Вівторок, 25.07.2017, 17:47
Український Новокозачин
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
Меню сайту
Категорії розділу
Мої статті [1131]
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 180
Статистика
Форма входу
 Каталог статей
Головна » Статті » Мої статті

Його поезію називають Музою з обличчям селянки

Про поета Дмитра Іванова (на знімку) колега по літературному цеху Леонід Талалай сказав, що в його особі "маємо найорганічнішого селянського поета. Такого не було ні в 60-х роках, ні пізніше. І річ не в тому, що Д.Іванов побачив у житті селян щось таке, чого не бачили і про що не написали інші поети, не в тому, що він порушив таку тему, на яку інші не звертали уваги, і навіть не в тому, що трагедію повоєнного села виписано в його баладах, як ні в кого… Адже були прекрасні твори, в яких розроблялася селянська тематика, в Б.Олійника, В. Симоненка, І. Драча і в багатьох інших. Але вважати будь-кого з них поетом села немає підстав. Д.Іванов вирізняється з-поміж названих і неназваних тим, що вони, на відміну від нього, писали про село, вже оглядаючись з міста, збагачені досвідом іншого, ніж у селі, життя. І сприймали сільську дійсність крізь призму набутої світової культури. Скажімо, голова колгоспу у відомій поемі Драча "Ніж у сонці" висловлює не стільки свою гірку правду про село, скільки правду, яку знає і вже її осмислив поет, тоді як у баладах Д.Іванова ця правда ще перебуває в стані живої, проточної і мінливої реальності". Я навів цю розлогу цитату для того, щоб читач зрозумів, якого глибокого і оригінального поета має Україна. Напередодні минулих свят він побував у редакції "Народного слова" і зустрівся з її колективом.
Цьогорічний лауреат Державної премії імені Тараса Шевченка Дмитро Іванов - наш земляк. Народився в селі Тарасівці Новгородківського району, ріс у ньому, навчався у Тарасівській і сусідній Губівській школах. Закінчив Київський державний університет, член Національної спілки письменників України. Автор одинадцяти поетичних книг, останню - "Село в терновому вінку", відзначену премією імені Тараса Шевченка, фактично презентував під час зустрічі. Це, так би мовити, для довідки. А про своє життя і творчий шлях, про радості і печалі поетичної творчості Дмитро Йосипович розповідав яскраво і образно, не без гумору, часом звертаючись до своїх творів, цитуючи їх, а то й зачитуючи повністю. Один із кращих він присвятив Борису Олійнику. І не випадково - Борис Ілліч та Іван Драч стали його "хрещеними батьками" в літературі.
До професійної літератури Іванов ішов довго - через роботу в полі й службу в армії (спеціальний водолазний підрозділ), серйозну травму, отриману під час служби ("Досі щоранку пробігаю по десять кілометрів, щоб рятувати ногу"), через чернігівський приміський радгосп, журналістику (і сьогодні редагує чернігівську молодіжну газету "Гарт"). А поруч була поезія. Його помітили під час одного з Ірпінських семінарів молодих поетів, порадили підготувати збірку віршів. Вона вийшла 1977 року під назвою "Зерно і любов". Дмитро відразу ж послав її матері, і та у листі написала у відповідь: "Синку, спасибі за книжечку. Прочитала. Збрехав небагато". Ця "рецензія", як зізнається поет, була для нього найдорожчою.
Поетична і людська любов Дмитра Іванова - село. Назву своєї книги "Село в терновому вінку" він пояснив так: "У моєму рідному селі Тарасівці, що над Інгулом, на скелястій Лисій горі розкошують зарості терену. Коли їдеш - здалеку видно чорно-сині чагарники. Звісно, у вірші це ще й художній образ. Адже село тримається на людських долях, а вони дуже непрості. Хоч раз у рік, але їду до родичів, друзів, односельців. Дуже багато печалі привожу звідтіля. Я казав і повторюю: вони - справжні герої, в таких жахливих умовах працюють, вирощують хліб і нас усіх годують. Ще намагаються щось робити, сподіваються на добрі переміни, а їх обдурюють. От вам і терновий вінок. У нього вплетена і віра у відродження українських сіл, і молитви всіх розкиданих по хуторах самотніх стареньких з вічними мозолями на руках і в душах". (Інтерв'ю "Урядовому кур'єру").
Розмова в колективі тривала більше години. Наостанку поет подарував народословцям свої книги, котрі взяв із собою. І рушив у рідну Тарасівку…

Броніслав КУМАНСЬКИЙ.
Фото Ігоря ДЕМЧУК

http://www.n-slovo.com.ua/arhiv/13_05_2010_14.html
Категорія: Мої статті | Додав: graf (17.05.2010)
Переглядів: 472 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2017
Пошук
Друзі сайту
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz