Вівторок, 25.07.2017, 17:46
Український Новокозачин
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
Меню сайту
Категорії розділу
Мої статті [1131]
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 180
Статистика
Форма входу
 Каталог статей
Головна » Статті » Мої статті

БУЛЬВАР НЕ ТОГО ОСМАНА

Рідне місто треба любити. Цю аксіому ще ніхто не скасовував і навряд чи коли-небудь скасує. Але ця любов не повинна зашкалювати і плодити у нашій власній уяві несусвітні нісенітниці, які статечно пропонує інформаційний простір початку ХХІ ст. Одній із таких небилиць ми і хотіли би присвятити вашу увагу сьогодні.


Для початку про сам бульвар. Османський бульвар був закладений у 1849 р., якщо вірити «Історичному нарису» Олександра Пашутіна: «Інший сад, так званий Османський бульвар, на [правому] березі р. Інгулу з одного боку і Великою Пермською вулицею з іншого, був розбитий […] під час перебування м. Єлизаветграда у військовому відомстві. Був розбитий за наказом графа Остен-Сакена [начальника військових поселень Новоросійського краю, першого Почесного громадянина нашого міста – Б. С.] і називався за прізвищем полковника Османа, що його закладав, а також порядкував ним.» У роки становлення інфраструктури Єлизаветграда Османський бульвар перетворився на перше справжнє місце для літніх гулянь міської публіки. Тут побудували дерев’яну ротонду для танців, завели «розкішні [термін Пашутіна – Б. С.]» клумби.


Доля бульвару була хоч і сумна, але, як показала історія, типовою для зелених насаджень міста. На початку 60-их рр. ХІХ ст. його безжально вирубали, намагаючись убезпечитися від потужних повеней. (Кажуть, дерева заважали вільному скресанню криги напровесні.) І бульвар поступово перетворився на… вигідний купецькому лобі базар. Ще пізніше частину екс-бульвару віддали під забудову трамвайному депо та електростанції. Цікаво, що, коментуючи останнє, той самий Пашутін писав: «[будівництво] безперечно, надасть пристойного вигляду цій місцині.» Нині, як відомо, територію Османського бульвару посідає сякий-такий скверик у дворі спортшколи, запілля факультету фізвиху педагогічного університету і нещодавно облагороджений пам’ятник воїнам-інтернаціоналістам – південна вершина моторошного трикутника, утворюваного траурними скульптурами «афганців», жалóбної чорнобильської берегині і недоладною бетонною стелою-ерзацем, що за минулої влади мала перетворитися на монумент пам’яті жертв Голодомору.


А що ж обіцяна побрехенька? Так от, деякі місцеві краєзнавчі джерела стверджують, що тим самим «полковником Османом» був ніхто інший як майбутній головний архітектор Парижа Жорж-Ежен Осман (1809 – 1891), із чиїм іменем пов’язуються грандіозне перепланування і забудова Парижа у 1852 – 1870 рр. Звичайно, думка про те, що якийсь із невеличких закутків рідного міста створений руками одного з провідних містобудівників Західної Європи ХІХ ст., не може не гріти душу. Але подивімося правді в очі: Барон Осман (до речі, правильніше все ж таки цього ельзасця було б назвати Гаусманном, а то з цією «османщиною» спливають зайві турецькі асоціації) ніколи не був у Єлизаветграді, та й у Росії взагалі! І в рік, коли у нас був закладений бульвар НЕ ЙОГО ІМЕНІ, Жоржа-Ежена саме призначили префектом (по-нашому, головою держадміністрації) департаменту Вар на південному сході Франції. За кілька років він розпочне модернізацію середньовічного за своїм духом міста, яка перетворить Париж на одну з найкрасивіших столиць світу.


Ким був наш «полковник Осман», історія впевнено відповісти не може. Нам пощастило знайти тільки одну людину зі схожим іменем: майор Отто Карлович Осман, нагороджений Орденом святого Георгія IV класу за вислугу років у 1842 р. – якраз за сім літ до створення нашого бульвару. Більше відомостей про нього – як казав Райкін-старший – йок! Звідки ж наші краєзнавці назбирали інформацію про буремну пробурбонську революційного молодість єлизаветградського Османа, про його втечу і службу у генерала-полтавчанина Івана Паскевича, про участь в Угорській кампанії 1848 – 1849 рр. (чи до бульварів могло тоді бути Осману?) та подальше повернення до Франції – понад усяке розуміння. (Див., наприклад, статтю «Єлисаветградський бульвар, заснований мером Парижа».) Принаймні, авторові цих рядків просто по-людськи цікаво було би дізнатися про походження таких відомостей


Богдан Стасюк Але, як правовірний кіровоградець, можу вас запевнити – відсутність колишнього містобудівника Парижа у лавах екс-єлизаветградців ніяк не впливає на мою любов до рідного Надінгулля. Адже, погодьтеся, дуже легко любити Лондон, Токіо, Ріо-де-Жанейро чи Осло. Набагато складніше це робити по відношенню до Алчевська, Жмеринки, Ізмаїла чи сердешного Бобруйська. І від нас із вами залежить, чи потрібно буде переконувати наступне покоління, що рідне місто варте любові до себе і тих крихт істини, які роблять його самим собою!


Богдан Стасюк, ведучий рубрики «Архіваріус» у журналі «Ланруж»



Категорія: Мої статті | Додав: graf (24.07.2010)
Переглядів: 205 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2017
Пошук
Друзі сайту
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz