Вівторок, 25.07.2017, 17:44
Український Новокозачин
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
Меню сайту
Категорії розділу
Мої статті [1131]
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 180
Статистика
Форма входу
 Каталог статей
Головна » Статті » Мої статті

Царська країна
„Річкові назви, так звані гідроніми, є найдостовірнішим джерелом історичної і мовної інформації”, – зауважувала якось Зіновія Франко („Хто ми? Звідки родом?”, Київ, 1990). І справді – назви міст, сіл міняються під впливом тієї чи іншої політичної кон’юнктури, а річок, на щастя, така мода не зачіпає. Тому, щоб визначити місце проживання народностей, розташування та межі країн, про які згадує Геродот на скитській землі, необхідно в першу чергу знайти відповідники скитським рікам, яким автор приділяє дуже багато уваги.
 

Точно відомі науці лише Істр, Гіппаніс, Танаїс та Бористен. Про решту річок думки істориків або розходяться, або мають сумнівне визначення. Ми ж розпочнемо з Гіппанісу. Вчені її цілком правильно ідентифікують як Південний Буг. Очевидно, що серед місцевого населення річка називалася Бог, бо в основу, нібито, грецької назви, покладено все-таки наші складові. Зокрема, Гіп – гіпер (по-грецькому „великий”) – насправді похідне від назви річки Ніпер, що вказує на зв’язок Бугу з Дніпром. Другий компонент Пан – одна з давніх наших назв бога. Тому Гіппаніс пишемо з двома „п”, адже одне із складових закінчується на „п”, а інше починається на „п”. Тобто, назву Гіппаніс греки трактували як Великий Пан, а давні українці - Бог.

„Гіп” і „пан” допомогають нам визначити також місцезнаходження річок Пантікап і Гіпакіріс. Досі прийнято вважати, що це „не означені точно лівобережні ріки”. Але їх архетипи, змушують нас подивитися в протилежний бік. Ці ріки треба шукати на правобережній Україні, по сусідству з Південним Бугом.

Не так легко однозначно розтлумачити другий компонент Гіпакіріса, але можемо припустити, що він пов’язаний із назвою народу, що тут мешкав – корці. Тим часом перший компонент, як у випадку з Гіппанісом, вказує на зв’язок з Дніпром. І тепер не складно  визначити, що Гіпакіріс це річка Інгул, яка впадає в той же лиман, що й Буг, і який ріднить її з Дніпром. Цікаво, що певна частина мешканців обласного центру міста Кіровоград, що лежить на берегах Інгулу-Гіпакіріса, ось уже багато років домагаються перейменування свого міста, як такого, що, ніби, не відповідає історичній справедливості. Однак, може, це саме боже провидіння направляло більшовиків, які назвали його іменем Кірова – однією із складових, що є в Гіпакірісі? Отож, мабуть, варто зберегти його, підправивши на Кіроград, а замість пам’ятника Кірова на центральній площі міста встановити пам’ятник першому історику нашої країни Геродоту...

Щодо Пантікапу то тут теж все дуже просто, необхідно лише уважно вчитатися в архетипи слова: до Пана те капає, тобто, та річка є притокою Гіппаніса. А саме – Синюхою. Щодо її верхньої притоки Гірського Тікича (горішня, верхня течія), то, судячи з назви, ці дві річки колись складали одну водну артерію.

Ще одну річку вчені називають точно не визначеною – це Геррос (або Герр), хоча деякі видання, в т. ч. академічні, вказують її на Приазов’я, тобто, на річку Молочну. Можливо вони довірилися Птоломею, який вказує її в тому ж районі. Але вони не помітили, що річка Геррус в нього є також на Кавказі. Може бути також, що вчені довірилися перекладачеві історії Скитії, який зробив помітку в дужках, нібито, Геррос знаходиться „за чотирнадцять днів дороги” в напрямку на схід. І хтось вирішив, що цих чотирнадцять днів треба відраховувати від Бугу, отож і вийшов на річку Молочну. Але це помилкове припущення. Перекладач мусив був врахувати, що якщо Геродот не вказує напрямок, то відправну точку слід брати з погляду його інформаторів, а ними були переважно мешканці півдня. Та й сам він, як ми знаємо, мешкав на півдні. Отож, річку Геррос необхідно шукати на півночі. А якщо взяти відлік часу від Бузького лиману, де, нібито, переважно мешкали греки, то чотирнадцять днів, мабуть, якраз і треба, щоб пішохід добрався до річки, назва якої і стала однією із складових Герроса – Рось...

Ми також звикли вважати одну із назв нашої головної ріки Бористен грецькою. Але і тут навіть близько нічого немає грецького. Бори (боруси) – мешканці древньої української землі, яких ми зустрічаємо у Влескнизі, та стан – табір, місцезнаходження, що буквально перекладається як борів стан, або земля борів. Тобто, Бористен зовсім не назва річки, грецькі редактори просто викинули справжню назву Дніпра, щоб ускладнити дослідникам пошуки справжніх джерел цивілізації і таким чином утаємничити її походження. Тим не менше назву нашої головної ріки можемо відгадати за допомогою гіперборейських дівчат Гіперохи та Лаодіки, які принесли делосцям звичай жертвувати богам солому (гл. 33). Безсумнівно, Лаодіка – це Лада, їй здавна поклонялися скити-укри, а Гіпероха – Ніпероха, дочка чи дружина Ніпра-Дніпра (народно-українське, як от Солоха, Захариха, Явдоха тощо)...

Ось які ребуси витворили люди із назвами рік та імен дійових осіб. Хіба таке могли зробити ті, хто не знав давньої української мови? Але підемо далі. Назви і місце проживання скитських народів у Геродота дуже суперечливі. Втім, у цьому немає нічого дивного. Подібних неузгоджень, наприклад, чимало і в Ілара Хоругина. Маємо пам’ятати, що автори також покладалися на свідчення інших, а вони не завжди були точними. Також треба враховувати, якими дорогими були тогочасні матеріали для письма і трудомісткими способи їх здійснення. Якщо ти написав на пергаменті чи на дощечці, то зітерти або виправити щось вже було неможливо. А про те, щоб переписати наново, і мови не могло бути, для цього необхідно було докласти чимало додаткових сил та часу. Уявити лишень, чого, наприклад, коштувало на рівні технічного прогресу IX ст. витесати дерев’яні дощечки односантиметрової товщини?

Зважуємо також на те, що мінялися назви, мінялося місцепроживання. Від одного роду відділявся інший і він займав вільні землі, але якийсь час зберігав ту саму назву, в пам’ять про попереднє місце давав такі ж назви новим населеним пунктам і рікам, на яких вони зводилися. Саме через те маємо так багато різночитань у древніх переказах і нам з великими труднощами доводиться доходити певної істини в тих чи інших текстах. 

У 52 главі Геродот вказує, що річка Гіппаніс пливе на межі скитів-орачів і алазонів: нижче, тобто, по правому березі, були алазони, а вище по лівому – скити-орачі. Але у 18 главі ми читали інше: „Ті греки, що живуть над рікою Гіппанісом, називають їх (тобто скитів-орачів) бористенітами, а самі себе ольвіополітами”. Отже виходить, що над Гіппанісом жили бористеніти і ольвіополіти (оли). Ще вище скитів-орачів, зазначає Геродот, жили неври. Невже ще один етнос? Навряд. „Неври” – це місцева назва мешканців Придніпров’я, тобто, непри (від Ніпра-Дніпра) і бористеніти (також від назви цієї річки – Бористену, але вже за пізнішим сфальсифікованим грецькими варіантом) – це одні й ті самі люди (про греків мова тут взагалі не повинна йти – на той час їх зовсім ще не було).

Отже, здається, розібралися. Тепер, приступимо до особливо важливої країни – Царської. Деякі підручники з історії і навіть видання Національної Академії наук України, Інституту археології НАН України, Інституту історії НАН України „Україна крізь віки. На світанку Історії” (Київ, Альтернативи, 1998 р.) вказують її на півдні України, М. Грушевський – на Дону, а, наприклад, „Довідник з історії України” (Київ, „Генеза”, 2001) і „Малий словник з історії України” (Київ. „Либідь”, 1997) взагалі воліють не згадувати ні Царської країни, ні інших назв з Геродотової Історії. Але це несправедливо. Маємо розібратися, що це за країна і де вона знаходилася?

Геродот однозначно вказує її адресу: „За Герросом лежить так звана царська країна” – гл. 20; вона „називається як і той край, Геррос” – гл. 56. А ми вже визначили, що річка Геррос – це  Рось. Тепер повернемося до гл. 53 і довідуємося, що країна Геррос знаходиться за сорок днів плавби на північ по Бористену (Дніпру). Тим часом до річки Молочної не можна пливти човном, бо вона на єднається з Дніпром. А якби, навіть, це було можливо, то ця віддаль від гирла Дніпра долається всього за якийсь тиждень.

Отож, де все-таки знаходилася Царська країна? Задача не така вже й складна, як нам навіяли чисельні історики. Яка наша річка в древності відповідала назві нашої країни? Правильно, Рось – Русь. Не плавав не знаю, але думається, якщо спробувати пропливти звичайним човном, здолати численні пороги від гирла Дніпра до Києва, якраз, мабуть, і треба махати веслами днів сорок, щоб потрапити в країну Геррос (Рось), яку Геродот називає Царською.

Втім, читач, чекає на тлумачення першою частини цієї назви "гер”. Не секрет, що іноземці читали наші літери не так як ми. Особливо в цьому страждав сонячний символ „о”. Її підміняли на „е”, „а”, „ге” і навіть на грецьку „тето”. Ми це вже бачили на прикладі Голуні, це також зафіксовано в назві міста Херсон (насправді наші предки нарекли його на честь бога Хорса Хорсуном) та ряді інших слів. У випадку ж з Герросом можливі два варіанти: або це були (річка і країна) Горова (верхня) Рось – Горрось (нижньою була Голунь) або Оррось – Орова Рось. Подібну назву до останньої, до речі, знаходимо і в „Оповідях Захарихи” – Оразька Русь, а в народі зустрічається вислів: „за царя Гороха” (тобто дуже давно), де, очевидно, згадується саме Ора-Гора. (Доречною буде і згадка про мовну особливість мешканців Приятрання та Поділля, які донині закривають на початку слова голосні а, о, у, и, і приголосною г: Гандрей, госеледець, Гумань, гиндик...)   

Те, що Геродотів Геррос – Царська країна, яка знаходилася пізніше в межах Київської Русі, підтверджує навіть французький інженер та картограф Г. Боплан, який у XVII ст. на замовлення польського уряду будував в Україні фортеці. На своїй генеральній карті річку Синюху він записав „Царською”. Мабуть, Боплан теж знав, що десь тут була Царська країна.

Не маємо сумніву, що саме про неї, але під назвою Цар’я йдеться також у Біблії (Кн. Суддів, 13), де згадується данівець Маноах і його син легендарний Самсон. Вже ім’я цього славного богатиря вказує на його походження, що означає українською Саме сонце. Окрім того, сила Самсона приховувалася в його косах, як і у козацьких характерників. А це є свідченням того, що на нашій древній історії писалася не тільки історія Греції, а й Ізраїлю.

... Прикро, але Геродот не називає столиці Царської країни, а те, що вона була, сумнівів не викликає. У книзі „Код України-Руси” стверджувалося, що вже на той час нею міг бути місто Київ. Але ольвійський пам’ятник та повторне ретельне опрацювання Історії Геродота, змушує вносити деякі поправки та уточнення. Згадаємо: де за Геродотом відбувалися похорони царів? „У краю Геррос, до котрого Бористен ще судноплавний” (IV 71). Звичайно, царів не могли хоронити десь далеко від престольного міста. Отже, якщо Дніпро був судноплавним до нинішньої Хортиці, очевидно, що десь саме тут і був пантеон древніх українців. Де саме, відповідь дала археологічна наука, яка розкопала чимало царських могил (курганів) на території нинішньої Дніпропетровської області, переважно в Нікопольському районі. Отже, десь тут була і столиця Перірати (про цю країну йшлося в публікації Сергія Піддубного „Ольвійський пам’ятник, що повертає літописання в правдиве русло”, „Голос України”, 10 червня ц. р.). Зважаючи на священні архетипи „пер-пар”, найвірогідніше столичним містом царської країни Перірати був Паріон (Парій), яке згадується в Геродота і яке знаходилося або на острові Хортиця або поблизу нього. Свідчення тому однакова основа – Ор-Ар, що означало найвищу святість... Саме парійцям/паросцям належала місія по підтриманню миру по обидва боки Дніпра і розв’язанні спорів. Зокрема, у 5-ій книзі Геродота (гл. 28-30) є приклад того, як іонійі запросили паросців до Мілету (Мелітополя), щоб вони допомогли навести лад в їхній країні. І паросцям це вдалося зробити.  

Можемо сміливо стверджувати, що духовний і адміністративний центр колишньої Трояні-Перірати був на території Правобережної України. Про це говорять її інша назва Царська країна, на це також вказує геродотівська назва надбужського краю Ексампей – Святі дороги… На жаль, нам невідомо точно, куди пролягали ці дороги – з твору Геродота дані про це викинули, але зрозуміло, що святі дороги пролягали до святих місць: храмів і могил, куди здійснювали хадж (ходження) люди тогочасного світу. Не виключено, що цими місцями вже тоді були Київські (Рипейські-Гіперські) гори.

 

Василь Піддубний, Сергій Піддубний

 с-ще Голованівськ

Категорія: Мої статті | Додав: graf (15.02.2011)
Переглядів: 185 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2017
Пошук
Друзі сайту
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz