У видавництві „Точка” нещодавно вийшла книга відомого харківського журналіста Василя Медвідя „Велич і неслава” про степових лицарів України. Описуючи їх подвиги, автор не оминає також відповідей на складні питання про причини наших поразок і негідні вчинки та серйозні помилки декотрих вождів. Книга складена з есеїв, які розкривають малодосліджені сторінки українського народу. Автор відкидає ідеологічну заангажованість часів радянщини, підходить до оцінки фактів минувшини з позицій захисту українських інтересів, вводить в обіг багато нових матеріалів. Розрахована на тих, хто хоче більше знати про героїчне минуле України, її захисників.

Дуже люблять в Україні та й у всьому світі пісню «Їхав козак за Дунай». Вона написана скоріше за все близько трьох століть тому на слова харківського козака Семена Климовського. Її мелодія привернула увагу самого Бетховена! Я був кілька десятиріч тому в Київській філармонії на гала-концерті, присвяченому 200-річчю від дня народження цього композитора-генія. Коли оголосили про виконання пісні "Їхав козак…” у бетховенській обробці, зал вибухнув аплодисментами.

А ще Семен Климовський написав і осмілився передати жорстокому російському правителю Петру І віршовані трактати, у яких висловив критичне ставлення до несправедливої влади. Там є такі слова: "Цар без правди мертвий”.

Нижче -- оповідь про автора нестаріючого пісенного "хіта”, історичну атмосферу, в якій скоріше за все жив і творив Климовський, та численні загадковості, пов'язані з його іменем.

Переді мною твір російського князя О.О. Шаховського "Козакъ-стихотворецъ”, анекдотическая опера-водевиль въ одном действии”. Видано цей опус у 1817 році Петербурзьким імператорським театром. Серед дійових осіб -- козак Климовський і його кохана Маруся. Про книгу цю побіжно згадав у своїй публікації мій знайомий київський письменник Володимир Капустін, який досліджує з'яви українських пісень. Сподіваючись дізнатися про нашого земляка детальніше, я після багатьох клопотів дістав раритетне видання початку ХІХ століття.

Що ж це за особистість -- козак Семен? Як йому вдалося три віки тому в умовах, як раніше прийнято було вважати, суцільної неписьменності створити таку довершену річ? Он серед нас десятки тисяч випускників філологічних факультетів, чимало літераторів, композиторів. І що? Пісні, слова і мелодії яких беруть за душу, з'являються вряди-годи. У романі польського письменника Єжи Ставинського "Час пік” самовпевнений персонаж висловився в такому дусі: „Навіть свиня, риючись рилом у ручному друкарському шрифті, може випадково скласти сонет Шекспіра”. Та все ж для того, аби з’явилася пісня не на сезон, а на віки, потрібен особливий талант...

Отож з нетерпінням приступаю до читання твору Шаховського. Події в ньому розгортаються так. Дівчина Маруся, йдучи вулицями рідного села, співає пісню "Їхав козак за Дунай”. Після цього вона сповіщає, що текст її створив для неї "любий Климовський”. Аж тут з'являється поранений у битві під Полтавою 1709 року не названий на прізвище князь, капітан російської гвардії з денщиком Дьоміним. Вони розпитують дівчину, чому вона невесела. Маруся відповідає, що сумує за коханим. У свою чергу дівчина цікавиться, чи не чули вони в поході про козака Климовського. Князь пояснює, що знає Семена не особисто, а завдяки його прекрасним пісням, котрі лунали й у російській армії. Далі уривок в оригіналу:

Маруся:

-- (Печально) И я не буду за нымъ!

Деминъ:

-- Да какой чортъ мешает тебъ за него идти?

Маруся:

-- Якій чортъ? Прудіусъ, що живе там в гарном доми. Винъ богатъ и мене любитъ: матуся моя вдова и бидна; Климовській уихав на войну, и хошь повк (полк) наш распустыли, а винъ все не вернулся: ужъ съ пивгода нитъ о нем слуха. Прудіусъ хоче помогать моей матуси, и я изъ любви к ней почти согласилась за него идти.

Аж ось повертається з походу козак Семен. "Конкуренти” довго з'ясовують стосунки поміж собою. При цьому багатій та його підручний повітовий писар Грицько вдаються до підступних дій. Вони підсовують Климовському в папери з його віршами гроші, не виплачені козакам. Семену важко дається виправдання, що він не казнокрад. Та, врешті, капітан царської армії та його денщик карають зло. Козакові ж відкриваються всі шляхи для поєднання долі з його коханою.

Отже, крізь увесь сюжет твору проходить ідея про благородну місію представників пануючої нації, названої пізніше старшим братом. О. О. Шаховський вважає нормальним те, що російському капітану та його денщику вправі вирішувати, за кого українській дівчині слід виходити заміж. До речі, такий підхід спостерігається і в низці інших художніх творів часів царату і радянщини. Літератори багатонаціональної імперії нерідко виводили образи то москаля-чарівника, то більшовицького комісара, то двадцятип'ятитисячника з числа росіян, які "по ходу п'єси” вчать "братів менших» уму-розуму. А от у Котляревського навпаки: самі українці розібралися (і по справедливості) щодо того, за кого виходити заміж Наталці Полтавці.

Українські письменники першої чверті ХІХ століття в основному негативно оцінили оперу-водевіль О. О. Шаховського. Петро Гулак-Артемовський зазначав, що в цьому творі поверхово і фальшиво зображуються життя і побут українського села, а дійові особи розмовляють каліченою, штучною мовою. Іван Котляревський осудив Шаховського за те, що той узявся по-нашому і про нас писати, зроду не бачивши краю, не знаючи звичаїв і повір'їв наших. Справді, українці в "Козаке-стихотворце” розмовляють, як Вєрка Сердючка. Вище наведено "перли” мовної змішанки, які видає в п'єсі Маруся. Але ж такий покруч і в фразах Климовського, який за всіма ознаками значно грамотнішій за кохану: "Спрошай у старшого, отставал ли я от других”; "Ну то же вдарьте по руках да ходите на мою пирушку”.

Як це не схоже на мову і стиль найбільш відомого твору харківського козака Семена! Вона чиста, прозора, доладна, задушевна! Вчитаймося в народний варіант пісні "Їхав козак за Дунай” (збірка "Струни серця”, К.: Дніпро, 1985):

Їхав козак за Дунай,

Сказав: "Дівчино, прощай!

Ти, конику вороненький,

Неси та гуляй...

Приспів:

Лучче було б, лучче було б не ходити,

Лучче було б, лучче було б не любити,

Лучче було б, лучче було б та й не знать,

Як тепер, як тепер забувать.

Вийшла, ручки заламавши

І тяженько заплакавши:

"Як ти мене покидаєш,

Тільки подумай!”

Приспів.

"Білих ручок не ламай,

Ясних очей не стирай,

Мене з війни із славою

К собі ожидай!”

Приспів.

"Не хочу я нічого,

Тільки тебе одного,

Ти будь здоров, мій миленький,

А все пропадай!”

Приспів.

Постій, постій, козаче!

Твоя дівчина плаче,

Як ти ж її покидаєш,

Тільки подумай!

Приспів.

Свиснув козак на коня:

"Оставайся здорова!

Як не згину, то вернуся

Через три года!”

Приспів.

Два-три віки тому серед старшого покоління українського люду віталася поведінка дівчини, коли вона слухала і батька, і неньку, виходила заміж за того або зустрічалася з тим, на кого їй покажуть.

Згадаймо такі слова з іншої пісні (друкую по пам'яті): "А мати стояла, а батько дивився. Не сказала «Добрий вечір», щоби не сварився”. Така дівчина, коли приходили свати, сором'язливо колупала припічок.

В пісні ж "Їхав козак…” -- інша молода українка. Вона протестує проти долі, кидає виклик суспільним засадам. Дівчина не приховує того, що їй дорожче власне щастя, аніж політичні розбірки, рішення військовиків. Тут прямий протест проти поїздки коханого за Дунай на незрозумілу їй війну. Мовляв, чому він повинен перебувати на чужій території, захищати чиїсь інтереси й, імовірно, загинути.

Козак же, якщо судити по його словах і діях у вірші, веде себе стриманіше. У романтичних творах минулих років українських вояків зображали мужніми, такими, що не "розкисають”. , готовими до нападу й оборони. Службовий обов'язок не давав їм права проявляти слабкодухість. На час походів їхньою родиною ставали шабля і люлька, а братом -- сивий коник.

Та хіба не шкребли кішки на душі в тих козаків, які в описуваний період (початок ХVІІІ століття) стали заручниками імперських забаганок російського царя Петра І? З опери-водевілю випливає, що Климовський служив у війську гетьмана Мазепи. А потім справа повернулася так, що йому довелося воювати під час Полтавської битви і деякий час по тому в козацькому війську, що пристало до армії самодержця Росії.

Згідно з версією Олександра Пушкіна в його "Медном всаднике”, самодержець закладав місто Санкт-Петербург на зло сусіду -- шведському королю Карлу ХІІ. Але на початку війни проти скандинавів, що розпочалася згодом, російська армія почала зазнавати поразки за поразкою. І тоді Петро І буквально "задовбав” Мазепу своїми вимогами гнати "живу силу” з України в бій за розпочату ним воєнну справу. Історик Микола Аркас пише, що повесні 1705 року за указом царя Мазепа вирядив 4500 козаків у Литву, а сам змушений був іти на Поділля, щоб "плюндрувати” маєтності тих польських панів, які пристали на бік шведів. Козаки дійшли до Львова, а тут нове повеління вінценосної особи: поєднатися з військом саксонського короля Августа -- союзника росіян.

У кінці липня 1708 року цар видає новий указ, яким велить українським кіннотникам зміцнити позиції російських військ на інших чужих територіях. Наводимо уривок з документа мовою оригіналу: "Как напред сего к вам писано (…) о конном войске, так и ныне подтверждаем, дабы вы немедленно к здешним краям высылали, а именно у Пропойска”. Наступний указ, виданий самодержцем уже через тиждень, зобов'язував Мазепу відправити до тих українських військ, що знаходилися в Польщі, додатково 3000--4000 чоловік. "Зело нужно”, -- писав цар.

Петру І справді дуже потрібно було, щоб козаки проливали кров поблизу якогось там Пропойська на чужині. Через кільканадцять років він їх безцеремонно посилає на ударні будови Санкт-Петербурга. Гордим воякам довелося брати в руки замість шабель лопати, годувати комарів у болотистій місцевості.

Ще можна було б служити Московії вірою і правдою, якби її влада теж зважала на інтереси українців. Але при підписанні Андрусівського договору з Польщею в 1667 році союзник з часів Переяславської Ради на свій розсуд віддав половину наших земель тим гнобителям, проти яких народ України повстав у 1648 році. Не дивно ж, що через кілька десятиліть частина українських козаків перейшла на бік Карла ХІІ і після поразки під Полтавою подалася налеко на південь у турецькі володіння. . А ті наші козаки, які приєдналися до Петра І, кинулися "за Дунай”, щоб остаточно розгромити противника. Коли вони ввійшли в турецькі володіння, султан Ахмед ІІІ оголосив російському царю війну. Він тільки тому того разу не взяв Петра І в полон, що той відкупився і погодився на принизливі для Росії умови миру.

Не виключено, що саме ці події стали приводом для написання пісні.

Але треба спочатку довести, що Семен Климовський реальна особа, а не легендарна постать. Чому? В науці факт вважається доведеним тоді, коли підкріплений документально.

М.М. Карамзін, сучасник О. С. Пушкіна, згадував про Климовського, давав оцінку рівня його освіченості (до речі, помилкову), але документів не бачив. І тільки в 1905 році інший історик зміг, як слід, "покопатися” в особистій бібліотеці Петра І, що раніше була за сімома печатями. Там він знайшов передані царю рукописні віршовані трактати "Про правду і великодушність благодійників” та "Про правосуддя начальників”. На них був підпис "харківський козак Семен Климов”.

Тепер і доводьте, що Семен Климов і Семен Климовський одна й та ж особа. Я читав у історичних дослідженнях, що Петро І після повстання Мазепи на дух не переносив усе українське і називав усіх наших гетьманів зрадниками. Певно, поет з України, щоб не викликати в царя негативних емоцій, підписав своє прізвище на російський манер. Дослідники встановили ідентичність обох прізвищ і в енциклопедичних виданнях пишуть так: Семен Климовський (Климов).

Тепер щодо освіченості харківського козака. В часи козаччини були випадки, коли юнаки під час навчання або після здобуття освіти в тодішніх академіях чи колегіумах вирушали на Запорозьку Січ. Може, Климовський учився в Києво-Могилянці. Схоже на те. Бо трактати про такі серйозні речі, як влада, держава, управління громадою, етичні категорії (справедливість і свавілля), міг створити лише добре освічений чоловік.

Уже згадуваний київський письменник Володимир Капустін "відкопав” докази того, що козак Семен міг у колі своїх товаришів тривалий час говорити високопарно, давати побратимам розумні поради. Часто вживаним прислів'ям у нього було таке: "Нам добро и никому зло, то законное житье”. Твори, котрі дійшли до нас, свідчать також про непогане знання Климовським мов кількох народів, його захоплення літературою, філософією.

Про інтелектуальний рівень автора низки творів говорить ще й такий доведений факт. Наприкінці ХVІІІ століття старезний поет доживав своє життя на землях освоюваного Дикого поля, неподалік від Миколаєва -- нинішнього обласного центру. До нього навідався журналіст Левицький, який у 1818 році надрукував у харківському журналі "Украинский вестник” нарис про легендарну і водночас реальну постать. І знаєте, що робив на заснованому разом з напарником хуторі Припутні стариган Климовський? Читав філософські твори римських поетів Вергілія та Горація. Коли заходило сонце, він піднімався на пагорб і проводжав небесне світило за горизонт. У бесіді з журналістом козак-мудрець висловився так: сенс має тільки те життя, про яке можна сказати, що воно доброчесне. Селянам, котрі жили по сусідству, пимьменник і філософ підказував, як на світі жити.

Стосовно місця пісні "Їхав козак за Дунай” в українському фольклорі є різні думки. Одні дослідники вважають: що саме з неї розпочинається романтичний період у пісенній творчості. Але це, на мою думку, не так. Бо більш як за піввіку до Климовського творила Маруся Чурай, якій приписують авторство пісень "Ой, не ходи, Грицю” та інших. А деякі дослідники "копають” глибше і наводять приклади довершених ліричних пісень тисячолітньої давності.

Про нашого земляка Семена теж складено вірш. Харківський поет Яків Щоголів, розквіт творчості якого припадає на сорокові роки ХІХ століття, у вірші "На згадування Климовського” пише:

"… пісня козака,

Як вітри здалека,

Розливалась од краю до краю”.

  Василь Медвідь, "Ятрань"