Субота, 16.12.2017, 10:19
Український Новокозачин
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
Меню сайту
Категорії розділу
Мої статті [1131]
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 180
Статистика
Форма входу
 Каталог статей
Головна » Статті » Мої статті

Cвітло Андрія Ліпатова

 Звістка про смерть Андрія Ліпатова сколихнула культурну інтелегенцію міста. Кажуть, що художники живуть вічно, і в цьому вислові є глибокий сенс. До категорії твких художників належить і Андрій Ліпатов. Одна з місцевих журналісток на сторінках газети бідкалася, що не встигла познайомитися з Андрієм Ліпатовим. Така вже у насмолодь: трохи зарозуміла, часом дуже віддалена від творчого середовища спрвавжньої богеми. Все приходить з часом. І творчі успіхи, злети,  широка відомість. Я з Андрієм був знайомий десять років, близькими друзями не були, але добрими знайомими- так. При зустрічах говорили про життя та його творчість теж, бо доводилося про це писати.

 Дехто твердить про парадоксальність що,  уродженець російської Коломни, опинившись в Україні, пізнав і полюбив її всім серцем.  А що за дивина для сина військового, яких життя робить «перекотиполем», космополітами та «дітьми світу». У Андрія був великий закладений природою потенціал. Саме українські традиції, без яких картини Ліпатова уявити просто неможливо, зпродукували його творчість та зробили його фантастичні краєвиди й портрети живими, одухотвореними і по-європейському презентабельними, але своєрідним національним лубком.  Немає ніякого  парадоксу в тому, що цей цілком успішна людина, інженер, як і я за фахом, раптом покинув роботу на рідному заводі й подався в художники – не маючи ні відповідної освіти, ні дипломів, а одну лише «іскру Божу» у своєму серці. Такі кроки для творчих обдарувань справа звична, і лише люди «іншого світу» здатні «в захльоб» цьому дивуватися.

«І якби не цей відчайдушний та рішучий крок, світ ніколи б не пізнав геніального майстра, котрий зі скромності відносив себе до «наївних» художників. Цей «наїв» полонив поціновувачів мистецтва не лише в рідному місті й країні, а й за кордоном: персональні виставки в Москві та Кембриджі, перемоги в міжнародних конкурсах у Японії, Франції, Аргентині, Великобританії свідчать про масштаб таланту скромного кіровоградського художника-самоука.» - написала журналістка, що не бачила в очі самого Андрія і за завданням редакції по трапила на його посмертну, нажаль, ювілейну виставку, де отримала прес-реліз для поглиблення знань.
 Це ми, хто знав його, вражені тим, що ця добра, комунікабельнва та безконфліктна людина була дружня і привітна, і навіть вміла об’єднувати абсолютно, здавалося б, несумісних людей навколо місця свого перебування. Стверджують, що незважаючи на явну відкритість, сам впускав у свою душу далеко не всіх бажаючих. Чимало з мало знайомих йому людей розповідають: художник просив перенести зустріч, мотивуючи це тим, що не хоче перебільшувати власну роль у світовому мистецтві… Відкладені побачення так і не відбулися, кажуть,  на жаль. А про що говорити з сторонніми? Серед журналістів, наприклад, багато таких, що ставлять безліч нудних і тупих питань і пишуть все перекрутивши з почутого. Тому така реакція природня, і митець знав хто є хто у місті та його околицях. До того ж такі зустрічі відбирають час та вибивають з ритму творчості, діючи, як серцевий напад.
 І величину таланту, як уже заведено в  Україні, де не завжди визнають  геніїв та пророків, часто усвідомлюють лише після того, як людина піде за обрій. От і Андрій Ліпатов отримав першу персональну виставку, а до того в Кіровограді були лише епізодичні вкраплення в загальні контексти тематичного блиску різних вернисажів, лише в переддень свого 50-річчя, до якого не дожив кількох місяців.

  Вернісаж відкрився в обласному художньому музеї, де представлені твори із зібрання родини художника, Кіровоградського міського художньо-меморіального музею Олександра Осмьоркіна, обласної універсальної бібліотеки імені Чижевського та приватних колекцій Багацького, Сікорського, Любовича, Матівоса та інших.
   В залі зібралися численні друзі, знайомі художника, багатьох із них можна було впізнати й на гротескових  портретах.  Зворушливо виступив художник Андрій Надєждін, котрий справедливо назвав свого тезку унікальним явищем в образотворчому мистецтві України і визнав: Ліпатов наближає нас до Європи, оскільки має (язик не повертається говорити про нього в минулому часі) талант європейського рівня.
   Музикант Юрій Любович зізнався: саме Андрій Ліпатов відкрив для нього старовинний Єлисаветград, малюючи й оспівуючи його старовинні вулички на своїх надзвичайно позитивних картинах, що на жаль , перетворило виступаючого в «агітатора від п’ятої колони», що хоче повернути місту ім’я цариці.. « Тут Остапа і понесло», бо закликав усіх талановитих «єлисаветградців» цінувати один одного за життя й об’єднуватись, поки ще є така можливість. Як тут не згадати завжди актуальний заклик Булата Окуджави: «Давайте говорить друг другу комплименты!»?  Але забули, що вступити в одну і туж річку двічи неможливо, та ще й криваву, як наша історія.
А за вікном за Андрієм сумував травневий дощ, який пустився під час відкриття виставки і здавався ще одним милим жартом Андрія Ліпатова. А сам художник немов би вийшов ненадовго із зали, щоб повернутися знову. Журналіст Юрій Матівос сказав про те, що в залі виставки при виключеному освітленні темно не стане. 

  Існує, однак,  розхожа думка обивателів, мовляв, наївне мистецтво - це щось елементарне, кожен зможе так само намалювати, навіть маленька дитина. Проте це жахлива помилка. Для того, щоб від картини неможливо було відірвати погляд, щоб хотілося знов і знов вдивлятися у впізнанні і незнайомі види старого Елісаветграда, мимоволі посміхатися, дивлячись на колоритну продавщицю пива («Пиво - сила!»), старіючого ловеласа («На тому ж місці, в ту ж годину»), дійсних рибаків, що хваляться своїм уловом в морі гарбузів («Рибалка»), відображених в роботах Андрія Ліпатова, захоплюватися, наскільки впізнанний Юрій Любовіч («Маестро»), потрібно мати дар від Бога. А ще на виставці представлені прекрасні жанрові картини, стильні натюрморти, досить несподівані роботи з серії «Тачки», а також листівки, альбоми, фотографії, буклети. Абсолютно живі сюжети, буйство яскравих, сонячних фарб, життєстверджуюча сила, що буквально б'є ключем, - це свідоцтво справжнього таланту, яким поза сумнівом був Андрій Ліпатов.

 Маса добрих слів прозвучала в адресу Майстра - і головна думка, яка простежувалася у всіх виступаючих, - це жаль про те, що Андрій Ліпатов пішов від нас дуже рано. Що ж, говорять, Бог забирає до себе кращих з кращих. Іандрій був саме таким.

  На виставку Андрія Ліпатова  хочеться приходити знов і знов: повільно переходити від картини до картини, розглядати знайомі-незнайомі обличчя, шукати відповіді на численні запитання й розгадувати ребуси його наївного, але надзвичайно мудрого і доброго мистецтва. Пригадується, як при зустрічах Андрій  в слух роздумував та радився про задумки майбутніх творів, як жив поруч з нами, але одночасно в іншому паралельному світі старого міста, нових героїв своїх творів та випромінював добро.

 Виставка такого масштабу в Кіровограді у Андрія Ліпатова, на жаль перша та посмертна, і це прикро та несправедливо, але «світло його творів» повароване людям залишається з нами. А ще Андрій залишився в календарях, листівках та ілюстраціях книжок присвячених нашому місту.

 Затихло свято відкриття, знову пішов дощ, а його друзі зібравшись разом згадували Андрія і сумували… Дух Андрія витав десь поруч, і не тільки навколо нас, а і навколо його картин, які розійшлися по світах: в Росію, Канаду, Францію, США, Польщу, Словаччину, Німеччину ті інші країни.























Анатолій Авдєєв
Категорія: Мої статті | Додав: graf (15.06.2010)
Переглядів: 253 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2017
Пошук
Друзі сайту
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz