Це літо Новгородка проводжатиме як ніколи урочисто, оскільки в один з його передостанніх днів відзначатиме свій 240-річний ювілей. Роком заснування селища вважається 1770, коли в історичних джерелах воно згадується вперше як хутір Куцівка, заснований козаком на прізвище Куций. Нинішню назву поселення отримало в 1822 році завдяки Новгородському полку, який деякий час перебував на його території. До речі, східну околицю селища мешканці досі називають "штабом”, а місце, де стояла лазня для військових, - "банею”. З датою ж, котра офіційно вважається днем народження Новгородки, визначилися всього кілька років тому. Вона, звісно, умовна, але в символічності їй не відмовиш – 24 серпня. Таким чином, день селища новгородківці святкують разом із Днем незалежності України. Тож перше побажання двохсотсорокарічній ювілярці, яке напрошується, - щоб цей збіг не був випадковим і попри всі об’єктивні і суб’єктивні чинники з кожним наступним днем народження вона наближалася до економічного і соціального добробуту та якомога менше залежала від зовнішніх проблем і негараздів.
А чого бажають рідному селищу його мешканці? Серед загальних побажань на зразок процвітання й благополуччя є і більш конкретні. Одне з них стосується місцевого заводу мінеральних вод – щоб підприємство нарешті запрацювало, а його продукція знову з’явилася на полицях магазинів і не тільки. Мешканці райцентру вже й забули, яка на смак "Кришталева” (так називалася мінеральна вода місцевого розливу), однак із гордістю пригадують, що колись її подавали навіть у київських ресторанах та під час республіканських симпозіумів і конференцій. Ще одне побажання - зберегти єдину в селищі п’ятиповерхівку – гуртожиток Новгородківського професійно-технічного училища №36, котрий вже багато років стоїть пусткою і потребує капітального ремонту.
Я поцікавилася, чого бажає Новгородці селищний голова Тетяна Акусок, яка працює на цій посаді ось уже десятий рік і як ніхто знає його потреби.
- В першу чергу, я бажаю селищу, щоб воно стабільно розвивалося і розбудовувалося; щоб відродилися його промислові підприємства, збільшилися надходження до бюджету, з’явилися додаткові робочі місця. Далеко не все, на жаль, залежить від місцевої влади. Тому одне з моїх найбільших бажань - це щоб держава повернулася обличчям до села, щоб запрацювали державні програми, зокрема щодо відновлення доріг, будівництва молодіжного житла та інші.
Не можу не додати і від себе. Дуже багато новгородківців, особливо молоді, нині живуть і працюють у Кіровограді, обіймають досить відповідальні посади, користуються авторитетом і повагою. З одного боку, це говорить про те, що Новгородківський край багатий розумними і талановитими людьми. А з іншого – що ці люди з якихось причин не знайшли собі місця у рідному селищі. Тож хочеться побажати, щоб новгородківська молодь мала достатньо умов для самореалізації в Новгородці, щоб молодих фахівців тут належним чином цінували. Адже завдяки їхнім енергії, розуму і завзяттю виграє не тільки селище, а й район.