Понеділок, 26.06.2017, 20:25
Український Новокозачин
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
Меню сайту
Категорії розділу
Мої статті [1131]
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 180
Статистика
Форма входу
 Каталог статей
Головна » Статті » Мої статті

Двічі засуджений до страти


Юрій Дроботковський (у документах згадується і як Дробатковський, Добротковський, Добратковський) – земляк більш знаменитого тезки Яновського, народився 30 червня 1896 року на хуторі Тетянівці Нечаївської волості (тепер – Компаніївського району) у дворянській сім’ї. Батько Володимир Олександрович виховував хлопця в українському дусі, але рано помер. Родичі по лінії матері Аделаїди, саксонської підданої, сповідували принципи єдиної, неділимої Російської імперії. "Українське національне почуття у мене було дуже велике, яке доходило інколи до хворобливого стану… Особи, які оточували мене… належали до монархістів-поміщиків… Я боровся весь час з "обществом”, в якому народився, але яке ненавидів”, – згадував Юрій. Освіту здобував у Єлисаветграді, Києві.

Під час Першої світової війни служив у кавалерії. Залишивши армію імперії, у Єлисаветграді взяв участь у творенні "Просвіти”. На заклик Тимчасового уряду пішов до його армії, з якої перейшов до формованого українського війська Центральної Ради. Відпустка додому на рубежі 1917 – 1918 років співпала із взяттям влади у Єлисаветграді більшовиками. Хорунжий Дроботковський у цей період взявся за формування українського партизанського загону. 1918 року роздає успадковані від батька 80 десятин землі селянам Нечаївської волості, бере участь у боях проти німецьких частин, які здійснювали по селах каральні акції, входить до підпільної антигетьманської організації, мешкав у Києві, Одесі. За Директорії у Єлисаветграді Дроботковський очолив кавалерійську ремонтну комісію.

Згодом хорунжий командуватиме сотнею у червоному на тоді війську Григор’єва, визволяючи Одесу. Далі шляхи Дроботковського пролягли до Тирасполя, Кишинева, працював старшиною для доручень в українській місії Румунії. Воював на чолі охоронної сотні при 8-й запорозькій дивізії. У якості начальника зв’язку 8-ї артбригади УНР брав участь у поході на Київ влітку 1919 року. Деякий час служив у отамана Струка, який у вересні увійшов до складу Добровольчої армії. Білих Юрій залишив із 12-а товаришами, "прихопивши” два паротяги з панцерними "площадками”, які залишили під Знам’янкою.

Кавалерист очолює кінну сотню полку гайдамаків Холодного Яру, а 1921 року для користі визвольної справи переходить на легальну роботу голови Єлисаветградської повітової ремонтної комісії. У місті він бере участь в діяльності антикомуністичної організації "Народна помста” (як виявилося, контрольованої чекістами), координує роботу підпільних трійок, які оперували в краї, мав знайомства з працівниками місцевих установ, у т. ч. ЧК. Через це заслані до українського підпілля сексоти ("секретные сотрудники”), які представлялися керівниками неіснуючої Чорноморської повстанської групи, побоюючись викриття, оголосили Дротковського поза законом і наказали його знищити. Але патріот продовжував свою справу. Він налагодив зв’язок із партизанськими загонами й підпільниками Фундукліївки, волостей Єлисаветградщини й Чигиринщини, Миколаївської та Кременчуцької губерній. Мешкаючи на вулиці Михайлівській (тепер – Кірова) у будинку Кременецького, Дроботковський за підробленими документами об’їжджав повіт. У його найближчих планах було влаштуватися секретарем 5-ої кінної школи ім. Будьонного, де він мав добрі зв’язки, діставати повстанцям коней, зокрема, для створення кінного загону у 400 шабель.

Але 11 вересня 1922 року при виході з Успенського собору (на місці міськради) підпільник заарештовується. Після допиту він переводиться до київської Лук’янівської в’язниці. На 26-річного арештанта, якого чекісти назвали "старим петлюрівським партизаном”, завели кримінальну справу, звинувативши у "петлюрівщині”. На останньому допиті 16 січня 1923 року він заявив: "Я – українець-націоналіст … Активно боровся з совєтською владою тому, що жити … на місцях неможливо…”. Слідчий звинуватив українця "в участі в контрреволюційній організації й бандитизмі”. Надзвичайна сесія Київського губернського революційного трибуналу 2 лютого 1923 року ухвалила розстріляти Ю. Дроботковського "як українця”. Від виконання першого смертного вироку Юрій Володимирович врятувався втечею від денікінців 1919 року. 9 лютого він із 13-ма побратимами-смертниками, захопивши пістолет і п’ять гвинтівок, вступили в смертельний бій з охороною в’язниці, залишивши останні кулі для себе.

Детально дослідив життєпис Юрія Дроботковського в Держархіві СБУ, а також в мемуарах і оприлюднив у своїх книгах Роман Коваль.


Сергій Шевченко, краєзнавець.
Категорія: Мої статті | Додав: graf (08.05.2010)
Переглядів: 243 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2017
Пошук
Друзі сайту
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz