Олександрівський район відіграв свою роль у долі українського козацтва.

Чутянський ліс у 1596 році дав при­тулок козацькому ватажкові Северину Наливайку, який рятувався тут з війсь­ком від польської армії, очолюваної коронним гетьманом Жолкевським [1].

Наприкінці XVI століття  на території району виник ряд козацьких зимівників. "Одні живуть у зимівниках задля своїх коней та іншої худоби, а інші живуть для ри­бальства, полювання і птахо­ловства: багато хто має та­кож пасіки", - знаходимо у С. Мишецького в "Истории о казаках запорожских" [2].

У відомого українського історика Д. І. Яворницького є цікава праця - "Вольности запорожских казаков", видана в 1890 році у Петербурзі. Дмитро Іванович вважав, що знамениті Чорний і Чутянський ліси були предметом суперечки між гетьманськими і запорізькими козаками. "За твердженням запорізь­ких старожилів попа Максима Колинбороцького та Олексія Вербицького, ...раніше запо­різьке військо володіло Чор­ним лісом чи ні, про те не знають, а була в минулі роки в кошового отамана Сірка в цьому лісі пасіка, тому назад років близько 80-ти"; тут же був і ліс Круглик", - писав Д. І. Яворницький [3].

І ще одна цитата: "...В іс­торії запорізьких козаків Чо­рний і Чута ліс відігравав ва­жливу роль, що в ньому часто ховались запорожці від пере­слідування татар, турок і по­ляків..." [4].

Історик Іван Крип'якевич, особливо наголошує на тому, що "Хмельницький став керівником визвольної війни завдяки тому, що здобув довір'я мас. Він і жив серед козацтва, розумів його прагнення й інтереси. Народні маси зустріли Хмельницького з цілковитим довір'ям, розуміючи, що він є справжнім захисником їх інтересів" [5].

 Маємо усі підстави вважати, що цій характеристиці гетьмана могли прислужитися і наші давні земляки-предки мешканців Олександрівського району.  

 В середині ХУІІ століття верхів'я Тясмину, Інгулу та Інгульця опинились у володіннях гетьмана Богдана Хмельницького. Польський король Ян-Казимир 1649 року подарував гетьману "местечка или городки: Медведовку, Жаботин, с слободкою Каменкою и с лесами Бовтышом й Нерубаем, замеряя по Чорной Ташлык"[6].

Право на володіння цими землями 1654 року підтвердив своєю грамотою російський царь Олексій Михайлович, повелівши "маетностями своими Медведовкою и Борками и Каменкою, со всеми к ним принадлежностями, владеть во всем, по прежним королевс-ким привилиям и по сей нашей государской жаловальной грамоте"[7].

І. П. Крип'якевич вважав, що Богдан Хмельницький ''збільшив свої землі, займаючи великі простори "пустинь" у верхів'ях Тясмину, Інгулу та Інгульця, заснував нові села Кам'янку й Бірки і приєднав до своїх володінь»[8].

Що ж являли собою Бірки в ті часи? 

І. Фундуклій (1848 р.) наводить переказ, що Бірки колись були містом, з якого виходило 4 тисячі козаків.[9].

Звідкіля з'явився у народі цей переказ? Очевидно, пов'язаний  він з перебуванням у Бірках (Борках) гетьмана Богдана Хмельни­цького в 1652-1653 роках.                                     

Назва Борки, Борок досить часто зустрічається в документах тих часів. Адже в Бірках Б.Хмельницький веде активну військову і політичну діяльність. Він зустрічається з послами Польщі, Росії, Османської імперії, Кримського ханства, пише листи польському королю Яну-Казиміру та іншим польським високопоставленим діячам.

"...Уже царь турецкий прислал к нам в обоз в Борки свого посланца, приглашая в подданство себе, но я ему отказал, надеясь на государеву милость..." - писав Б.Хмельницький 1653 року у листі до царя Олексія Михайловича [10].

Про Бірки згадують у своїх листах посланці путивльського воєводи князя Хілкова, гонець московського посольства Яцина та інші.

Під Бірками Б. Хмельницький збирав військо для війни з Польщею. Про це свідчать у своїх листах російські посли І. Фомін, Р. Стрешнєв, М. Бредихін.

І. Фомін повідомляв до Москви: "Все козаки войску с миргородским полковником с Григорьем Сохновичем... пошли они на в сход к гетьману Богдану Хмелницкому к городу Боркам". Далі він пише, що до Бірок пішла й частина війська кримських татар - союзників гетьмана [11].

Путивльський гінець московського посольства Яцица доповідав цареві: "Був я в козацькій обозі з Борках на ріці Тясмині, від Чигирина 30 верств, але в обозі Б. Хмельницького не застав...  А в Борках у гетьманском обозі козаків тисяч з десять..." [12].

Р. Стрешнєв та М. Бредихін інформували: "...Гетман стоял с войском во обозе под Борком, а ис-под  Борка пошол в Волоскую землю к городу Сачаве /нині румунське місто Сучава. Авт.) для поможенья сину своєму Тимофею.

...А как де гетман стоял под Борком, и он, гетман,  ис-под Борка приезжал в Чигирин навещать Ивана Выговского, потому что он, Иван, в то время лежал болен.  А как де Иван встал, и он де поехал ис Чигирина к гетману в войско" [13].

Жовнинський козак Лесько, який був з Б. Хмельницьким, як геть­ман стояв у Бірках, і звідти разом з військом у вересні 1653 року пішов до Волоської землі, оповідав: "Була з ним (Богданом Хмельницьким. Авт.)  орда, а самого хана немає, тільки  салтан-царевич. Приходили до гетьмана полковники і говорили: не годиться нам чужу землю обороняти, а свою без охорони кидати. А гетьман вийняв шаблю та й порубав черкаського полковника Єська в ліву руку. Бо у гетьмана під ту пору було підпито. А потім прийшов він до козаків, поклонився в землю тричі, велів їм дати бочку меду, і говорив: "Дітки мої, напийтеся, а мене не кидайте!". А козаки йому сказали: "Пане гетьмане, в тім воля твоя, а ми всі з тобою готові" [14].

Помчав з Бірок Б. Хмельницький виручати сина. Але пізно було. Загинув Тиміш, не діждавшись батька.

Бірки згадуються навіть у рішенні Земського собору (1653 р.), де прийнято гетьмана Б. Хмельницького і все військо запорізьке з містами і землями в підданство царя Олексія Михайловича [15]. 

            Дослідження,   розпочаті у 80-х роках ХХ століття, дозволили знайти матеріальне підтвердження існування у Бірках козацького поселення часів Богдана Хмельницького. Перші дослідження здійснені олександрівським вчителем-краєзнавцем І. Д. Петренком. Висновки краєзнавця про приналежність до козацької доби уламків пічних кахлів, люльок, ядер гармат, знайдених у Бірках,  підтвердив доктор історичних наук Д. Я. Телєгін, який обстежив знахідки [16]. 

Подальші дослідження поселення проводились працівниками Олександрівського районного краєзнавчого музею, зокрема В. В. Білошапкою, та старшим викладачем Південного федерального університету (Ростов-на-Дону, Російська Федерація) В. Г. Кірманом. Вони дали змогу орієнтовно визначити територію розташування поселення козацької доби часів гетьмана Богдана Хмельницького [17].

            Останні дослідження на території  поселення козацької доби  проведені у жовтні 2003 року. Викликані вони були  земляними  роботами, пов'язаними з газифікацією села, що дало змогу Василю Білошапці, а також краєзнавцю Івану Петренку,  обстежити ці місця.

На глибині 40-45 сантиметрів виявлено культурний шар. Він знаходиться під шаром супіщаного ґрунту та піску. У культурному шарі знайдено уламки кераміки (горщиків, глечиків, тарілок), гутного скла, пічні кахлі середини - другої половини ХУІІ століття. Вони трапляються, зокрема, у "господарських ямах”  поруч з кістками тварин, деревним вугіллям. Знайдено також маленьке ядро до гармати, діаметром 3,5 сантиметра [18].  

Серед нововиявлених фрагментів пічних кахлів є кахлі, аналогічні тим, що знайдені у селі Суботові Чигиринського району Черкаської області Віктором Гуглею [19].  Це кахлі з геометричним орнаментом, що їх В. Гугля називає "килим” та "пролісок”.

Основну частину культурного шару складає попіл. Його товщина становить від 0,2 – 0,3 до 1,5 метра. На місцях, де знаходились будівлі, шар попелу потужніший. Уламки посуду, скла і кахлів теж обгорілі. У місцях, де знаходились споруди, трапляються трухляві рештки деревини [20].  

Досліджувана вулиця козацького поселення розташовувалось  ланцюгом на відстані до 50 метрів від річки Бовтиша.

Обстеження прилеглої території, зокрема окремі знахідки уламків кераміки на великій території,  дає підстави стверджувати, що поселення козацьких часів займало чималу площу і розміщувалось на півострові, створеному річкою Тясмином та її притоками Бовтишем  і  Сухим Тясмином. Важко встановити площу точно, бо територія колишнього козацького поселення вкрита піском. На значній частині території  росте сосновий ліс.  Нинішній півострів кілька століть тому міг бути островом: природним чи рукотворним.

Розташування поселення саме в цьому місці вбачається досить зручним для оборони і утримання численного війська. Про те, що військо там дійсно перебувало, свідчать не тільки згадувані численні письмові документи часів Богдана Хмельницького, а й зроблені у 1980 – 1990- х роках знахідки наконечників списів ХУІІ століття, численних ядер до гармат, замка кременевої рушниці.

У поселенні було розвинене скотарство. У "господарських ямах”, про які згадувалось вище,  знайдені кістки великої рогатої худоби, свиней. Навколишні річки давали змогу добувати рибу, а сосновий ліс – дичину.

Мало поселення й свою церкву. Відомості про побудову  християнського храму у часи середньовіччя містяться у праці Леонтія Похилевича (1864 рік). Називаючи дату побудови церкви (1858 рік), він пише, що до 1858 року церква знаходилась на майдані, вкритому сипучим піском і через це перенесена на інше місце. Про церкву-попередницю, як зазначає Л. Похилевич, відомо, що вона побудована на місці попередньої у 1737 році на місці ще давнішої, бо колись у місцевому приході був священиком Антоній  Саперович, рукоположений у Молдові [21]. Хто міг привезти того священика з Молдови? Звісно, Богдан Хмельницький або його син Юрій.  Останнього  у 1670-х роках турки називали "князь Молдавії і гетьман війська Запорозького” [22].

            Варто зазначити, що у сучасній Свято-Миколаївській церкві села Бірок, розташованій в межах поселення козацької доби, збережені елементи класицизму та пізнього бароко. Цікаво, що архітектура Свято-Миколаївської церкви у Бірках та Михайлівської церкви у Суботові Чигиринського району Черкаської області (не збереглась), дуже подібна Відрізняється лише геометрична форма дзвіниці та елементи верхньої частини купола. Та дивного у тому нічого немає: Бірківська церква кілька разів перебудовувалась, частина її дерев’яних конструкцій замінювалась. Факт подібності церков у Суботові і Бірках потребує подальших досліджень, зокрема про те, чи не за  проектом Михайлівської церкви будувався Свято-Миколаївський храм? Якщо так, то чи не Богдан Хмельницький  до цього приклав руку?

Не так давно у Бірках на місці козацького поселення зроблено знахідку розп'яття. У скульптури, виготовленої із спеціального сплаву, відірвані руки і ноги, бо кріпилась вона на металевому хресті. На речі збереглись фрагменти позолоти [23]. Це говорить, що розп'яття належало заможним людям і було завезене, ймовірно, з Польщі.

На жаль, козацьке поселення спіткала трагедія. Вогонь знищив будівлі та людей. Під час досліджень у жовтні 2003 року неподалік від вулиці на тій же глибині у шарі піску було знайдено людський кістяк. Ймовірно, людина загинула під час пожежі і пізніше її останки  занесло піском. Можливо, трагедія сталась під час набігу татар або під час Чигиринських походів 1677 – 1678 років.

Цікаво, що частина козацького поселення, що досліджувалась у жовтні 2003 року, розташована на кутку під назвою Згарище. У Бірках й досі побутує прізвище Згарські. Отже, народна пам'ять багато віків зберігала відголоси трагедії, що трапилась у другій половині ХУІІ століття.