На останній прес-конференції гендиректор ОДТРК «Кіровоград» Вадим Мурований аж двічі забожився. Це тоді, коли пообіцяв, що доки він керує цим творчим об’єднанням, не буде там місця рутинним, на його думку, передачам типу «Дзеркало». І що українську мову на каналі він ні за яких обставин не обмежить.

Але тижня не минуло, як чиновник согрішив теж двічі, створивши печерне шоу, назване чомусь «Журналістським бочонком», де учасники, до того ж, наввипередки вправлялися в знанні російської мови.

Колись у Києві існував богемний кабачок «ХЛАМ», що розшифровувався: художники, літератори, артисти, музиканти. У нашому випадку художники, літератори, артисти, музиканти відпочивають. Журналісти, як виявилося, теж. То що ж залишилося? Лише хлам?

І чому, все-таки, «Бочонок»? Правильніше «Барильце»

Задумувався наш кабачок, очевидно, як дискусійний клуб, де схрестилися б найрізноманітніші погляди на наше життя. Але ми побачили, як дискутують лише Шустер і Мармер та Мармер і Шустер. Ще двоє молодят-статистів, прикликаних для підтанцьовки, кивали головами, зрідка зиркаючи спідлоба на світ Божий.

Йшлося про актуальне. Про здування порошинок з білосніжно-білого мундиру олександрійського міського голови, що впав жертвою страшної обмови. Як колись ті ж люди здували з такої ж цнотливо білої камізельки іншої героїні телеефіру. Пані Шустер захоплено розповіла, що вона мало не опівночі підняла на ноги пів-України, шукаючи правду. Хоча, простіше було б потерпілому подати судовий позов і хай живе український суд – найсправедливіший суд у світі!

Інший сюжет кипів благородним гнівом до торгашів у стінах міського Будинку культури імені Компанійця. Мовляв, народ знемагає від дефіциту культури. І ні слова про обласний драмтеатр, десятиліттями ремонтований. Та так, що в ньому ось-ось почнуть тренуватися мінчаесники, як тренуються сьогодні в недобудованому й забутому дитячо-юнацькому центрі на набережній. А навіщо доводити до ума, якщо ще є клуб Компанійця?

Не обійшли диспутанти й місцевих сайтів, де якийсь зловмисник «мочіт нє по дєлу» їх, таких чистих, щирих і непідкупно правдивих.

В показаному обміні думками перемогла дружба. Та й хіба може бути якесь різночитання між людьми, які дружать сім’ями. І батьки їхні дружили, і діди ще з біблійних часів.

На тому й завершимо в очікуванні наступного явлення народу тієї ж пари. Кіровоград ще раз підтвердив, що він вже  давно місто "паронормальне"...

Ярема Різниченко