Понеділок, 20.11.2017, 20:12
Український Новокозачин
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
Меню сайту
Категорії розділу
Мої статті [1131]
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 180
Статистика
Форма входу
 Каталог статей
Головна » Статті » Мої статті

«Перекотиполе» сіло на вози


 

  Упродовж 6–10 серпня на Кіровоградщині проходив  І Міжнародний етнофестиваль на возах «Перекотиполе».

   У безкінечному коловороті українських пісенно-танцювальних фестивалів «Перекотиполе» могло б цілком успішно загубитися, якби не численні «але»… По-перше, він замислювався, як фестиваль етномузики – тобто без жодних «обробок», в автентичному її звучанні зі збереженням неповторного колориту місцевої традиції, техніки й манери співу.

  По-друге, він вийшов по-справжньому міжнародним – тут звучали українські, польські та російські пісенні зразки, а їх виконавці представляли зазначені народи. По-третє, «Перекотиполе» став першим в Україні мистецьким заходом, де традиційний український атрибут – багатофункціональний козацький віз, що міг служити одночасно засобом пересування, ліжком, елементом військової оборони тощо – було використано в якості сценічного й виставкового майданчика для народних майстрів, фольклорних солістів і колективів – носіїв автентичної народної традиції.






  Зовсім не випадково було обрано місце проведення фестивалю, і в його орбіту було залучено місто на Дніпрі Світловодськ, а також навколишні села й селища: Павлиш – Попівка – Камбурліївка – Онуфріївка – Млинок – Калантаїв. Саме тут у XVIIXVIII ст., на території нинішньої Кіровоградської області, проходили кордони України (Війська Запорозького), Польщі (Речі Посполитої) та Росії (Московського царства). Тут, на порубіжжі, на річці Омельник (що впадає в Дніпро) польський письменник Г. Сенкевич влаштував зустріч героїв свого історичного роману «Вогнем і мечем» – Б. Хмельницького і Я. Скшетуського, яких «оживив» на екрані в однойменній кіноепопеї польський режисер Єжи Гофман. На місці оспіваної зустрічі нині планується встановити пам’ятний знак.

  Цей район відзначається мальовничими краєвидами, зокрема на берегах Дніпра й Кременчуцького водосховища, а також чудовим Онуфріївським парком – визначною пам’яткою садово-паркового мистецтва XVIII–ХІХ століть. А ще, звичайно, відомими особистостями : тут народився автор першої вітчизняної симфонії Михайло Колачевський, працював видатний український педагог Василь Сухомлинський та інші знаменитості.

Не «підкачали» й учасники фестивалю: насамперед, наше уславлене поетичне київське «Древо» (худ. керівник Євген Єфремов) – перший в Україні колектив музикантів, який ще понад 30 років тому почав виконувати українські народні пісні в автентичній манері. З ними  в купі приїхав відомий полістильовий скрипаль-віртуоз Сергій Охрімчук, який вразив усіх бойківськими награваннями. Не підкачала й молода «гілочка»  фестивалю в особі молодіжного ансамблю «Дике поле» з Кіровограда, головною «фішкою» якого є виконання пісень передстепових і степових земель Правобережної України між Дніпром та Синюхою (на польських картах ХVII ст. воно називалося Dzikie Polie, що дало назву колективу). Місцеву пісенну традицію представив фольклорний ансамбль села Калантаїв з Світловодщини. А землячки із самодіяльного ансамблю «Павлишанка» були запальними й задерикуватими. Як з’ясувалося, не зайвим у фестивальній палітрі був і  кіровоградський мистецький проект «Киньте все, гармошка грає!», на чолі  з його засновником та натхнеником (у 1987 р.) Артуром Будулатьєвим. Щорічно під його егідою в різних районах області проходить до 20 конкурсних концертів самодіяльних митців, де беруть участь співаки й музиканти без вікових обмежень – ентузіасти гри на гармошці, баяні та акордионі.

  Стався і невеличкій збій у складі учасників фестивалю через трагічну загибель на Монблані «хедлайнера» вроцлавського гурту «Wnuki» («Онуки») Бартоша Томашевського завадила презентації  на фестивалі польського автентичного фольклору, тож присутні ознайомилися з його обробками у виконанні київського жіночого гурту «Jaskȯɫki» («Ластівки») й дівчат з кіровоградської «Topolі» («Тополі»).

  Найбільший ажіотаж викликав приїзд міжнародного російського гурту «Виртуальная деревня», де поєдналися високий професіоналізм і цікава «інтригуюча» історія колективу. Понад чверть століття тому студенти Московської консерваторії об’єднались у фольклорний ансамбль, що виконував власноруч записані у російській глибинці пісні. По закінченні консерваторії вони роз’їхались, більшість  на свою «малу батьківщину». На початку 2000-х знову зустрілися й вирішили відновити колишній колектив на засадах щорічних «сесій» із тим самим та новим репертуаром піснями Рязанської, Тверської, Пензенської та інших областей Россії. Оскільки кожен з учасників за минулі чверть століття відбувся, як особистість і чималого досяг. Не можу не назвати прибулих членів «Віртуальної деревни», які прибули до Онуфріївки  з власним родинним колом. Вони сьогодні  з дітьми та подружжям сскладають гурт білизько 40 осіб.

 Безумовно, справжньою «мегазіркою» з-поміж них є Сергій Старостін – співак, виконавець на народних духових інструментах (ріжки, обертонові флейти, тощо), перкуссіоніст, збирач народних інструментів. Він же номінант премії ВВС-3 World Music –2003, володар Ґран-прі «Єврорадіо», айвідоміший у Росії виконавець фольк-року, автор і ведучий радіопрограми, присвяченої російській традиційній культурі, режисер програми "Мировая деревня" на ТВ. «До пару» йому й дружина Ольга Лапшина – співачка в автентичній манері, актриса театру й кіно, яка виступає на провідних ролях в Московському театрі ім. К. Станіславського, знялась у десятках фільмів та  числених серіалах.

 Світлана Буцька – відомий у Європі спеціаліст у галузі російської багатоголосої церковної музики XVIIXVIII ст., а також сакральних піснеспівів; хормейстер Національного академічного драматичного театру ім. Максима Горького (Мінськ).

  Ольга Величкіна – етномузикознавець, співачка в автентичній манері, викладає у Сорьонні (Париж) російську традиційну музику. А Ольга Гнєвшева співачка, зокрема і в автентичній манері, піаністка, гітаристка; регент храму Св. Трійці в с. Коледіно Подільського благочину в Підмовков’ї, виступає в сімейному дуеті "Новая усадьба" з чоловіком Ніколаєм Гнєвшевим. Михайло Стародубцев і Віталій Мошев – викладачі, що впроваджують нетрадиційну музичну педагогіку у московських  школах. Надія Жуланова – етномузиколог, науковий співробітник Інституту мистецтвознавства НАН Росії, Член СК Росії, Європейського семінару з етномузикологіі (ЕSЕМ). авторка музично-етнографічного фільму «Пеляни» (РТР, 1993), а також теле- й радіопередач про фольклор; солістка московського фольклорного ансамблю «Народне свято».




  На подружжі Світлана Концедалова – Олександр Полячок мушу зупинитися трошки докладніше. Світлана – провідна «вивідниця» «Виртуальной деревни» із дзвінким могутнім голосом насиченого альтового тембру. Просто дивовижно, як вдається їй запам’ятовувати «кілометрові» російські «протяжні». Вона є лауреатом Всеукраїнського конкурсу камерних виконавців, веде активну концертну діяльність як виконавиця на фортепіано, клавесині та орґані. У складі ансамблю старовинної музики «Бароко» гастролювала в концертних залах України, Польщі, Росії, Німеччини. Як концертмейстер виступала з відомими виконавцями, заснувала ансамбль камерної музики «Єлисаветградська музична колегія», репертуар якого охоплює музику від доби Відродження до сучасності.

  Олександр Полячок – музикознавець, педагог, громадський діяч. Від 1987 року мешкає  в рідному Кіровограді. Є ініціатором створення Кіровоградського музею музичної культури імКароля Шимановського, і його перший директор. Упродовж 1993–2001 років працював начальником відділу культури Кіровоградської міської ради, сприяв завершенню будівництва й відкриттю музеїв О. Осмьоркіна і І. Карпенка-Карого, пам’ятника Б. Хмельницькому. Брав активну участь у започаткуванні й проведенні музичних фестивалів «Провесінь», «Травневі музичні зустрічі», «Золотий Орфей», «Нейгаузівські музичні зустрічі». З 2001 року викладач музично-теоретичних предметів у ДМШ та Кіровоградському музичному училищі та є головою Об’єднання поляків Кіровоградщини «Полонія» ім. Кароля Шимановського.  Олександр Полячок має почесне звання  Заслуженого діяча польської культури.

 Саме Олександр Полячок є автором ідеї фестивалю «Перекотиполе» та її головним реалізатором і режисером. Це в його мудрій голові виникла ідея використати стадіончик Онуфріївського парку як фестивальний майдан, де в центрі поля півколом вишикувались святково прикрашені сільські вози із кіньми-красенями, з вплетеними в гриви різнокольоровими стрічками. Спочатку ці вози урочисто проводжали у рідних селах., а потім не менш урочисто зустрічали біля Онуфріїської райради, де відбулося урочисте відкриття фестивалю. Тут весільними піснями (українською, польською та російською) віншували новонароджену пожружню пару Івана та Наталки.  А у історічному парку розгорнулася виставка виробів місцевих народних майстрів, краєзнавчий намет, намети торгівельних закладів. Усіх бажаючих пригощали смачнющою кашою та пампушками з часником.  Бажаючі каталися верхи на конях.






  Звичайно, що найцікавішим було  саме фестивальне мистецьке дійство – своєрідний фольклорний «сейшн», де колективи по черзі виконували свої пісні, об’єднані жанровим спрямуванням: обжинкові, весільні, жартівливі, ліричні, танцювальні пісні, інструментальні награвання. Вийшов справжній полілог різнонаціональних культур, підтриманий народними іграми, що їх показували колективи, залучаючи до участі в них усіх бажаючих. Мешканці  та гості Онуфрієвки з навколишніх сіл та міст області були в повному захваті й не довго,  до самих сутінків не хотілаи відпускати артистів.

 У наступні дні фестивалю проводились майстер-класи, неформальні діалоги-змагання «хто кого переспіває», професійне заглиблення в особливості російського, польського та українського фольклору, а також екскурсії околицями Світловодська та Онуфріївки, в тому числі й на місцевий Онуфріїський кінний завод. Отже головна мета фестивалю – популяризація фольклору й етнографії Кіровоградщини, України та інших народів серед місцевого населення, поширення розвитку дружніх взаємин і партнерства між українцями, поляками, росіянами та іншими національностями було досягнуто. Фестиваль «Перекотиполе» є відкритим для широкої культурної міжнародної співпраці має  дуже гарні перспективи і є усі підстави очікувати, що невдовзі  він стане однією з «візитних карток»  степової Кіровоградщини.

  Тож насамкінець залишається подякувати організаторам фестивалю: насамперед, автору ідеї та головному менеджеру Олександру Полячку за подвижницьку працю,  керівникам з Онуфріївки й Світловодська, які підтримали «Перекотиполе», та Сенату Республіки Польща (за посередництвом фундації «Поміч полякам на Сході») за спонсорську фінансову допомогу і висловити надію на  щасливе продовження започаткованої традиції в майбутньому.



Анатолій Авдєєв та Ірина Сікорська,

кандидат мистецтвознавства,

Кіровоград-Світловодськ–Онуфріївка–Київ

 

Категорія: Мої статті | Додав: graf (11.08.2010)
Переглядів: 491 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2017
Пошук
Друзі сайту
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz