9 березня 2011 року у Кіровограді біля пам'ятника Тарасові Шевченку відбувся мітинг за участі Кіровоградської обласної організації ВО "Свобода", УНП, КУН, ТВУН та інших націонал-патріотичних сил.  Патріоти прийшли, щоб нагадати усім кіровоградцям, що Кобзар -- незнищенний. Читали вірші і говорили про наболе та невиконане з Тарасового «Заповіту»

 Голова Кіровоградської обласної організації ВО "Свобода" Олександр Ромащенко нагадав присутнім, що саме завдяки депутатам від націонал-демократичних партій та їх керівництву, "регіонали" лишатимуться при владі ще майже два роки. А ще запропонував прихильникам, членам та керівництву місцевих націонал-патріотичних організацій взяти участь у роботі "круглого столу" і знайти спільні точки дотику, щоб перетворити гарні слова та наміри у реальні кроки і дії, які спонукатимуть українців захищати свої інтереси, незважаючи на зрадницьку позицію деяких керівників націонал-демократичних партій та об'єднань.

Голова Кіровоградської міської організації ВО "Свобода" Сергій Запорожан у своєму виступі зазначив: "Без Шевченка не було б української нації, не було б Української держави, принаймні, у тому якісному і часовому вимірі, що ми маємо завдяки геніальній постаті Тараса. Шевченко абсолютно народний і абсолютно справедливий Поет, тому, коли українців принижують, гноблять, змушують відчувати чужими " на рідній, не своїй землі", слово Кобзаря не дає українцям втратити віру у свій народ, у свої сили, воно щоразу підіймає українців на боротьбу за свої права – національні, соціальні та історичні. Бо " в своїй хаті своя правда, і сила, і воля". Тому, коли окупаційний режим Януковича-Азарова-Табачника провадить системні політичні репресії проти українців-патріотів, коли українців штучно роблять жебраками, коли збираються відібрати останнє, що залишилось в українського народу – землю, і зробити її предметом купівлі-продажу, коли нищать пам'ятники нашим Героям, а Героїв проголошують фашистами, - Шевченко завжди з нами!"

Голова молодіжного крила кіровоградської "Свободи" Юлія Вічко у своєму пристрасному виступі наголосила: "В серці кожного українця палає вогник боротьби та любові до України, запалений від Тарасового слова-смолоскипа. Допоки ми пам'ятаємо Кобзаря – українська Нація незнищенна! Ми не біомаса! Ми – раса Тараса! Ми – інтелігенція нової формації! Ми повинні взяти на себе відповідальність за долю нації.

Демократи про національні права і свободи і думати забули за турботами про "загальнолюдське". Вони бояться та ненавидять нас за те, що ми прагнемо РЕВОЛЮЦІЇ, а не пустої балаканини, що ми безкомпромісно боремось за все, що нам належить. Ці так звані "інтелектуали" звинувачують нас у провокаторстві, ксенофобії, ідеологічній обмеженості, підіграванні Партії регіонів тощо. Наше ж гасло "Україна для Українців" має не ксенофобський характер, а національно-захисний.

Ми не є в опозиції до окупантів, ми – в боротьбі з ними! Довіримось правді Кобзаря, голосу духу і совісті України, і переможемо, бо з нами – Бог!"

 В Кіровограді тем непатріотичності вдосталь і останнім часом їх  все більшає. Серед них ініціатива повернення місту вмперської назви з іменем  цариці, ідеї встановлення памятників Кутузову та Ушакову, закриття магазину «Україська книга»  безпосередньо руками керівника «Русского блока»,  та періодичні вимоги про зміну статусу мови сусідньої країни та інший розгул русифікації. І все це на фоні і організованого штучного забуття  місцевого УПА у роки другої світової тавласних українських діячів та героїв, серед яких Петро Калнишевський, отамани Холодного Яру, Полтавець-Остряниця, письменники Юрій Яновський  та Юрій Олеша, лауреат Нобеліської премії Ігор Тамм, винахідник легендарної «катюші» Георгій Лангемак, родина Шульгіних, Тарковські та інші, про яких місцевий політикум згадує рідко і, мабуть, пишатися не дуже збирається. Українському місту просто обтесують його українські риси.  Для увіковічнення імен всім українським гетьманам та корифеям першого українського театру знайшли місце лише на околицях міста, а в його центрі і досі мерехтять імена катів українського народу та «більшовицької слави».

 Повертаючись до великого Кобзаря, слід зазначити, що не всі міста, а не те що селища та райцентри можуть гордо похизуватися його хоча б бюстом, до них належить і «славне місто» Бобринець в якому є бажаючі увіковічнити пам'ять катові українського народу Троцькому, а місце влада у Шевченківські дні іздить покладати квіти за 25 кілометрів у село Кетрисанівку.

  На додаток слід відзначити, що і як День злуки цей день у місті всі відзначали окремо двома- трьома потоками. Представники партіотчних сил не «мікшуються» з натовпом «вигнанців з примусу» від держустанов та нещирості умовно української влади, яка говирить красиво одне, а потім ніби забутьковато діє по-іншому.