Козаки-бугогардівці у День Незалежності здійснили святкову подорож місцями боів за незалежність у степовому краї.  Предметом уваги стали могили борців та місця  бойових дій козаків-холодноярців. Ще двадцять років тому на ці сторінки української історії було накладене табу.

 Під час урочистих мандрів  наші шляхи зхрестилися і з головою історичного клубу «Холодний Яр» Романом Ковалем,  дослідником уісторії українських визвольних  та автором багатьох книжок цієї тематики. Перша зустріч відбулася ще за два дні до того при відкритті памятного знаку Холодноярцям у селі Матвіївка на Черкащині, в день незалежності на могилі закатованої  більшовиками родини козацького ватажка Бондаренка. На околиці козацького містечка Цибулева.  Нині кілька тисячне містечко з чславною історії після довгих років більшовицького володарювання перетворилося у заштане село з порунованими церква та вимерлими вулицями. Коли  ми з козаками привезли першу екскурсію до Мамаєвого Яру, то наш гід Володимир Вознюк біля знака сотнику  Марку Мамаю закатованого росіянами у ХVIII столітті повідомив сумку звістку, що саме до цього місця біля залізничного біля одноіменного роз’їзду доходили хати та вулиця цибулівського закутку Лимарівка. Після 1933  року тут голе поле та майже два кілометри степового шляху обабіч розороногї ниви. Життя ніби з’їжачилося та сховалося у глибині села.

   Після Цибулевого шлях привів у інше козацькета колись ще село гончарів Цвітне на околиці чутівського лісу. Дуже приємним і піднесеним було спілкування з двова місмцевими козаки Хмарою та Карбалою. Перший з них Пилип Хмара є племінником легендарного героя-холодноярця Пилипа Хмари. У Цвітному на вулиці, що здавна так і звалася Хмарівкою здавна жили Хмари та Сіденки. Пилип за описом тезки-племінника був кремезним ккозалюгою,   а при силі був такій, що навіть коня підіймав та був безапеляційним авторитетом для козаків. Світлин з ображення цього георгійовського кавалера та командира полку холодноярців не збереглося, але ті хто його памятав відтворили образ героя у фотороботі та дивлячись на одного з його небожів, що як дві краплі води був схожий лицем на Пилипа, але не вдався статурою.

 Цвітненці розповіли про злодійства більшовиків, що у  безсильній злобі кілька разів палили хата Хмарівки та рубали голови сусідам Пилипа.  Раніше про таке селянам говорити було зась. Згадали і лінію фронту за селом у грудні 1943 року, та як радянські командири гнали на кулемети майже беззбройних новобранців з під Новогеоргієвська та їх рідних , що після боїв за десятки кілометрів з санчатами приходили за тілами загиблих родичів. Багато історичних вітрів промайнуло над Цвітним, і лише нині заборонена правда стала відкритою. Діди-козаки Хмара та Карбала (за паспортом Олександр Ромащенко) почастували   гостей власним медом, хлібом з печі та всими іншими козацькими наїдками та напоями. «Ми тут два козаки на все село , всім так і кажемо і пишаємося цим» - каже вусатий Карбала, поправляючи чуб оселедця. Прикро, що не всі молоді мають в собі козацький дух та тягу до ремесел. Діди розповідаю про  закинуті шахти з видобутку гончарної глини навколо села, показують та з сумом розповідають про дивний і зниклий цвітненський посуд.

 На  хмарівській вулиці  ми поклали квіти до меморіального знаку Пилипу Хмарі та помолилися. За знаком нині доглядає племінник,  який мешкає неподалік і каже що це невеликий клопіт, але  висока честь, радіє з того що до знаку частенько приїздять козаки з усієї Україні, що вклонитися памяті славного дядька.

 Після Цвітного подалися до згаданого вище Мамаєвого Яру, де руками козаків з Цибулевого та Богданівки , студетів та активістів УНП споруджені сиволічна могила та пам’ятний знак Марку Мамаю ( Автори Олександр Босий та Анатолій Дворський). На сиволічній могилі козаки на чолі з сотником Сергіїм Шулікою встановили та освятили Дубовий хрест. Тепловози, що минають  Мамаїв Яр гудками віддають салют могилі  козацького  сотника Марка Мамая. Слава та шана героям України! Але чомусь біля цих святих могил не помічені представники влади… Чи не на часі знову покозачити Україну для відсічі ворогам зовнішнім, внутрішнім та духовним? Вбити раба в середені себе! Випрямити  зігнутий хребет та продерти очі і сміливо подивитися на минуле та дійсність, щоб мати світле майбутнє… Бо дожилися вже до ручки, коли в Україні знаходять покручі, що вимагають відкриття кримінальних справ проти тих хто заспівав пісню на слова Івана Франка «Не пора, не пора, не пора..» Здається ті «хлопці» заблукали… І чи місце таким в Україні взагалі? Для них є широкі світи, де можна сховатися від українських пісень Здається ті «коти зэїли наше сало», та з того почуваються некомфортно. Не за таку Україну, та не за таких в Україні боролися Пилип Хмара, Марко Мамай та тисячі інших героїв України.

Анатолій Авдєєв