Схвально від гукнулася на нове цікаве видання і академік Національної академії наук України Ганна Аркадіївна Скрипник – директор ІМФЕ ім. М. Рильського НАН України,  ставши рецензентом книги. Приємно відзначити, що ціла плеяда членів обласного осередку Української Народної Партії та інших національно свідомих людей (почесні науковці, викладачі) долучилися до створення епохального за змістом видання. Приємно було і мені особисто, що мої світлини потрапили до цього видання, а автор упорядник відзначив мій скромний внесок перед загалом присутніх у клубі

 Як головний редактор і менеджер книги, Олександр Чуднов поділився особливими віхами під час написання праці та акцентував увагу на тому, що історія – це не сукупність цифр, фактів тощо, а «діяння людини», «багатоголосся». І весь, без виключення, авторський колектив, а це більше трьох десятків істориків, краєзнавців, журналістів працювали над спільною метою – висвітлити життя  степового краю з різноманітних аспектів: природа, історія, економіка, суспільне життя,  етнокультура, археологія, освіта, наука, література, архітектура, театр та ін.       

 На відміну від багатотомної «Історії міст і сіл УРСР» із сухою статистикою і загальними характеристиками, де не видно постатей простих людей,  а лише героїв праці, комуністів та комсомольців у кількості, видання «Кіровоградщина. Історія. Традиції. Сучасність.» - це спроба поглянути з іншого кута зору на власну історію, на історію, котра корінням сягає вглиб віків, і в той же час, продовжує творитися нині через призму «німих» документів та фактів, даючи можливість без нав’язування думок можливість самостійно мислити.

«Я не пишу оди будинкам, – наголошував Олександр Чуднов. – Історія – це діяння людини… Та й ціль - показ багатоголосся». Як бачимо, саме поняття історії як такої у нього набуває зовсім іншої ваги. Сама ж життєва історія особистого життя Олександра Чуднова сповнена різких поворотів та крутих віражів. Підлітком залишився на вулиці, потім навчання та викладання, але нестандартне мислення і життя «після того, як мене «виперли» з інституту». Довго не міг ніде знайти роботу, згодом став бухгалтером у Спілці письменників України. Взагалі в трудовій книзі значаться 15 професій (!), одна навіть пов’язана з ракетобудуванням. Останній запис в трудовій – звільнення «за системне невиконання своїх робочих обов’язків».

 Останні 10 років життя формально безробітного Олександра Чуднова – це накопичення знань і дарунок їх усім, кому вони потрібні. «Наша власна історія нам ще поки не зовсім доступна», - зізнається він. Так, наприклад, у жодній бібліотеці України немає повного комплекту газет, скажімо, за 1900 – 1920 рр., а отже цілісної картини цього періоду ми не знаємо. «Моє завдання, – чітко конкретизує дослідник, - довести, що велика кількість знань може відкритися…» Щодо особистих планів на майбутнє, Олександр Чуднов зізнався, що нині працює над електронним варіантом книги, яка потім вийде у світ вже друком та серія книг про рідні терени на дисках, які будуть доступні всім бажаючим.  

  Зустріч з цікавою людиною присутнім сподобалась, а мені здалося, що десятки нових душ відкрилися для сприйняття справжньої історії. Гортаючи попереднє видання пана Олександра, що стосувалося низки міст краю, я зробив відкриття які, наприклад стосувалися і мене особисто. Вдивляючись в репродукцію старої світлини позаминулого сторіччя, я звернув увагу на однострої двох молодих людей земляків, і дізнався що то майбутні випускники Єлизаветградського юнкерського училища, до речі єдиного в Україні за часів імперії. Я почав щось пригадувати, і згадав про світлину свого власного діда, що з’явилася в мене особисто вперше лише у 2008 році. Знайшов її і все співпало… З старої дивом не знищеної світлини, я з’ясував, що мій рідний дід теж був випускником цього училища.

 А нове ювілейне видання про рідний край нині має потрапити до всіх головних бібліотек Кіровоградської області, бо має обмежений наклад через кількість коштів, що вклала влада у видання. Одним словом і тут криза наздоганяє… Як тут не згадати, що десь поруч хтось «ходить з капелюхом» та збирає мільйони на антиукраїнські пам’ятники в Кіровограді.

Анатолій Авдєєв