Вівторок, 19.03.2024, 14:34
Український Новокозачин
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
Меню сайту
Категорії розділу
Мої статті [1131]
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 181
Статистика
Форма входу
 Каталог статей
Головна » Статті » Мої статті

Андрусівка. Від Андруся і до сьогодні

Андрусівка. Від Андруся і до сьогодніСхоже, маху дали столичні клерки, відповідальні за масово-витівну та гуманітарну сфери у державі, призначив відзначати День працівників сільського господарства кожної третьої неділі листопада. Адже, як би вони належним чином знали історію, то, напевне, би врахували: 18 листопада (саме цього року у цей день вшановують сільгосппрацівників) 1932 року ЦК КП(б)У, за вказівкою з Москви, ухвалив постанову „Про заходи з посилення хлібозаготівель”. Тобто, день 18 листопада 75 років тому вніс свою чорну лепту у геноцид українців, більш відомий як Голодомор 1932-33 років. Але люди, як то кажуть, не винні. І ми, приурочивши пропоновану шановним читачам статтю про сьогоднішній день типового, можна сказати, середньостатистичного, центральноукраїнського села, вирішили розпочати її з його історії, не оминаючи, при цьому, і тему голоду...


Тут з п’яти областей худобу виписали
Село Андрусівка вперше документально згадується з середини XVII століття – тоді, напевне, навіть і Господь ще не думав про „народження” у 50-х роках ХХ століття його райцентру – Світловодська... За словами Івана Дикого, вчителя історії та права Великоандрусівської середньої школи, історичні хроніки переповідають про такого собі запорозького козака Андруся, який мав у цих місцях зимівник. А коли наші єдиновірні „брати” з півночі, за вказівкою цариці Єкатеріни, зруйнували Січ, Андрусь пустив тут коріння, та так, що на його честь село й нарекли... Згодом село стало прикордонним. Більш того, кордон поміж Московією та Річчю Посполитою розділив його навпіл: Мала Андрусівка була польською, а Велика – московітською.

Комуністичний режим остаточно закріпився у селі від початку 20-х років минулого століття. Та невдовзі андрусяни, які від усього серця сприйняли совєтську владу, на собі відчули її „принади”. 33-ї рік! Тоді, говорить сільський історик, вимирали цілими дворами. Сільська „похоронна команда”, аби не виснажувати конячок, які тягали підводу з небіжчиками, скидала померлих голодною смертю у спільну яму, викопану за кілька кроків від сільради. Іван Дикий пригадав одну бабцю – у 33-му вона була маленькою дівчинкою. Її, непритомну, разом з мерцями, „похоронники” скинули до тієї ями. Та, на щастя, повз проходила виснажена голодом жінка – майбутня бабуся Івана Дикого. До її вух долинув тонюсінький стогін. З останніх сил вона витягла з моторошної могили дівча... Всі ці роки - до самої смерті своєї рятувальниці - як тільки вони зустрічалися, врятована цілувала їй руки.

Та, попри таку „турботу” батька Сталіна, коли розпочалася війна, названа Великою Вітчизняною, андрусяни без вагань пішли воювати. І воювали героїчно – двох уродженців села (щоправда, один з Калантаїва, але два села об’єднує одна сільрада) Москва відзначила найвищою нагородою – Герой Радянського Союзу. Згодом ім’я одного з них - льотчика-винищувача Миколи Дикого (троюрідного діда нашого співрозмовника) – було присвоєно сільській школі.

...Варто зазначити: місця, про які так завзято розповідає Іван Дикий, понад 50 років тому поглинуло рукотворне Кременчуцьке водосховище – Мала і Велика Андрусівки були відселені на безпечну відстань, з об’єднанням в одну назву – Велика Андрусівка. Одначе мешканці і сьогодні поділяють її на Малу і Велику. Хоча достеменно поясняти, де закінчується одна і починається інша (і навпаки), вони не можуть. Напевне, така традиція. А може й пам’ять? Генетична... Також, з сумом пан Дикий говорить і про плодючі чорноземи та про багатющі на різнотрав’я пасовища плес колишніх Андрусівок, куди, з ранньої весни аж до пізньої осені „нагулювати боки” зганялася худоба з п’яти сусідніх областей. І це пішло під воду...

...без роботи і газ не врятує
Сьогодні третя за чисельністю населення Великоандрусівська сільська рада має такі ж проблеми, як і решта сіл Світловодського району. Але, останнім часом співвідношення позитиву і негативу поступово почало змінюватися і, що приємно - на користь першого. Про це, не без задоволення говорили наступні наші співрозмовники: секретар сільради Ольга Меркун, спеціаліст з ведення бухгалтерського обліку Тетяна Андрєєва, головний бухгалтер Марина Полтавець, заступник голови виконкому Микола Доненко та депутат сільради Микола Іващенко. Головним здобутком цього року вважається те, що село припинило „змиватись” у море. Рукотворному Кременчуцькому водосховищу, яке у 50-х роках минулого століття поглинуло тисячі гектарів чорноземів, напевне, здалося малувато отриманої данини – від часу свого створення воно „хапнуло” у вже відселеної Андрусівки понад двохсот гектарів земель. Цілі вулиці, разом з городами, пішли під воду! А от питання щодо захисної греблі зрушилось з мертвої точки лише у 1994 році, коли, нарешті, село було включено до державної Програми з берегоукріплення. Та підрядник, який приступив до зведення майже 4-х кілометрової греблі, робив це надто повільно. Причина ж прозаїчна – брак державного фінансування. Так тривало допоки селяни не зрозуміли: все залежить від їхньої активності. Згодом наполегливість андрусян відчули районні власті. І „завертілось”... Наразі до завершення робіт лишилось відсипати якусь сотню метрів греблі.

Цей здобуток додав наснаги у вирішенні ще одного „хворого” питання. Сільський водогін. Його у 2003 році було передано у приватні руки. Тоді селяни повірили майбутній власниці, що воду вона їм постачатиме по 70 копійок за кубометр (водовідведення у селах немає) і реконструює водогін. Натомість, зазначають співрозмовники, їм довелося платити за воду по дві гривні 50 копійок за куб. Причому - без надання обґрунтування цього тарифу. А, так звана, реконструкція завершилися тим, що ремонтники, будучи, м’яко кажучи, не зовсім тверезими, впустили електродвигун прямісінько у свердловину, унеможливив, у такий спосіб, її подальшу експлуатацію взагалі. Цей випадок остаточно переповнив чашу терпіння селян, які, за рішенням сільської ради, відібрали у добродійки водогін і утворили власне комунальне підприємство „Господар”, яке, до того ж, раз на місяць почало вивозити з дворів побутове сміття. „Перехід водогону до комунальної власності, - підкреслила секретар сільради, - дав нам можливість бути включеними до державної Програми щодо його реконструкції, у рамках якої генеральний підрядник пробив дві нові свердловини: одну – 130-метрову у Андрусівці, і 90-метрову – у Калантаєві. Так що невдовзі нормальне водопостачання буде поновлено. Причому – за розумним тарифом, адже водогін відтепер є власністю громади...”.

Не могло сільське начальство нахвалитися ще однією перемогою... Андрусівка – єдине село у районі, яке, у наш космічний вік, лишається не газифіковане. Для цього лишень треба чотири кілометри труб прокласти... І зачастили сільські обранці до району, а з районним начальством – до Кіровограду. Нарешті крига скресла: 650 тисяч гривень, з необхідних для цього діла двох мільйонів, вже надійшли з області. Якщо так і далі піде, глядиш, вже наступного року до села надійде блакитне паливо. На запитання, хто з депутатів (мається на увазі – партійність) проявляє найбільшу активність, депутат Іващенко виказав сумнів щодо доцільності пропорційної системи у виборах до рад місцевих рівнів. „Адже, - сказав він, - ми, передовсім, андрусяни та калантаївці. А вже потім – БЮТівці, „регіонали” чи „нашоукраїнці”. До речі, саме у такому порядку розташувалися переможці останніх парламентських виборів по Великоандрусівській сільській раді.

Та, всі ці надбання і здобутки, наголосили, як один, наші співрозмовники будуть зведені нанівець, якщо не буде у селі роботи. Безробіття – найпідступніший ворог всіх добрих починань: населення роз’їжджається, що залишається – спивається. Наразі на всю сільраду - один більш-менш серйозний фермер. Та й той живе у сусідньому Подорожньому, а тут лише землі орендує. На тутешніх пагорбах в Андрусівці та Калантаєві непогано „пішло” б тваринництво, але за умови виваженої державної політики у сільськогосподарській сфері. А так... Через низькі закупівельні ціни на молоко, поголів’я ВРХ лише за останній рік скоротилося з трьох сотень до сотні. Було зажевріла надія на нові робочі місця, коли відома в Україні своїми ковбасами світловодська фірма „ВК і К” почала зводити у селі найбільший в області свинокомплекс. Та, як зазначила головний бухгалтер, виявилося, що через суцільну автоматизацію і комп’ютеризацію виробництва працюватимуть там щонайбільше чоловік зо двадцять. А лише у міськрайонному центрі зайнятості на обліку перебуває понад ста андрусян. От така арифметика... А поки основним „донором” сільського бюджету та роботодавцем в означених селах виступає рибартіль „Андрусівська”. На сьогодні, без перебільшень, риба й тримає сільську економіку „на плаву”.

Та, попри окреслені негаразди, наші співрозмовники не виявились людьми, позбавленими оптимізму. Одна з найвагоміших підстав для цього... сільський дитячий садок. Ще пару років тому кількість діточок у ньому не перевищувала й десяти. Сьогодні – вже 25! Навіть черга виникла. Вперше за кілька років режим його роботи став цілодобовим. Дається ознаки, також, і нарощування економічного потенціалу Світловодська. Наприклад, Меблева фабрика і Керамічний завод почали надавати у село свої службові автобуси для доставки на роботу і з роботи робітників.

...А ще останнім часом на дахах сільських хат все частіше почали з’являтися супутникові антени, а самі дахи „причепурюються” вже не прозаїчним шифером, а сучасним покриттям, а вікна – склопакетами... Відтак, підсумовуючи цей сільський нарис, можна констатувати: люди, хоч і повільно, але почали усвідомлювати істину, що держава – це вони! То як же тоді вона посміє повернутися до них спиною? Можна й стусана в потилицю отримати. І, зокрема, за те, що так незграбно (якщо, не сказати – підступно) вона поєднала дату Пам’яті жертв Голодомору і світлий День працівника села. Годувальника нашого...

Віталій АСАУЛЕНКО

Андрусівка. Від Андруся і до сьогодні
Андрусівська пастораль

Андрусівка. Від Андруся і до сьогодні
Історик Іван Дикий поряд зі стендом на честь свого троюрідного діда у шкільному музеї

Андрусівка. Від Андруся і до сьогодні
Гребля, що захистила село

Андрусівка. Від Андруся і до сьогодні
Андрусівська річкова флотилія на рейді.


http://svetlovodsk.com.ua/2007/11/27/andrusivka.html
Категорія: Мої статті | Додав: graf (13.10.2010)
Переглядів: 411 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2024
Пошук
Друзі сайту
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz