Понеділок, 20.11.2017, 00:14
Український Новокозачин
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
Меню сайту
Категорії розділу
Мої статті [1131]
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 180
Статистика
Форма входу
 Каталог статей
Головна » Статті » Мої статті

РЕПОРТАЖ ІЗ ЗОЛОТОЇ ОРДИ

На Кіровоградщині у самому розпалі сезон археологічнх розкопок. Група журналістів на чолі із завідувачкою відділу охорони культурної спадщини Кіровоградської облдержадміністрації Надією Лісняк завітали на розкопки, що їх провадить експедиція викладачів і студентів Кіровоградського педагогічного університету ім. В. Винниченка у селі Торговиця Новоархангельського району.

 Спеціалісти поспішають використати кожну хвилину довгого літнього дня, але несподіваним ворогом стала спека: працювати після опівдня, коли в затінку за 35°С, практично неможливо. Тож робота починається рівно о 6-й ранку і триває до 11–12 дня. Важка й виснажлива, але така бажана: поруч із практикантами-першокурсниками, для яких вона обов’язкова, є добровольці зі старших, які тут не вперше. Для керівника одного з розкопів Михайла Сичова – це вже дев’ятий сезон. Вперше до Торговиці він приїхав ще студентом, а нині  аспірант Інституту археології НАН України, як і його колега Тетяна Позивай. Проте, про все по порядку.



На початку 1997 року, до 635-річчя знаменитої битви на Синій Воді, де литовський князь Ольгерд наголову розбив трьох ханів з їхнім татаро-монгольським військом, тодішній декан історичного факультету Анатолій Брайченко запалився ідеєю знайти поле битви. Зібравши свідчення місцевих мешканців, наудачу запустили декілька шурфів, і одразу зрозуміли, що, як кажуть археологи, «сіли на культурний шар». Результати приголомшили: на глибині від трьох метрів лежить місто періоду Золотої Орди, що датується приблизно початком–серединою 14 століття! Спочатку розкопали могильник, і думали, що це – поле битви. І лише, коли стали траплятися жіночі й дитячі скелети, стало ясно, що це – цивільний цвинтар. Могильник знаходиться на краю поселення, на крутому схилі, що зовсім нетипово. Сьогодні його межі окреслюються площею у 2300м², віднайдено понад 450 поховань, з яких приблизно 30% – дитячі (припускають, що дитяча смертність на той час сягала 50%). За результатами експертизи останків, проведеної в Інституті археології, їхня основа – слов’янська, проте наявні також монголоїдні, іранські та болгарські «домішки».

Тут варто зробити певний історичний екскурс: як відомо, формування українського етносу науковці відносять до кінця 16 століття (найранніші артифакти цього періоду розкопали під Чигирином). Розквіт Київської Русі припадає на 11 століття. Що ж було між цими двома датами – суцільна біла пляма. І тут – така удача! Отже, відтоді пошукові роботи провадяться кожного літа. Розкопано територію, що «географічно» охоплює майже 10 гектарів. Водночас встановлено, що межі середньовічного міста були втричі більшими, і охоплювали ледве не половину нинішньої території села, що сягає сотні гектарів. Розкопано східні печі-тандири, водогін, ремісничі майстерні, плити зі східним вирізьбленим орнаментом, лазню…Сподіваються знайти ще монетний двір.

Як розповіла нам керівник експедиції, проректор з науково-педагогічної роботи Ірина Козир, на думку деяких науковців, місто це називалося «Ябу» (намісник): воно знаходилося на кордоні з Руссю, й було засноване для контролю й збору данини від руських міст-васалів Орди. Вона, як відомо, від 1241 року прокотилася землями русичів і сягнула Чехії, підкоривши все на своєму шляху. Проте на мапі Меркатора (16 ст.), причому, такою самою крапкою, як і Київ, зазначено місто «Синя Вода» (за назвою річки Синюха, що й сьогодні робить тут петлю, на диво вигідну для заснування давнього міста, ще й з боків територія перерізана глибочезними ярами). Місцеві науковці, природно, підтримують останню версію: це місто Синя Вода, а сама битва відбулася південніше, на рівній території. На її користь свідчать знайдені срібні дирхеми й мідні пули доби ханів Узбека й Джанібека, датовані найпізніше 1360-ми роками; шар пожежі; погріб, де знайдено господарський реманент: плуг, кайло, лопату, мотигу, тощо. Реманент, ніби, захований далеким утікачем «до кращих часів».



У нинішньому сезоні експедиція розділилася на дві групи: розкопки могильника (відкрито дві площадки розміром приблизно 4х9х3 м) та вздовж зовнішньої стіни лазні. Знаряддя праці – лопата (з нею починають роботу), ніж, пензлик (це вже – під час роботи безпосередньо з останками). Перелопачуються тонни ґрунту. Кожне поховання ретельно фотографується, описується, заноситься на карту-схему, згодом – останки запаковуються й відсилаються до Києва. Одне з таких нам показали. Ймовірно, це була жінка (про що свідчила позеленіла мідна сережка у вусі). Зростом приблизно 150 см. Бувальці розповідають, що траплялися велетні й до 2-х метрів заввишки, проте в середньому зріст тодішніх мешканців становив 150см. Після цього розкоп засипається.

На розкопі східної лазні-хімаму (з підігрівом знизу) найцікавіше, здається, було в минулому році: 3 ряди глиняних труб між цегляною кладкою і штукатуркою, по яких подавалося тепле повітря, ємності без дна для ароматичних трав, нижнє приміщення-гіпокауст для гарячого повітря, що поступало від печі спеціальними каналами…Розкоп накрили целофаном і засипали, як той давній селянин, «до кращих часів»: раптом, колись з’являться кошти. Щоб експонувати цю пам’ятку для туристів. А втім, у багато разів більші кошти потрібно вкласти для створення інфраструктури. Але починати треба з доріг, щоб у прибулих не відривалася голова й не відбивалися тельбухи, а ще раніше – зі знищення жахливих стихійних смітників. Доки ж ми будемо вилизувати все у себе під носом, і безсоромно влаштовувати звалище трохи навіддалині? Втім, це питання риторичне, і аж ніяк не стосується без перебільшення героїчної праці юних археологів. За цей сезон знайдено 35 поховань. Розкопано більше 16 метрів стіни лазні (свого часу вона просто впала). Розсортовано знайдену цеглу.

Унікальність розкопок у Торговиці не викликає сумнівів. Подібні ординські міста знайдено лише на території Молдови та на Лівобережній Україні в районі Запоріжжя. Проте наше торговицьке – більше за розмірами. На думку вчених  – саме тут відправна точка нашого Європейського вибору, що відбувся після Синьоводської перемоги – у складі князівства Литовського. За 18 років до хрестоматійної Куликовської битви (до речі, сильно міфологізованої на догоду імперській політиці сусідів великоросів. Чи не судилося йому припинитись через 650 років?

 

Ірина Сікорська,

кандидат мистецтвознавства

Кіровоград-Київ

 

Спеціально для журнала "Сурма"

http://www.surma.moy.su/publ/1-1-0-389
Категорія: Мої статті | Додав: graf (26.07.2010)
Переглядів: 218 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2017
Пошук
Друзі сайту
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz