Коли на фасаді Кіровоградського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені Марка Кропивницького поруч з меморіальною дошкою, на якій золотими літерами викарбувані імена корифеїв-земляків, що стояли біля колиски першого українського професійного театру, з’явився Паспорт реконструкції, котрий засвідчив урядове рішення: початок аварійно-відновлюваних робіт 10.08.2009, завершення - 31.12.2010 року, чимало хто сприйняв це як радісну звістку: нарешті! Дехто поглядав скептично: мовляв, знаємо з минулих років вартість обіцянок. Але для колективу театру то був сигнал: до відкриття оновленої будівлі треба готувати гідний подарунок. Зупинились на тому, що кращого подарунка, ніж вистава «Наталка Полтавка» за І.Котляревським, не може й бути. Адже у цього твору, як відомо, щаслива доля: вже понад 190 років чарує «Наталка» глядачів щирістю, правдивістю, сонячною пісенністю. Наснажена духом народної мови і народної пісні, п’єса не втрачає і сьогодні молодості та свіжості.
«Наталка Полтавка», як стверджують дослідники, - перша ластівка нашої нової драматургії, перша п’єса з народного життя. З нею Марко Кропивницький зробив рішучий крок до створення національного професійного реалістичного театру. Вже виставу російської трупи Г. Ашкаренка в Кременчуці (грудень 1881 року) глядачі зустріли із захопленням. У ній брали участь М.Кропивницький (Виборний) та М.Садовський (Петро). «Перша вистава, - свідчить Садовський, – і був цілковитий, загальний тріумф. Я вже не кажу про Марка Лукича (Кропивницького. - В.Ш.), якого зустріла публіка бурею оплесків і галасом таким, що весь театр немовби от-от розвалиться, але кожний номер пісні треба було співати по кілька разів. У кінці спектаклю, після танцю Петра й Наталки, вітання перейшли в овацію… Хустки в ложах маяли, гомін стояв невимовний, танець довелось повторювати тричі». Про великий успіх у Кременчуці українських вистав згадував пізніше й сам М.Кропивницький. «Столітня бабуся «Наталка», - підкреслював драматург, - в буденний день зібрала людей повний театр. На дальші українські спектаклі білети розкуповувались нарозхват, театральний під’їзд не фаетонами та колясками завізнявся, а хургонами та возами, в яких наїздили на спектаклі хуторяни-козаки». А 27 жовтня 1882 року, коли М.Кропивницький зібрав талановиту трупу українців з молоді, на сцену Єлисаветградського зимового театру вийшла незрівняна і незабутня Марія Заньковецька.
У першому українському стаціонарному театрі, організованому в 1907 році М.Садовським, «Наталці Полтавці» відводилося чільне місце. Українські міста і села, Петербург і Москва, Мінськ і Варшава, Дон і Кавказ, Ташкент, Самарканд, Ашгабад, Омськ, Тобольськ, Красноярськ, Париж, Пряшево, Болгарія, Чехія, Словаччина - такі широкі меридіани сценічного життя «Наталки Полтавки». Вистави всюди проходили з тріумфом. Чимало шляхів пройшла вона і в роки Великої Вітчизняної війни з фронтовими бригадами.
«Наталка Полтавка» стала прекрасною школою художньої майстерності для багатьох театральних колективів як професійних, так і аматорських. Зокрема, неодноразово привертала увагу режисерів нашого театру. Вже у 1938 році її постановку здійснив М. Громов (художник –О.Сінкевич, диригент – К.Ковальський), у 1947-у - І.Лебедєв (художник –Білецька), у 1968-у - М.Донець (художник – І.Олексієнко, диригент – С.Чумаченко), у 1992 році - В.Дейнекін (художник – В.Іванов). І ось 2010-й. «Наталка Полтавка» знову повертається на сцену корифеїв тепер уже у постановці заслуженого діяча мистецтв України Михайла Ілляшенка.
Нас і досі хвилює життєва драма простої, беззахисної дівчини, якій важко було відстоювати свої почуття у суспільстві, де все вимірювалося грішми. Опоетизувавши світле, чисте почуття Наталки до наймита Петра, автор п’єси показав ті соціальні перешкоди, що заважають одруженню молодих. Так особистий мотив переростає в гострий соціальний конфлікт. П’єса відзначається прекрасною сценічністю. Режисер прискіпливо підійшов до вибору виконавців на ролі, орієнтуючись на талановиту молодь, яка поруч із провідними майстрами сцени має зростати фахово і творчо.
Згідно з наказом до роботи приступили заслужений артист України В.Мороз (Возний), заслужені артисти України Л.Мороз та В.Майстренко (Терпелиха), заслужений артист України М.Ярошенко (Макогоненко), І.Тарнавський (Щипавка), а також майбутня надія театру - О.Бушмакіна, Д.Завгородня (Наталка), О.Ярошенко, О.Малахатько (Петро), В.Тракулець, Є.Скрипник (Микола). Щодня проходять напружені репетиції. Диригент Л. Трофімова разом з концертмейстером Т.Свириденко працюють з оркестром і солістами над музичними номерами. З кожним днем вимальовується наша «Наталка Полтавка» у новому прочитанні, сучасному баченні та інтерпретації режисера-постановника М.Ілляшен-ка. До відпустки вона стане прем’єрною. Та тільки на якій сцені ставитимемо її?..
Щодня іду повз парадний вхід і звертаю увагу на Паспорт реконструкції. Сонце випалює літери, слова, рядки. Але дата відкриття ще майоріє... Та в серце закрадається невідступний сумнів: чи встигнуть? Чи справдиться надія колективу театру та широкого загалу глядачів?