ж усі знають, що праху Хмельницького там немає, мовляв, поляки його розкидали, розвіяли як свого найбільшого ворога. Але хіба вже такі дурні були наші люди, щоб Хмельницького поховати і залишити в Іллінській церкві, знаючи, що туди прийдуть вороги? У Хмельницького був начальник контррозвідки Лаврін Капуста, легендарний українець, який подбав про те, щоб прах гетьмана був у вічному спокої.

Відомо кілька версій щодо того, де насправді похований Богдан Хмельницький, за однією з них Капуста завіз Хмельницького аж у Стамбул і там десь поховав. Це схоже на фантастику, бо навіщо йому було їхати аж у Стамбул, коли поруч є Холодний Яр?

У моєму романі «Чорний Ворон» згадується Великодня гора, там оточили лісовиків, відбувся останній бій... Можливо, Великодня гора стане назвою мого нового роману, з нею пов'язана велика таємниця перепоховання гетьмана. Якщо мені вдасться про це написати, то ви знатимете, де могила Богдана Хмельницького.

Володимир СОСКІН, «Портал українця»

Категорія: Мої статті | Додав: graf (30.04.2010)
Переглядів: 675 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2017
Пошук
Друзі сайту
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz