28 червня 1919 року, визначаючи можливих союзників і ворогів, отаман Григор’єв з помічниками Горбенком, Терещенком, Бондарем та начальником штабу Шевченком у штабі біля с. Бережинки під Єлисаветградом підписує листа голові уряду УНР Б.Мартосу до Кам’янця-Подільського. Його текст згодом наведе в автобіографічній книзі в еміграції "Україна в огні й бурі революції” ветеран уряду Мазепа. Невдовзі в місті на Смотричі отримають ще й листа "військово-революційної ради повстанців Григорієва й Махна Херсонщини, Катеринославщини та Таврії” з її програмою "на ґрунті самостійності України, бо фактично за неї боремося”. В описувані часи армія УНР була затиснута російськими радянськими й білими та польськими військами, а Директорія й уряд, влада і партії встигали вести ще й політичні дискусії, з’ясовувати стосунки між собою. Серед українських діячів, які перебували тоді в Кам’янці, Мазепа називає й військового міністра часів Центральної ради Жуковського, уродженця Йосипівки Ульяновського району та свого однопартійця активного соціал-демократа Феденка, випускника Олександрійської гімназії. (Якщо ж брати попередні часи, то в книзі називається й знайомий автору уродженець Єлисаветградського повіту колишній капітан царської армії Гулий-Гуленко, призначений в період антигетьманського повстання командувачем Катеринославського коша.)
27 серпня на зміну попередньому уряду (діяв чотири місяці) приходить новий його склад на чолі з Ісааком Мазепою. Складним випробуванням для української влади став тимчасовий перехід на бік переважаючих сил Денікіна Української галицької армії для боротьби проти Москви. Не допомогли тоді в дискусіях і аргументи, які, зокрема, наводить Мазепа у згаданій книзі: "Денікінова влада закривала українські школи, нищила бібліотеки, масово переслідувала і розстрілювала українських учителів, кооператорів та інших культурних діячів… В одному тільки Єлисаветі на Херсонщині влітку 1919 року денікінці замордували 18 українців, між ними Т. Біланенка – члена Трудового Конгресу і голову єлисаветградського "Союзу споживчих товариств” Гр. Островського – молодого місцевого діяча та інших”.
На початок зими територія влади УНР катастрофічно звузилась. Щоб зберегти залишок регулярної армії від деморалізації, розкладу, розпуску, еміграції чи загибелі, нарада за участі Петлюри, представників уряду та війська підтримала пропозицію Мазепи про перехід на партизанські методи боротьби. Співавтором урядової відозви до населення України став П. Феденко. 6 грудня армія УНР на чолі з призначеним С. Петлюрою командувачем М. Омеляновичем-Павленком (його брат Іван закінчив Єлисаветградське кавалерійське училище) вирушила в зимовий рейд денікінськими, а потім радянськими тилами по Україні. З ними було делеговано сімох політичних референтів, у т. ч. П. Феденка, для роз’яснювальної роботи серед населення та зв’язку з урядом.
Похід йшов вдало. Українське військо визволило Умань, доходили звістки про його дії на Херсонщині, Черкащині, Київщині. Уряд перебрався до Вінниці, де П. Феденко почав редагувати "Народний Голос”. 14 лютого І. Мазепа із захованою печаткою голови Ради міністрів, конспіративними документами виїжджає у напрямку армії Зимового походу. Прибувши з Бершаді до Умані, він дізнався, "що армію треба було шукати десь далеко за Єлисаветом”. Точніших відомостей не було через глибоку конспіративність рейду. 16 квітня з документами місцевого кооперативу голова уряду УНР із супроводжуючим його Онипком нелегально виїжджає на селянському возі, запряженому парою коней до Єлисаветграда, не зустрівши "ні одного подорожнього”, чи то пішого, чи на возі… Мирний обиватель просто боявся попадати поза межі свого села чи містечка”. Причини цього подорожній вбачав у спустошенні Буго-Дніпровського межиріччя "московськими зайдами.., неблагонадійності нової більшовицької влади”, швидкому відступі денікінців, рейдах армії Зимового походу, численних виступах "різних повстанських отаманів”.
Після ночівлі в Хмельовому І. Мазепа прибув до Єлисаветграда, "переповненого більшовицьким військом. Були це все московські регулярні частини, добре вдягнені й озброєні. Весь час з півночі прибували нові військові відділи”. Тут стало відомо, що за Бобринцем з боями на захід пробиваються частини Тютюнника (заступник Омеляновича-Павленка). У "заїжджій хаті” розповідали про суворі перевірки радянською армією всіх подорожніх у бобринецько-вознесенському напрямку. Тож Мазепа вирішив шукати інших шляхів до армії, виїхавши 19 квітня до Умані. У часи перебування Петлюри за кордоном (з початку грудня 1919 року) Ісаак Прохорович був головним державним керівником в Україні і став єдиним головою уряду, який відвідав наше місто в період національно-визвольних змагань. Цікаво, що йому на час поїздки дав свою козацьку шинелю, пробиту в бою за київський арсенал (без поранення) С. Петлюра. Після Умані Мазепі довелося ночувати ще в одному із поселень теперішньої Кіровоградщини – с. Кам’яній Криниці на Ульяновщині. Лише 18 квітня в Ольгополі голова уряду зустрівся з Омеляновичем-Павленком, Тютюнником та іншими керівниками похідної армії, серед яких був Гулий-Гуленко, який тилами Денікіна вирушив ще в листопаді 1919 року, очоливши повстанський рух між Єлисаветградом, Знам’янкою і далі на схід. Зустрівшись із армією Зимового походу наприкінці січня 1920 року в Єлисаветградському повіті, він був призначений командиром Запорозької дивізії.
Зимовий похід (згодом він отримав назву "перший”), виконавши свої військові та політичні функції, завершився у травні. "Ферментом нації” назвав учасник рейду П. Феденко армію, яка сприяла походом кристалізації бажань, віри й надії народу біля ідей самостійної України. Ветерани походу, чиї шляхи пролягли й нашим краєм, служили справі свого народу й за кордоном. Зокрема, 1948 року І. Мазепа сформував і очолив уряд Державного центру УНР, до якого увійшов і П. Феденко. Його склад затвердила сесія Української Національної Ради, де ці два політики представляли соціал-демократів, біля витоків партії яких на Батьківщині стояв В. Винниченко.