«Кіровоградському театру не допомогли виділені мільйони, його закрили!» - в розпачі написало одне з місцевих видань. Кіровоградський академічний театр імені Марка Кропивницького закрили через аварійний стан будівлі.  Але закрили не сам театр, а його приміщення. «Театрали в розпачі: самі відремонтувати будівлю не взмозі. Те, що зробили за виділені мінкультом гроші – пішло нанівець. Працівники просять державу допомогти врятувати національну культурну спадщину, - повідомляє канал "Кіровоград".» - підхоплюють ЗМІ.
 А далі волання в культурній пустелі підсилюють історичною довідкою:  «Майже сто тридцять років тому тут започаткували перший український стаціонарний театр. Тут же у виставі "Наталка Полтавка” дебютувала Марія Заньковецька. Тепер легендарна сцена в аварійному стані. Актори не грають на ній більше року.»
  Пам'ятку архітектури ремонтують з 2000-го року. Відтоді Міністерство культури щороку давало на ремонт 20 відсотків від необхідного. Й хоча вже витратили 10 мільйонів гривень – ремонтом це назвати не можна, нарікають і артисти й архітектори.  Всього за оцінками спеціалістів ремонт пртребував від 16 до 24 мільйонів. Але ті оцінки зявилися потім. Майже 11 мільйонів терміново уряд  давав минулого року, але з повідомлень ЗМІ ніхто нічого не зрозумів. Чи прийшли гроші, чи їх повернули назад, як «не ті».
  З'ясувалося, як ствержують ЗМІ, будівельники від початку робіт не мали проектно-кошторисної документації! А без неї давати гроші на реконструкцію держава відмовилась… А ще місто повниться чутками, що до ремонту всі попередні роки допускали лише… «свої фірми», які належать не то потрівбним родичам, не то родичам потрібних людей. А якщо без чуток та лірики, то якось чось забули, що в метрах 50 від споруди в землю недбало «захована» річка Мотузянка, яка є притокою Інгулу.
  Будівельники нині доводять: хотіли зберегти будівлю від розвалу. Тому й працювали за методом "затуляння дірок”. А про річку ніхто чомусь не згадував, а вода і греблю рве…
  Тим часом, стрерджує преса, кошторису немає й досі. То, поки в одному місці латають, в іншому – тріщить. Будівельники визнають: до кінця року запланованих робіт не завершать. Дату доведеться переносити роки на два. Театр на простої. Не грають на інших сценах міста, бо не звикли грати по аматорськи. Всі інші сцени міста не мають театральної родзинки: поворотного кругу та оркестрової ями.

 Але все могло бути по іншому. В місті майже двадцять років будувалося для театру корифеїв інше нове приміщення. Добудовувати його «культура» не поспішала, бор мабуть довгобуди комусь вигідні. А потім той довгобуд, що почав хтось і вікна знімати в ньому … продали за копійки іншому власнику. Спротив владі в цьому невдало чинила громадськість, та де там. У нового власника майже два роки все теж стояло і всі волали, що продали не тим і не так, аж раптом все закипіло і менше ніж зарік «театр відчинив двері».  За театр звичайно гіркий жарт, бо в тому приміщенні почав функціонувати супермаркет «Копилка», відділення банків, а потім відкрився кінотеатр «Портал» і навіть невеличкий готель. А от трупа академічного театру корифеїв так і залишилася у «бідних родичах» і на вулиці.

 А тим часом в «культурі» ніхто ні за що не відповів, і дивують суми по 9 мільйонів на рік на садибу якогось «великого українця»  Миколи Раєвського в Розумівці та нестача коштів, на здавалось святе, таеатр корифеїв.

 Про стан ремонту театру громадськість та обласна газета «Народне слово» писала ще торік та раніше, але «мудре керівництво» управління культури «аргументовано спростовувало» критику, а театр, як раніше «сповзав у прірву» захованої в землі  річки Мотузянки. Винних  в тому і досі немає в цьому зовсім, бо всі навколо «хороші», і всі навколо «працюють».

Анатолій Авдєєв