П`ятниця, 29.03.2024, 18:36
Український Новокозачин
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
Меню сайту
Категорії розділу
Мої статті [1131]
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 181
Статистика
Форма входу
 Каталог статей
Головна » Статті » Мої статті

ПОХИТОНОВ


Левова частка,.. а може, й усі (?) російські енциклопедії з довідниками досі звуть його великим «російським художником», його – уродженця єлизаветградських степів, чий талант розкрився у Франції та Бельгії, сина нащадка українських козаків і сербки …

 

Ця типова для наших стосунків із по-орвеллівськи нетолерантним Старшим Братом крадіжка відбулася за шаблонною схемою: народився в адміністративних межах Російської імперії і прославився – значицця, «рускій», незважаючи ні на що. Такими «рускімі» малярами – одним із котрих, як ви вже здогадалися, був Іван Павлович Похитонов (1850 – 1923) – тільки на території однієї сучасної України довелося стати греку Архіппосу Куїнджі, вірменину Ованесові Айвазяну, поляку Казімежу Малевичу, Максиміліану Волошину, Георгію Нарбуту, Іллі Рєпіну, Миколі Самокишу тощо…

 

Іван Похитонов народився не в Місті; його батьківщини, родового хутора Мотронівки, що колись знаходився поблизу сучасної Трепівки, вже не знайти навіть на «генштабівських» картах області – з’їв його час і сусідній Зелений Гай. Але він:

 

- закінчив взірцевий чоловічий пансіон Г. Гумберта в Єлизаветграді (розташування цієї прогімназії нам, на жаль, встановити не пощастило);

- був гласним Єлизаветградського повітового земського зібрання у 1874 – 1876 рр.;
-  у 1910-их рр. пропонував передати Місту в подарунок низку своїх картин за умови створення ним художнього музею (результат плачевний: ні тобі музею до 1921 р., ні картин Похитонова. Останні зараз, так, до слова, можуть коштувати понад сотню тисяч доларів.).

 

Чи не найдивовижнішим фактом із життя Івана Похитонова залишається те, що він – самоук, який серйозно зайнявся живописом уже після того, як спробував свої сили на військовому та аграрно-зоологічному поприщах. Із 1876 року цей єлизаветградський самородок майже постійно перебуває за кордоном: там лікується матір, та й своїм здоров’ям Іван Петрович похвалитися не міг. Водночас – учиться у мариніста Боголюбова, у пейзажистів Барбізонської школи, вдосконалює техніку роботи тонким «як комарине жало» пензлем. Похитонівська метода – окрема тема для розмови. Більшість своїх пейзажів мотронівчанин малював, озброївшись лýпою, на маленьких дощечках, попередньо вишребених риб’ячою кісткою. Рєпін так і сказав: «Чародій!»

 

Похитонов – яскравий приклад маляра, що цілком і повністю забезпечував собі безбідне життя ще за власного життя. Перед перенасиченим художниками Парижем (співвітчизнику і колезі Петру Покаржевському він заявив прямим текстом: «Як собак нерізаних!») Іван Павлович віддав перевагу Брюсселю та Льєжу, де успішно працював до самої смерті. У Росію він спорадично вертався, допоки переворот 1917-го року не поставив на цьому хрест.

 

У Кіровограді про Похитонова нічого не нагадує: жодної вулички-провулка (зате у Льєжі є своя Rue Pokietonov!), жодної меморіальної дошки, жодної премії. Тож поки в нашому Худмузеї експонується декілька робіт майстра, то скористайтеся цією унікальною нагодою: «Вечір на Україні», ескіз декорацій до музичної драми «Черевички», «Купальні у Франції», «Згарище. Околиці Парижа», «Старий будинок у Никольському», «Пейзаж. Бельгія», «Гаряче джерело. Кубань» тут ненадовго – на жаль!

 

P. S. Воістину дивна та непередбачувана слов’янська логіка. В Імператорській академії мистецтв Іван Похитонов числився дійсним членом по лінії… батального живопису! Ось так, буває виконаєш чесно держзамовлення: закарбуєш на полотні болгарські краєвиди колишніх бойовищ Російсько-турецької війни 1877 – 1878 рр. і потрапиш у казна-які списки…



Богдан Стасюк, журнал "Ланруж"





Категорія: Мої статті | Додав: graf (12.12.2010)
Переглядів: 434 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2024
Пошук
Друзі сайту
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz