На
початку 70-х років минулого століття познайомився у Добровеличківці з
чудовим знавцем рідного краю Олександром Олійником. Він знав історію
селища і району, мов свої п'ять пальців, і годинами міг натхненно
розповідати про них. Щось знаходив у архівах, де багато працював,
запозичав із наукових праць учених-дослідників. І все ж
перевагу краєзнавець віддавав запису розповідей старожилів, легендам,
переказам, почутим у народі. Це стосується і місцевості Козацька
криниця, розташованої неподалік сучасної Добровеличківки. Олександр
Петрович не міг навіть передбачити, що минуть якихось півсотні літ, і
про козацьку криницю довідається уся Україна. А почалося все із
славнозвісного народного героя часів козаччини Івана Сірка. Повертався
він із Торговиці над Синюхою. І несподівано неподалік річки Сухий
Ташлик, верстах у трьох від сучасного села Трояни, зіткнувся з чималим
татарським загоном. Оскільки кошовий отаман не упускав жодної нагоди
погромадити бусурманські ребра, він, не вагаючись, повів атаку на лави
чужинців. Кілька годин тривала кривава січа, десятками татарських і
козацьких трупів вкривався ковиловий степ. Не витримали натиску
січовиків татари, не багатьом з них вдалося дістатися Синюхи і
переправитися у свої володіння. Козаки у тому бою втратили чимало
полонених, захоплених нападниками у місцевих селах, повернули людям
награбоване майно. Те місце, де відбулася сутичка козаків з
кримчаками, приблизно за двадцять кілометрів від Добровеличківки, за три
- у бік Тишківки строго на північ. Називається місцевість Балка
Татарська.
У тридцяті роки минулого століття люди тримали там левади. Обробляли
їх, знаходили у землі підкови, зброю, зітлілі кістки. Цілком вірогідно,
що саме тут загін Івана Сірка розгромив татарський роз'їзд. Після
бою з татарами козаки попрямували на схід і під вечір стали на
перепочинок на березі невеличкої степової річки. Різко зупинив отаман
баского коня. Вдарив гнідий копитом об землю. І бризнув фонтаном догори
сріблясто-чистий струмінь води, веселкою виграючи у сонячних променях.
Ковтнув отаман прохолодної рідини раз-другий і задоволено витер вуса: - Ох і добра! Не пив добрішої...
З того часу річку цю назвали Доброю. Хутір козака Величка, розташований
неподалік, нарекли Добровеличківкою. А диво-джерело із смачною цілющою
водою назвали Козацькою криницею. Упродовж багатьох років напувала вона
своїми чистими водами місцевих жителів і проїжджих-прохожих. Зупинялися
біля криниці чумаки, що їхали у Крим по сіль, варили смачні кулеші і
юшку та щиро дякували тим, хто відкрив це чудодійне джерело. Робили тут
привал козацькі загони, повертаючись з походів. Не могли навіть
подумати мешканці Добровеличківки, що їхнє село - не такий собі
звичайний населений пункт. У 1989 році доктор географічних наук Олексій
Шевченко довів, що місцевість Козацька криниця є нічим іншим, як
географічним центром України. Хто б не пишалися таким відкриттям? Гідно
оцінили його добровеличківці. Рішенням районної ради у 1991 році було
виготовлено гранітний пам'ятний знак і встановлено його на околиці
-Добровеличківки. Минув час, і настала потреба дещо змінити його
зовнішній вигляд. Гранітну брилу упорядкували, оновили, встановили у
ніші до блиску відполіровану плиту, на ній зробили напис: «Нап'ємося
водиці з козацької криниці». І п'ють, п'ють: хто не їде, хто не
йде. Приїжджі у Добровеличківку неодмінно відвідують районний
краєзнавчий музей - гордість мешканців району. Розташований він у
чудовому приміщенні - пам'ятці архітектури XIX століття. Гостей радо
зустрічає один з творців музею, незмінний його директор Дмитро
Проскаченко. Він - жива історія району, знає кожну стежину, балку, яр.
Навіть розшукав місця, де 1919 року відгуляв гучне весілля легендарний
ватажок повстанської армії Нестор Махно. У географічному центрі
України живуть щирі, роботящі люди. Уславили селище невтомною працею
сотні трудівників ланів. Героєм Соціалістичної праці стала ланкова О.
Римська, державних нагород удостоєні механізатори В. Плохотников і О.
Тка-ченко, тваринник С. Приступа, агроном І. Гоєнко. Гордість
селища - майстри народного мистецтва, особливо килимарства, яке має
давні традиції. Ще у 1936 році майстриня-килимарниця О. Домброван була
запрошена до центральних експериментальних майстерень при Київському
музеї Українського мистецтва для створення перших українських тематичних
килимів. Живить, надихає на працю і творчість вода із козацької криниці Центру України. Юрій МАТІВОС.
|