Темі Холодноярської республіки, а ще раніше – цитаделі козаччини на цих теренах - присвячено чимало історичних розвідок. Та для більшості нинішніх українців ця місцина все ще залишається своєрідною terra incognita ("землею незвіданою", лат.) головно через "невписанність" окупаційної ідеологеми про те, що українці сплять і бачать себе холопами то московських царів, то генсеків ЦК КПСС, то нинішніх керманичів цієї напівазійської імперії... Щорічна квітнева "проща" багатьох українців до Холодного Яру засвідчує, що це далеко не так.

У 1918-1922 роках на теренах сучасних Черкаської, Кіровоградської, частини Дніпропетровської, Полтавської та Херсонської областей існувало своєрідне державне утворення – Холодноярська республіка з центром у селі Мельники (за козаччини, між іншим, це село було центром Коліївщини). Виникла вона завдяки повстанню тамтешніх селян супроти більшовицької навали. А головним отаманом понад 15-тисячного війська цієї республіки був нащадок козаків Василь Чучупака, який загинув у нерівному бою з "лаптьожниками" у квітні 1920 року. На мельниківському кладовищі він і похований.

З набуттям Незалежності, сюди щороку з’їжджаються українці вклонитися героєві і тисячам інших безіменних звитяжців. 2010 рік винятком не став. Більше того, він ювілейний – 90 літ минуло від сповнених героїзму і самопожертви подій у Холодному Яру. Тож не дивно, що цьогорічні урочистості у Мельниках були набагато масштабнішими. Політики, нардепи, козаки, зокрема, і так звані чорні козаки із дружньої нині Польщі, кобзарі, пересічні громадяни... У Мельниках планується відкриття монументу на честь уродженця цих місць Юрієві Горліс-Горському, який чи не вперше своєю книгою "Холодний Яр" розповів широкому світовому загалові про ті буремні події. (До того ж, правдиві. Адже автор був безпосереднім їхнім учасником. А опісля поразки селянської республіки був вимушений перейти на "польську сторону" України, де і побачив світ його "Холодний Яр". Між іншим, ця книга, з розлогим викладенням військової стратегії і тактики холодноярських вояків, стала надзвичайно корисним посібником бойового вишколу для іншої народної армії – Української Повстанської – у її боротьбі супроти комуно-фашистських зайд). На могилі славного отамана Чучупаки відслужили молебень та заспівав героїчних балад (дум) сивий кобзар Василь Литвин.

Розповідаючи про перебіг широких урочистостей, не можна не сказати про найголовнішого їхнього організатора Романа Коваля. Історик, публіцист, філософ, громадський діяч, перу якого належать безліч історичних розвідок та публікацій на сучасну українську тематику у послідовній ув’язці до історичних паралелей. На могилі Василя Чучупаки він говорив небагато – здебільшого, надавав слово іншим промовцям, найбільш яскравим і харизматичним з яких був представник наймасовішої політичної сили, представленої на урочистостях, голова Кіровоградської обласної організації ВО "Свобода" Олександр Ромащенко (у свою чергу, делегація "свободівців" з Кіровоградщини, разом із світловодськими однопартійцями цьогоріч була найчисельнішою у "холодноярських" заходах). Жваве схвалення і підтримку присутніх викликали його слова про антиукраїнськість нинішніх очільників країни. "Як говорила Ліна Костенко, - сказав Олександр Ромащенко, - тим, кому дісталася свобода і незалежність без бою – без бою її і здають. І треба робити все можливе, аби їхня влада не розтяглася у часі, що є загрозою новітнього поневолення України".

А ще було "паломництво" до тисячолітнього "Дуба Максима Залізняка" (кажуть, він цілющий, якщо до нього притулитися). Славетний таки край: все воно тут – героїчне – знаходиться в одному місці! 1768 року саме тут вибухнуло народне повстання під керівництвом Івана Гонти та Максима Залізняка, знане в історії як Коліївщина... Старезний дуб, де під чарівні звуки козацьких тулумбасів збирався навколишній народ гамселити своїх незваних здичавілих братів з півночі, так і залишився у пам’яті вдячних нащадків як "Дуб Максима Залізняка".

Нині частина цієї місцевості об’єднана в історико-краєзнавчий комплекс з однойменною назвою. Тут, перетинаючи козацьку заставу, наче час зупинився. Навіть шинок "Дикий хутір" на території комплексу – за своїми архітектурою, напоями, стравами, музиками, обслугою – наче застиг у XVIII столітті. Застиг. Аби кожен українець, буваючи тут, відчув себе частиною древнього героїчного етносу.

Віталій Асавуленко

http://www.kirovohrad.svoboda.org.ua/dopysy/dopysy/014573/