П`ятниця, 29.03.2024, 16:06
Український Новокозачин
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
Меню сайту
Категорії розділу
Мої статті [1131]
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 181
Статистика
Форма входу
 Каталог статей
Головна » Статті » Мої статті

ЖИВОТВОРНА ВОДА КОЗАЦЬКОЇ КРИНИЦІ

На початку 70-х років минулого століття познайомився у Добровеличківці з чудовим знавцем рідного краю Олександром Олійником. Він знав історію селища і району, мов свої п'ять пальців, і годинами міг натхненно розповідати про них. Щось знаходив у архівах, де багато працював, запозичав із наукових праць учених-дослідників.

І все ж перевагу краєзнавець віддавав запису розповідей старожилів, легендам, переказам, почутим у народі. Це стосується і місцевості Козацька криниця, розташованої неподалік сучасної Добровеличківки. Олександр Петрович не міг навіть передбачити, що минуть якихось півсотні літ, і про козацьку криницю довідається уся Україна. А почалося все із славнозвісного народного героя часів козаччини Івана Сірка. Повертався він із Торговиці над Синюхою. І несподівано неподалік річки Сухий Ташлик, верстах у трьох від сучасного села Трояни, зіткнувся з чималим татарським загоном. Оскільки кошовий отаман не упускав жодної нагоди погромадити бусурманські ребра, він, не вагаючись, повів атаку на лави чужинців. Кілька годин тривала кривава січа, десятками татарських і козацьких трупів вкривався ковиловий степ. Не витримали натиску січовиків татари, не багатьом з них вдалося дістатися Синюхи і переправитися у свої володіння. Козаки у тому бою втратили чимало полонених, захоплених нападниками у місцевих селах, повернули людям награбоване майно.
Те місце, де відбулася сутичка козаків з кримчаками, приблизно за двадцять кілометрів від Добровеличківки, за три - у бік Тишківки строго на північ. Називається місцевість Балка Татарська.


У тридцяті роки минулого століття люди тримали там левади. Обробляли їх, знаходили у землі підкови, зброю, зітлілі кістки. Цілком вірогідно, що саме тут загін Івана Сірка розгромив татарський роз'їзд.
Після бою з татарами козаки попрямували на схід і під вечір стали на перепочинок на березі невеличкої степової річки. Різко зупинив отаман баского коня. Вдарив гнідий копитом об землю. І бризнув фонтаном догори сріблясто-чистий струмінь води, веселкою виграючи у сонячних променях. Ковтнув отаман прохолодної рідини раз-другий і задоволено витер вуса:
- Ох і добра! Не пив добрішої...




З того часу річку цю назвали Доброю. Хутір козака Величка, розташований неподалік, нарекли Добровеличківкою. А диво-джерело із смачною цілющою водою назвали Козацькою криницею. Упродовж багатьох років напувала вона своїми чистими водами місцевих жителів і проїжджих-прохожих. Зупинялися біля криниці чумаки, що їхали у Крим по сіль, варили смачні кулеші і юшку та щиро дякували тим, хто відкрив це чудодійне джерело. Робили тут привал козацькі загони, повертаючись з походів.
Не могли навіть подумати мешканці Добровеличківки, що їхнє село - не такий собі звичайний населений пункт. У 1989 році доктор географічних наук Олексій Шевченко довів, що місцевість Козацька криниця є нічим іншим, як географічним центром України. Хто б не пишалися таким відкриттям? Гідно оцінили його добровеличківці. Рішенням районної ради у 1991 році було виготовлено гранітний пам'ятний знак і встановлено його на околиці -Добровеличківки.

Минув час, і настала потреба дещо змінити його зовнішній вигляд. Гранітну брилу упорядкували, оновили, встановили у ніші до блиску відполіровану плиту, на ній зробили напис: «Нап'ємося водиці з козацької криниці».
І п'ють, п'ють: хто не їде, хто не йде. Приїжджі у Добровеличківку неодмінно відвідують районний краєзнавчий музей - гордість мешканців району. Розташований він у чудовому приміщенні - пам'ятці архітектури XIX століття. Гостей радо зустрічає один з творців музею, незмінний його директор Дмитро Проскаченко. Він - жива історія району, знає кожну стежину, балку, яр. Навіть розшукав місця, де 1919 року відгуляв гучне весілля легендарний ватажок повстанської армії Нестор Махно.
У географічному центрі України живуть щирі, роботящі люди. Уславили селище невтомною працею сотні трудівників ланів. Героєм Соціалістичної праці стала ланкова О. Римська, державних нагород удостоєні механізатори В. Плохотников і О. Тка-ченко, тваринник С. Приступа, агроном І. Гоєнко.
Гордість селища - майстри народного мистецтва, особливо килимарства, яке має давні традиції. Ще у 1936 році майстриня-килимарниця О. Домброван була запрошена до центральних експериментальних майстерень при Київському музеї Українського мистецтва для створення перших українських тематичних килимів.


Живить, надихає на працю і творчість вода із козацької криниці Центру України.

Юрій МАТІВОС.

Категорія: Мої статті | Додав: graf (29.11.2010)
Переглядів: 566 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2024
Пошук
Друзі сайту
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz