П`ятниця, 29.03.2024, 11:56
Український Новокозачин
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
Меню сайту
Категорії розділу
Мої статті [1131]
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 181
Статистика
Форма входу
 Каталог статей
Головна » Статті » Мої статті

Нас ще очікують відкриття…


Микола Васильович Гоголь якось зауважив: „Архітектура – це літопис світу, вона промовляє навіть тоді, коли мовчать манускрипти, пісні і перекази”. А сучасний дослідник філософії архітектури А.Біломєсяцев констатує: „Люди часто приховують свою ідеологію з тих чи інших причин, але щойно починають будувати, як вона стає явною”. І з цим важко не погодитися. Архітектура старого Єлисавета наповнена еклектичним стилізаторством, доведеним до віртуозності архітекторами Олександром Лішневським і Яковом Паученком, і має настільки витончені мистецькі риси, що про них можна говорити як про органічні стильові поєднання і узагальнення. Творчість цих двох зодчих стала прикладом напруженого пошуку в мистецтві містобудування. Завдячуючи їхньому таланту, мистецькій конкурентоздатності, постав неповторний, модерновий образ історичної частини нашого міста.
Нині роботи Якова Васильовича Паученка і Олександра Львовича Лішневського є загальновідомими. Але поряд з ними в Єлисаветграді працювали також й інші архітектори.
Документи 1-го Будівельного столу Єлисаветградського земства, що зберігаються в Державному архіві Кіровоградської області, свідчать про існування в місті потужної будівельно-проектної групи, яка на чолі з головним архітектором займалася перспективним плануванням міської забудови, оформленням дозволів та планово-архітектурної документації на будівництво, контролем за якістю та дотриманням правил будівництва, співпрацею з підрядними та постачальними будівельними компа-ніями.
Досліджуючи проектно-архітектурні документи, можна вирахувати, що в період з 1893 по 1914 роки в Єлисаветграді змінилося дев’ять головних архітекторів. Так, на проектах, датованих 1893р., в графі "Головний архітектор” бачимо підпис головного техніка 1-го Будівельного столу Павла Д’Раго, за ним ідуть архітектори: 1894-1895 роки – Іван Тупіцин, 1895-1901(3?) – Олександр Лішневський, 1903-1904 – Іван Кишкін, 1904-1906 – Павло Барташевич, 1906-1907 – Дмитро Вальтер, 1907-1909 – Кость Шестовський, 1909-1911 – М.Морозов, 1911-1913 роки – Петро Федоровський. Окрім того, на посаді техніків працювали інженери П.Д’Раго, В.Федоров, М.Бузько, І.Дубовицький, І.Серпинокій, К.Рудьковський, І.Рену-ха, на посаді архітекторів – І.Харитонов, Г.Межеровський, а на посаді креслярів – І.Нагорний, П.Кисельов.
Кожен з архітекторів мав особливі риси мистецького почерку, на що вказують плани і проекти архітектурних споруд.
Так, наприклад, В.Федоров проектує та реконструює в основному одноповерхові будівлі, виконані із саману, глини або дерева, іноді обкладені цеглою, застосовуючи легке декорування переважно класичного стилю "миколаївської епохи” – масивні підвіконня, що підтримують подвійний або потрійний об’ємний кант навколо вікон, легкі напівколони між вікнами, які ділять будинок на декілька рівних частин, кути будинку зазвичай декоровано прямими канавчастими стовпами, що опираються на невисокий цоколь. Такі будиночки ще й сьогодні можна побачити в районах Старої Балки, Кузнів і Ковалівки.
Зовсім інший характер мають споруди, спроектовані архітекто-рами П.Д’Раго і Г.Межеровським. Це великі цегляні будинки типу „прибуткового дому” в два або два з половиною поверхи, зазвичай на два входи, з декоруванням в класичному та цегляному стилях, як, наприклад, будинки спадкоємців Феодосія Зеленщенка на Великій Перспективній вулиці (архітектор – Г.Межеровський) та у Володимирському провулку (архітектор – П.Д’Раго).
Будинок роботи Г.Межеровсь-кого вирізняли принципи проектування, привнесені модерном - асиметричність розміщення входів і центральної арки, подібність в розміщенні віконних прорізів з правого і з лівого боків, і в той же час притаманне класицизму декорування - високі радіальні вікна із замковим каменем, оздоблені рядом простих рустовок і виступів, підкреслені згори і знизу довгою лінією різновисотного карнизу. Будівлю ж, зведену за проектом П.Д’Раго, було сплановано за принципами класицизму - фасадна стіна мала два симетрично розміщених входи по краях будівлі. Між входами знаходяться і ряди струнких вікон, хоча в той же час входи декоровано фризовими деталями, що виступають, колонами та вершинами, притаманними цегляному стилю. Це була данина моді, час еклектики, пошуку нового, великого стилю. Тож, незважаючи на різні підходи, обидві будівлі виглядали досить елегантно й органічно вписувалися в загальний фасадний ряд вулиць. Ще донедавна вони стояли лінією навпроти строгого і ошатного приміщення обласного суду, але місто змінюється, набуває нових рис і нині тут будується нова „висотка”.
Взагалі, еклектика як спосіб проектування давала дуже цікаві і непередбачувані в декораційному плані результати. Так, витонченою пластикою вирізняється досить простий проект перебудови фасадної стіни будинку спадкоємців Єгорових на вулиці Успенській, в 1-й частині Єлисаветграда за земельно-адміністративним устроєм, виконаний архітектором А.Харламовим (на жаль, будинок не зберігся). Вхідну групу будівлі мав прикрашати металевий купол у вигляді напівсфери, увінчаний шпилем флюгера – характерна ознака будь-якого європейського міста. Дивовижно поєднуючи насичену пластикою барокову ліпнину із зображеннями голів левів, валют, рослинного орнаменту та класичну форму вікон і загальне модерне планування будинку, архітектор створює відчуття бравурності, характерне для творів Віденського сецесіону (назва художнього об’єднання).
Окрім споруд міських зодчих, також зустрічаємо у справах і витвори єпархіальних архітекторів, що вирізняються експериментами із тогочасними стилями. Так, однією з окрас міста стала будівля церковно-приходської школи при Грецькій (Різдва Пресвятої Богородиці) церкві за проектом єпархіального архітектора Л.Прокоповича. Будівлю пропонувалося виконати в популярному цегляному стилі за так званою системою архітектора І.Чичагова. Фасадна стіна цього великого двоповерхового з високим цоколем будинку мала ділитися на три частини прямокутними напівколонами, створюючи відчуття камерності, центральна частина у вигляді виступу, фланкірованого колонами, нагадувала старовинну середньовічну фортецю або казкову башту. Два високі, витягнуті радіально, схожі на бійниці вікна другого поверху та круглий ліхтар горища архітектор підтримав великомірним за масою вікном першого поверху. Увінчувала башту кам’яна корона з прямокутними зубцями. А чотирискатний залізний дах мав бути обведений кам’яним, зубчастим риштуванням. На жаль, під час будівництва зубчасті навершя та риштування були замінені на віконний ліхтар та легку огорожу барокової форми, від чого споруда набула більш класичних форм, порушивши зовнішні обриси казкового образу, закладеного архітектором. Та, незважаючи на це, будівля органічно завершила архітектурний ансамбль церкви Різдва Пресвятої Богородиці.
Звичайно, у минулому, як і нині, архітектори бажали досягнути досконалості і оригінальності, але і тоді їм часто ставали на заваді службові неузгодженості, ненадійність поставщиків і недобросовісність виконавців. Як свідчення - історія втілення цікавого, оригінального проекту перебудови старого приміщення жіночої гімназії під торгові ряди, квартири та п’ятого кооперативного міського училища на вулицях Великій Перспективній і Нижньо-Донській з перебудовою другого поверху (нині приміщення обласного інституту післядипломної освіти ім. В.Сухомлинського). Архітектурні креслення будівлі в неокласичних формах з елементами цегляного стилю виконано головним архітектором міста Іваном Кишкіним в 1904 році. Перший поверх займає ряд широких вітринних вікон, розмежованих не лише цегляною кладкою, а й металевими стовпами, декорованими рослинними мотивами. Торговельні площі розмежовані колонами і мають окремий вхід від приміщення квартир викладачів та учбових класів. Фасадну стіну в проекті вирізняє дуже стримана і в той же час ошатна декорація, суворий ритм чергування радіальних і прямих вікон та рустованих колон другого поверху, підкреслений фризовими лініями пілястр, надають масивній, великій будівлі легкості й елегантності. Досить вдало для розмежування входів архітектор використовує кутовий простір будівлі на розі Перспективної і Нижньо-Донської. Було проведено декілька конкурсів щодо постачання високомірного вітринного скла, яке мали привезти з Одеси, деревини з Київщини, кахлів з Італії, столярних і цегляних робіт… Але, на жаль, при будівництві з’явились неочікувані труднощі, пов’язані із значними помилками при зведенні печей і груб, які змушений був виправляти вже новий головний архітектор Єлисаветграда Павло Барташевський…
Сьогодні, гортаючи старі аркуші справ 1-го Будівельного столу Єлисаветградського земства, що зберігаються в Державному архіві області, можна сказати, що на нас ще очікують чимало відкриттів, нових невідомих сторінок архітектурної історії нашого овіяного степовими вітрами міста.

Андрій НАДЄЖДІН,
провідний науковий співробітник художньо-меморіального
музею О.Осмьоркіна.

http://www.n-slovo.com.ua/arhiv/16_09_2010_8.html
Категорія: Мої статті | Додав: graf (21.09.2010)
Переглядів: 410 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2024
Пошук
Друзі сайту
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz