Понеділок, 26.06.2017, 15:14
Український Новокозачин
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
Меню сайту
Категорії розділу
Мої статті [1131]
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 180
Статистика
Форма входу
 Каталог статей
Головна » Статті » Мої статті

Гонитва за ядерним джином

Розвідані і попередньо оцінені уранові ресурси Кіровоградщини перевищують 100 тисяч тонн, з яких близько половини визначаються як високорентабельні (до 80 доларів за кг урану). Прогнозні можливості Кіровоградського уранового району оцінюються біля 200 тисяч тонн. У ракурсі згадуються Інгульська, Смолінська та Новокостянтинівська, що будується, шахти. Вони вносять левову пайку всього українського видобутку і підпадають під управлінське крило СхідГЗК із Жовтих Вод.

Саме так звучить щаслива нотка нашого сьогодення. Трохи інакше – майже в дисонансі – сумна. Особливо, коли йдеться про шкідливі наслідки для населення та про надходження до місцевих бюджетів від видобутку такої цінної сировини. Ні одна публікація чи телесюжет з уранової теми сьогодні не обходяться без обов’язкових мажору з мінором.

Очевидно кіровоградцям будуть цікаві подробиці розвитку уранових амбіцій саме в українській інтерпретації.

На початку двадцятих років минулого століття післяреволюційна Україна опинилася під владою більшовицької Москви, а у зовнішньополітичних розрахунках Леніна і його  послідовників покладалися великі надії на Німеччину. Отже нам судилося співробітництво з Радянською Росією і Німеччиною, які, уклавши Брестський мир, осудили післявоєнний Версальський договір, а в 1922 році підписали ще й Рапальський радянсько-німецький договір, що став основою для розвитку економічних відносин між двома «ображеними» світовим капіталом країнами.
З 1923 року почався обмін технічною інформацією між німецьким Рейхсвером і Червоною армією, практикувалася спільна підготовка офіцерства. Для розвитку авіапромисловості в  СРСР фірма «Юнкерс» передала від уряду Веймарської республіки 22 мільйони  марок. З Німеччини прибуло для будівництва хімічних заводів більше 2 тисяч спеціалістів, а «ІГ Фарбеніндустрі» виділила гроші. Загалом з 1925 до 1936 року Радянський Союз одержав від «тисячолітнього рейху» довгострокові вигідні кредити майже у мільярд марок.

Дружній діалог між «непримиримими противниками», без сумніву, відбувся, про що свідчать дружній відгук Гітлера про Сталіна: «До Сталіна також варто почувати безумовну повагу. Він по-своєму – геніальний хлопець. Своїх прообразів – Чингісхана й подібних – він знає добре, а його економічне планування настільки всеохоплююче, що воно, певно, поступається тільки нашому чотирьохрічному плану».

Звідки ж така висока похвала?

Згадаємо академіка Володимира  Вернадському, котрий більше відомий читачу, як творець вчення про ноосферу і засновник Української Академії Наук. Учений був знаний вужчому колу, як такий, хто звернув увагу на виняткові властивості радію, один грам якого без видимої причини міг нагріти за 6 днів 200 грамів води до кипіння. У своїй промові на зборах Академії наук ще 29 грудня 1910 року Вернадський, зокрема говорив: «Перед нами в явищі радіоактивності відкриваються джерела атомної енергії, в мільйони разів більші за всі ті джерела сил, котрі може намалювати людська  уява... Ні одна країна й суспільство не віднесеться байдуже, як, яким шляхом і де будуть використані джерела променистої енергії, що знаходяться в її володінні. Бо володіння великими запасами радію дає його володарям силу і владу, перед якими блідне могутність власників золота, землі, капіталу… Для нас зовсім не байдуже, як радієві руди будуть вивчені. Вони повинні бути досліджені нами, російськими науковцями».
У 1912 році великий учений зайнявся організацією в Петербурзі радіаційної  геохімічної лабораторії. В Україну Вернадський потрапляє з дозволу ленінського уряду, що підписав з Німеччиною Брестський мир. Внаслідок цього договору, більшовики зберегли в Росії владу, німецькі банкіри й промисловці придбали багату сировинну базу, український народ – культурного союзника й першокласного вченого, котрий організував в Києві Українську Академію Наук та в її складі геохімічну лабораторію, що не поступалася по якості Петербурзькій.

Річками й залізницями з України почався, згідно угоди, інтенсивний вивіз продовольства та «чорноземів» – стратегічної сировини, що проходила в лабораторії Вернадського уважний геохімічний контроль. Вернадський, з притаманною вченим прозірливістю, вірно визначив потенційного союзника, про що й записав у щоденнику: «... але зараз обиватель орієнтується на німця, у ньому він відчуває силу й справжнього повелителя».
Радіоактивні геохімічні «лани», засіяні видатним українцем на цілині Петербурга й Києва, дали врожай, як для Німеччини, так і Радянській Росії. Сталінський режим рахувався з Вернадським, надавши керівництво в новоствореному Радієвому інституті.
У 1921 році більшовики мали в своєму розпорядженні 4,1 міліграма радію, а до 1947, року створення радянської атомної бомби, лише на одному Ухтинському промислі в Комі АРСР добуто 157 грамів! Багато це чи мало?
До 1916 року в світі одержано всього 48 грамів радію, у 1927-му виробіток наблизився до 340 грамів. Та й тепер загальна кількість цього металу, добутого в усіх країнах світу, ледве перевищує 3 кілограми.
Радієва промисловість Країни Рад створювалася ціною життя «ворогів народу», між ними й репресованих жителів України. В 40-ві роки радієвий промисел підлягав Головному управлінню таборів гірничо-металургійних підприємств (ГУЛГМП).

Дослідження земного випромінювання привело Вернадського та інших вчених до місць, куди часто б’ють блискавки під час гроз. Розряди показали не тільки придатні для промислової розроби радію пластові мінералізовані води, але й потужні нафтові родовища.
Та сама блискавка допомогла в наш час розкрити таємницю Лисої гори, розміщеної неподалік від загадкових тунелів, проритих під Києвом і Жуковим островом у другій половині  передвоєнних 30-х років. Блискавка полюбила Лису гору і столицю більше, ніж інші центри. За висновками метеорологів, Київ належить до грозових аномальних зон. Кількість і сила грозових розрядів тут значно перевищує норму. Мабуть, не випадково головним покровителем язичників-киян був Перун – бог грому й блискавки. Іонізуюче випромінювання київських надр викликає у квітні-серпні сильні грози зі зливами та блискавицями у святих місцях пращурів: Пирогове, гора Хоревиця, Лиса гора тощо. Традиційно там експлуатуються цілющі радонові джерела. У Києві – Пуща Водиця, водолікарня в Пироговому, далі, під Вінницею, знаменитий санаторій Хмільник. Не оминула чаша ця й Кіровоградщину. Згадаймо хоча б Знам’янську водолікарню.
Особливої уваги заслуговує місцина за 15 кілометрів на північний захід від Олександрії, між селами Оліївкою та Малою Протопопівкою. Ландшафтний заказник «Велика і Мала Скелі», займає територію 15 га і привертає увагу не тільки мальовничим ландшафтом, а й унікальним за лікувальними властивостями штучним озером.
У другій половині 80-их років тут працювали науковці, які вивчали флору і фауну в заплаві річки Інгулець між Бандурівкою та Протопопівкою, брали проби води для проведення аналізів. За результатами досліджень прийнято постанову Кабінету Міністрів про оголошення цієї зони заповідною.
Історія ж цього озера така. У 1936 році тут діяв кам’яний кар'єр. Якось після чергового вибуху, на поверхню потужно хлинула вода – за 10 хвилин глибочезний кар'єр був заповнений нею вщерть.
Підривники розкрили реліктове джерело найдавнішого періоду. Площа поверхні 1,5-2 га. Максимальна глибина 80 метрів. Хімічний аналіз показав йодо-бромисту воду з радоном, є в ній дейтерій і тритій – ізотопи водню. Емпіричним шляхом люди дійшли висновку, що озерна вода лікує хвороби опорно-рухової системи, остеохондроз, ревматизм, відкладення солей, захворювання шкіри.

Коли почалася Велика Вітчизняна війна, з перших же днів окупації німці почали вивозити воду з нашого озера до Німеччини. Звідки вони знали про те, що ця вода – стратегічний матеріал? Старожили Лелеківки, що під Кіровоградом, розповідали про свердловини, які бурили окупанти вздовж річок Інгулу та Грузької та опитування люду стосовно місць, куди найчастіше влучають блискавки. Однак, як могли здогадатися прості селяни, для чого те німцям потрібно?

Радієві чудо-двигуни були необхідні і Німеччині, і СРСР для дальньої авіації, підводних човнів та криголамів. Німці хотіли їх створити до літа 1941-го. Але вони не мали необхідної сировини, а Сталін відчував крайню потребу в атомних технологіях. На взаємних інтересах і виникло зближення двох тоталітарних режимів. Пункти для продуктивного діалогу знайдено та закріплено в 1939 році Пактом Рібентропа-Молотова, секретними протоколами з переділу світу й спільним парадом військ обох держав у місті Бресті. Німецькі физики: Ф.Ланге, А.Браш і К.Урбан на початку 30-х збудували в Швейцарських Альпах установки з уловлювання блискавок, де в глибоких тунелях поміщали головні мідні антени довжиною більше 800 м. Енергія атмосферних розрядів напругою 14-16 млн. вольт необхідна була для розщеплення атомного ядра. У рамках спільного радієвого проекту Німеччина передала СРСР в 1936 році технологію створення блискавкових лінійних прискорювачів для розщеплення ядра атома і збагачення радіоактивної сировини.
Фріц Ланге допоміг українським фізикам вибрати місце і створити уже в новій, багатій на грози столиці – Києві, вітчизняні блискавкові прискорювачі. Сировина надходила: з-під Вінниці, також з острова Водників на околиці Києва. Уранові руди повинні прибувати по шосе й залізниці, а далі засекреченими тунелями під Дніпром до радієвого заводу в надрах Лисої гори.
У Києві малося все необхідне для радієвого проекту: грозова аномальна зона, пластові мінералізовані води, розвинуте енергетичне господарство, будматеріали в районі селища Корчуватого, Лиса гора для влаштування секретного заводу, під’їзні шляхи, Академія наук і, найголовніше, «Кріт» – 15 Управління НКВД, що забезпечувало плани безплатною робочою силою. Та задум не завершився через почату радянсько-німецьку війну.
«Гриф «Цілком таємно» залишився майже таким незламним, яким був у часи такі недалекі. У цьому я переконався, щойно спробував знайти стежку до таємного тунелю під Дніпром, який мав би, згідно з деякими історичними даними, зокрема мемуарами Микити Хрущова, починатися десь на Жуковому острові й виходити на лівому березі річки неподалік дач на Осокорках. Та скільки шукав, скільки стукав у високі двері, натикався на здивоване – що це ще за тунель!?» – переповідав недавно київський журналіст

З 1936 року Ланге запрошено працювати в Харківському Українському фізико-технічному інституті, де в 1930-1932 роках організована перша в СРСР ядерна лабораторія, що займалася створенням радієвого котла-реактора. Харків до 1934 р. був столицею України й перетворився в мозковий центр для здійснення спільного радянсько-німецького проекту. У Харківському УФТІ зібрані кращі фізики й математики. Інститут відвідували знамениті авторитети передової науки: Нільс Бор, Джон Кокрофт, Поль Дірак. Учені інституту Лейпунський, Обреїмов, найсильніший радянський теоретик Ландау, що втілювали радієвий проект двох диктаторів, були репресовані. Розстріляні кращі науковці – Шубников, Розенкович, Горський. Не виключено, що за невдачі у створенні надпотужного радієвого двигуна, в той час, коли американська фізика видала «на гора» атомну бомбу, а німецька була за крок до успіху.

І остання новина. Компанія «ТВЕЛ» (Росія) й український державний концерн «Ядерне паливо» підписали угоду про створення спільного підприємства на паритетних засадах з рівними частками для виробництва ядерного палива. Президент Віктор Янукович під час недавніх відвідин Кіровограду заявив, що збудують завод у межах області.

Ось і здається нині, що якби на той час були розвідані сучасні уранові розробки на Кіровоградщині, а подібне, як бачимо, вповні могло трапитися, то всесвітня історія пішла б іншим шляхом. Та вона, історія, не терпить умовного способу.

 

Леонід Багацький

Категорія: Мої статті | Додав: graf (09.11.2010)
Переглядів: 245 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2017
Пошук
Друзі сайту
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz