|
|
 |
Каталог статей |
 |
Пархоменка вбив не Махно. З документального джерела
Приблизно рік тому я випадково дізнався, що у США, у Філадельфії, в 1973
році було видано українською мовою книжку Михайла Дорошенка
«Холодноярськими стежками» — про події, що відбувалися в період
Визвольної війни 1918—1923 років переважко в північно–східній частині
теперішньої Кіровоградщини та південно–східній частині Черкащини, а
також в інших частинах переважно цих областей. Коли мені вдалося
отримати ксерокопію цієї книжки, то я ще виявив, що автор книжки — мій
земляк. Він народився в 1899 році й мешкав у селі Цибулево Знам’янського
району Кіровоградської області, яке було колись козацьким зимником і
поруч із ним був розташований оборонний курінь «Дорошенківський». Я
мешкав зі своїми батьками також у цьому селі. Сам Михайло Дорошенко в
згаданій Визвольній війні був підхорунжим Чорноліського полку.
Лише
тепер, на 73–му році життя, я дізнався, який спротив упродовж чотирьох
років чинили мої односельці червоним і білим імперським окупантам. Автор
книжки стверджує, що він має поіменний список (46 осіб) мешканців села
Цибулево, що загинули в ті часи за волю України. А ще частина
односельців була репресована більшовиками.
А що було в сусідньому
селі Княже? Червоне військо, яке зазнало в селі Цибулево нищівної
поразки, після додаткового підкріплення напало на село Княже. Як пише
Дорошенко у своїй книзі, «...піхота та кіннота під грім гармат,
швидкострільного рушничного вогню швидко оволоділа селом. ...При цій
жорстокій розправі було 122 вбитими, переважно підлітків–хлопців та
жінок». Згодом більшовики перейменували Княже на Красносілля, але багато
людей розуміли, що така назва відповідає не більшовицькій символіці, а
річкам пролитої крові мешканців села.
...Із книжки я дізнався, що
особливою відвагою й організаційним талантом відзначався отаман Кібець,
загін якого в різні часи налічував 300 осіб і брав участь у багатьох
військових операціях. Зокрема, коли військо отамана Чорноліського полку
Пилипа Хмари, у складі якого був і загін Кібця, від Бобринської (нині м.
Сміла) просувалося на Захід, щоб вийти до кордону з Польщею й
встановити перерваний зв’язок зі штабом УНР, дозорці полку Хмари
повідомили, що назустріч їхньому війську просувається якийсь загін
червоних. Отаман Хмара наказав Кібцю взяти підрозділ вершників і
влаштувати біля дороги засідку. Коли будьонівська колона (близько
двадцяти підвод і майже 50 кіннотників, які її супроводжували)
порівнялася із засідкою, загін Кібця відкрив вогонь. Після бою
залишилася валка з одинадцяти підвод, було вбито й поранено
червоноармійців та коней. На одній із підвод колони їхав Пархоменко,
якого й убили під час перестрілки, а його осідланий кінь залишився
стояти прив’язаним до воза...
На будьонівських возах у різних
скринях була їхня армійська скарбниця, яку й супроводжував сам
Пархоменко. У них виявилося чимало пакунків із новими радянськими
грішми, царські паперові гроші та до тисячі царських золотих монет, а
також різні ювелірні вироби — сережки, перстні з коштовними камінцями,
хрестики, ланцюжки, золоті годинники та ін. Чимало було й текстильного
краму та шкіри. В інших скринях було безліч різних воєнних документів:
списки, телеграми, накази дивізії та комісаріату тощо. Зокрема, в
планшеті Пархоменка був наказ Троцького. «На тім наказі, — цитую М.
Дорошенка, — резолюція Будьоного: «Помкомдиву, тов. Пархоменко, для
исполнения». І сам текст: «...на пространстве от Каменец–Подольска до
Балты и ниже по рекам: Днестр, Збруч и Буг, а также в населенных
местностях занятся очисткой от белогвардейских и национальных
петлюровских банд».
Накази Троцького суворо виконували — червоні
окупанти кинулися нищити українське відродження жахливим терором. Цією
каїновою роботою насамперед керував Пархоменко, винищуючи та грабуючи
українську національно свідому людність.
На жаль, у тому бою
загинув і отаман Кібець. Його відспівали в церкві та урочисто поховали
на церковному цвинтарі біля церкви в м. Надлак. Під прізвиськом Кібець
приховувався також мій земляк, виходець із села Цибулево Микола
Бондаренко, 1896 р. н., його дружину та півторарічного сина замучили на
допиті червоні карателі ще до його загибелі. З його онучкою Катериною
Бондаренко я навчався в одному класі в Цибулівській середній школі. На
жаль, 15 років тому вона померла...
Володимир БІЛОУС,
кандидат
технічних наук
http://starogit.do.am/publ/1-1-0-607
|
| Категорія: Мої статті | Додав: graf (22.07.2010)
|
| Переглядів: 372
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
 |
Copyright MyCorp © 2024 |
 |
|
|
