|
|
 |
Каталог статей |
 |
Семен ТЮТЮШКІН: Наші великі кіровоградці!
 Із плином прогресу людство отримує новий комфорт, нові
зручності, але разом із тим втрачає таку собі романтику минулого. Так,
жоден сучасний круїзний лайнер не в змозі конкурувати з елегантністю
чайного кліпера, і жодній електричці не викликати в серці людини щем,
подібний відчуттям, породжуваним чмиханням паротяга та його пронизливим
свистом. І хоча клуби паровозного диму вже давно не піднімаються над
скромними кіровоградськими коліями, стіни вокзалу й досі бережуть
пам'ять про свого видатного залізничника.
16 квітня
(29-е за новим стилем) краєзнавцям відоме як день народження Семена
Фоковича Тютюшкіна (1901 – 1980), нашого єдиного земляка, що отримав
звання Героя Соціалістичної Праці у часи ВВВ і єдиного з усієї Одеської
залізниці. Можливо, «іконостасик» (за висловом вайнерівського Гриші
«Шість-на-дев'ять») в пана Тютюшкіна був і не дуже великий, зате не
обтяжений жодною дармовою нагородою. Судіть самі: золото «Серпа і
Молота», два ордени Леніна, професійні відзнаки «Ударник Сталінського
призову», «Відмінний паровозник» та «Почесний залізничник», а ще медалі
«За оборону Сталінграда» та «За визволення Варшави». Цікаво, що під
останню нагороду дірочка в кітелі так пробита і не була. Спитаєте, чому?
А тому що Семен Тютюшкін, отримавши нагородні документи на якомусь із
чергових перегонів, просто забувся явитися за ними у певний час і певне
місце. Окремі стенди присвячені нашому співвітчизнику у двох відомих
музеях війни: київському в ногах мечоносної Батьківщини-Матері і
волгоградському Музеї-панорамі «Сталінградська битва». Ну, і звичайно,
як не згадати відкриту півтора роки тому меморіальну дошку на стінах
кіровоградського залізничного вокзалу (скульптор Віктор Френчко – всім,
кому пощастило хоч раз потрапити до його майстерні, можна більше нічого
не пояснювати, а решта нехай іде і дивиться).
Залізничною
«зірочкою» Тютюшкіна зробила війна. Усе її лихоліття він пройшов як
машиніст-інструктор 12-ї колони особливого резерву Народного комісаріату
шляхів сполучення. Складні візерунки маршрутів, заплетені наркомами,
Генштабом, географією і, взагалі, війною, скеровували паротяги нашого
земляка під поволзьку Пензу, Ленінград, Сталінград, Харків, Курськ,
Бєлгород, Ніжин, Бахмач, Київ, Рівне, Оршу, Мінськ, Брест, Вільнюс,
Каунас, Гродно і далі ген до Польщі. Прифронтова залізниця не курорт, і
здоров'я на ній не набираються. Зате гострий і меткий розум працює як
годинник. Звідси і тендери з навареними бортами (щоб машини їздили, так
би мовити, без дозаправки), і броньовані дахи кабін машиніста, і
спеціальні дозорці, які стежили за небом (адже в залізному гуркоті не
почуєш тужливих сирен «лаптьожників» Ju 87), і дрезини, начинені
вибухівкою, в авангарді поїзда. Тютюшкін пройшов через усе це. Зокрема,
дрезина-«брандер» мала місце на станції Хирівка (сучасна Чорноліська під
Знам'янкою). А ще, виявляється, пара, випущена з труб інжекторів у
певний момент, справляє враження прямого влучання з авіаційної гармати.
Та й у Бога, мабуть, легше повірити, коли атаку німецьких танків зриває
несподівана поява «тридцять-четвірок»…
Додому, в депо
Кірово-Українське (як тоді офіційно іменувалася наша станція) Семен
Фокович повернувся в екзотичному (для нас, «сухопутних») званні
інженер-лейтенант тяги – а це середня керівна ланка залізничних військ.
Та проте «у повоєнний час міг далеко піти вгору по службі. Але службової
кар'єри не зробив. Бо вважав найвищою для себе метою водити поїзди
звичним маршрутом: Знам'янка - Помічна. А ще допомагати своїм землякам
як депутат міської ради.» (Броніслав Куманський).
А тепер – сюрприз!
Відомий кіровоградський краєзнавець і колекціонер Юрій Володимирович
Тютюшкін, онук чи не найвидатнішого залізничника міста, щиро переживає
через людську байдужість, що залишила нереалізованою (навіть попри
розпорядження Василя Мухіна!) перейменування колишньої вулиці Жданова на
честь свого діда. Тепер вона зветься Братиславською… Та як свідчать
сучасні карти, крихітний провулок, що виходить на перехрестя
Братиславської та Авіаційної все ж таки носить ім'я Семена Фоковича.
Значить, шляхетну топонімічну ініціативу час не всотав, як пісок воду,
адже чиїсь руки потурбувалися про те, щоб ім'я Тютюшкіна з'явилося хай
не на новомиколаївських будинках, так хоча б на карті…
Богдан Стасюк – для журналу «Ланруж»
|
| Категорія: Мої статті | Додав: graf (11.05.2010)
|
| Переглядів: 432
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
 |
Copyright MyCorp © 2024 |
 |
|
|
