Субота, 23.09.2017, 08:27
Український Новокозачин
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
Меню сайту
Категорії розділу
Мої статті [1131]
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 180
Статистика
Форма входу
 Каталог статей
Головна » Статті » Мої статті

Мистецтво належить народу


Кучма не був поціновувачем мистецтва, але, кажуть, зараз у нього гарна колекція. Колекціонерами є Порошенко, Губський, Фельдман, Табачник, Семиноженко...

Народний депутат України Ігор Шаров також не відстає від інших – він є відомим колекціонером і шанувальником українського живопису. Ось і останнім часом стало відомо з джерел, близьких до молодого маляра Сергія Полякова, що нині він працює над серією «Історичні портрети», замовленою Ігорем Федоровичем.



У тій серії вже завершені портрети Ярослава Мудрого, князя Володимира Великого, Богдана Хмельницького, Володимира Винниченка, Тараса Шевченка (всі датовані 2009 роком), а також портрети Миколи Терещенка, Петра І та Христофора Колумба (рік – 2010). На цей час Поляков пише портрети Зиґмунда Фройда, Адама Сміта, Бенжаміна Дізраелі й Талейрана.

Ігор Федорович колекціонує український живопис, який виставляє у власній галереї. Крім того, збирає вина і автомобілі радянської епохи, монети й автографи видатних людей.

Коли в Українському домі три-чотири роки тому проводилася виставка живопису з колекцій відомих політиків та бізнесменів, кілька картин для неї запропонував і наш земляк.

Згадана виставка знайшла широкий, здебільшого, схвальний відгук у суспільстві, та знайшлися такі, хто досить критично коментував подію. Наприклад, відомий мистецтвознавець Олег Сидор-Гібелінда заявив, що в даному випадку формула Достоєвського «Краса врятує світ» не працює. І додав:

– Про красу тут не йдеться! У наших політиків поганий художній смак, і то добре. Сподіваюся, в них ще довго буде поганий смак!

На питання, що ж у цьому хорошого, відповів:

– А згадайте, у кого з радянських вождів був дуже хороший художній смак? Правильно, у Йосипа Віссаріоновича. Він знав ціну справжньому мистецтву. Але кому від того було добре?

Аж ось восени 2010 року також проведено таку ж виставку «Колекційний живопис, іконопис і декоративне мистецтво» з якісною добіркою творів, доступною не лише елітним збирачам, а й усім цінителям мистецтва.

На ній експонувалися чудові пейзажі Миколи Сергєєва, Григорія Капустіна та Івана Труша, акварелі Роберта Фалька та великої княгині Ольги Олександрівни Романової, морський пейзаж онука та кращого учня І. Айвазовського Олексія Ганзена, жанрове полотно Івана Рашевського і характерну композицію в стилі модерн Миколи Александрова, ранні роботи видатного українського експресіоніста Миколи Глущенка та засновника закарпатської школи живопису Адальберта Ерделі, твори одного з найвідоміших українських авангардистів Олександра Грищенка та роботи українських радянських класиків, самобутній колаж Сергія Параджанова та оригінальні літографії Жюля Шере і Михайла Шемякіна, графіку одного з головних представників сюрреалізму у театрі та кінематографі Жана Кокто. Утім, для знавців завжди знайдеться місце на подібній виставці.

Свої колекції Ігор Шаров поповнює, подібно його колегам-політикам, з різних джерел. Тут і безпосередні стосунки з митцями, як видно на прикладі із Сергієм Поляковим, і робота через своїх емісарів. Знаємо, що земляк досить тісно контактує з нашими кіровоградськими художниками. Він є учасником аукціонних мистецьких торгів. Наприклад, аукціонний дім «Корнерс» 27 березня минулого року проводив захід, на якому продавалася, зокрема, картина Іллі Рєпіна «Три дами за рукоділлям».

Тоді ж розігрувалися лоти з Костянтином Крижицьким, Миколою Глущенком, Жулем Шере тощо. Якраз у запитах Петра Порошенка, Богдана Губського, Дмитра Табачника.

Віктор Федчишин – ліцитатор (аукціоніст) закладу, експерт із живопису, не виключав участь у торгах Ігоря Шарова також. Цікаво б дізнатися, хто придбав Рєпіна?

Ще трохи відгортає завісу Сергій Табалов, чоловік, теж не чужий в Кіровограді, власник київської галереї «Арт-капітал», що проводить аукціони. Каже:

– На міжнародних аукціонах я бачу наших бізнесменів, а не політиків. На вітчизняних найпопулярніший товар – радянські українські художники. На другому місці – XIX століття. На третьому – емігранти, такі, як Серебрякова. У Донецьку віддають перевагу голландському і європейському живопису, в Києві – радянському.

Про порядки «за закритими дверима» аукціонів трохи розповів скандал довкола оголеної дівчини, твору Зінаїди Серебрякової, який хтось купив нібито для якогось «главного». За скромний мільйон. Нагадаємо, що там гривні не ходять. Просочилася інформація, ніби покупець – жінка, котра торгувалася у телефонному режимі з Києва. Новина обросла бульварними подробицями, прикрасивши собою кілька десятків сайтів і видань. Аукціон Крісті змушений зробити спеціальну заяву і не підтвердивши нічого, ні спростувавши.

Як на нас, то кожен колекціонер має право на свою «Данаю». А оскільки Рембрандт – один, а колекціонерів багато, то й задовольняється дехто Серебряковою. До речі, не останньою Сафо в поезії та прозі життя.

Важко сказати, чи може добірка Ігоря Шарова конкурувати з найвідомішою в Україні, яку має Віктор Пінчук, меценат, бізнесмен та громадський діяч, засновник центру сучасного мистецтва PinchukArtCentre, та ще й зять екс-президента Леоніда Кучми.

Та не все таке безхмарне на колекційному небосхилі. В Україні донедавна фактично не було можливості одержати фахову експертизу полотен. Єдине місце, де це робили – Національний реставраційний центр, але там перш за все обслуговують державний музейний фонд. До речі, не так давно літала Кіровоградом чутка, що один із знаних наших збирачів живопису на тій ниві потрапив у халепу.

Тому з’явилися люди, котрі створили Бюро науково-технологічної експертизи «Арт-Лаб», придбавши новітнє обладнання. Воно дає змогу «зчитати» інформацію з будь-якого мистецького твору: з фарфору, металу , не кажучи вже про графічні твори та живопис, визначити його вік та склад. Коштує така експертиза від восьмиста до двох тисяч гривень. Усе залежить від складності роботи і від бажання власника дошукатися істини.

На жаль, не довелося побачити до цих пір приватних нумізматичної та художньої колекцій Ігоря Федоровича. Ні шедеврів радянського автомобілебудування. Як, до речі, і його зібрання вин. Наголошуємо: побачити, а не скуштувати, бо, судячи з опису погребів ще одного збирача таких раритетів Олександра Фельдмана, то заняття не для слабаків. Для того він має спеціальний підвал 6-метрової глибини, що включає чотири мистецьки оформлені зали загальною площею до 150 кв. м. Уздовж стін й по центру – штабелі з 4 тисяч. покритих товстим шаром пилу пляшок: торкати вино зась, воно любить тишу, пояснює Фельдман. Андрій Крилов, особистий сомельє (виночерпій) Фельдмана, перераховує плоди своїх і Фельдмана трудів і знахідок: «Тут найдорожчі вина світу: Romanee-Conti врожаю 1923 року (6 тис. євро), Mouton Rothschild 1945 року (10 тис. євро), Cheval Blanc 1947 року (8 тис. євро)».

Одна з полиць заповнена порожніми пляшками – нехай відвідувачі бачать, що Фельдман вина за ціною автомобілів не лише колекціонує, але й п’є сам. «У світі є клуби людей – їх мало, – члени яких такі вина тільки скуштували, а не пили», – твердить харківський бізнесмен.

Але те – про Фельдмана, а не про когось іншого…

 

Леонід Багацький


http://surma.moy.su/publ/1-1-0-2299


Категорія: Мої статті | Додав: graf (26.01.2011)
Переглядів: 182 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2017
Пошук
Друзі сайту
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz